Маланка була і в Генуї, а ви її бачили?

Мала?нка — це український обряд із традиційним переодяганням у тванин та фольклорних персонажів. На Василя і Маланку (13 і 14 січня) майже вся Західна Україна маланкує. Ми хоч і не в Україні, але справжнісінькі, що не є українці! Не забуваємо наших традицій. Підтримуємо та розвиваємо їх навіть тут, в Італії. Нехай знають наших!

Як кому виходить… А от нам, українській громаді при храмі святого Стефана, маланкувати випало 19 січня. Адже саме у цей день, наша невсипуща та енергійна молодь, зуміла звільнитися на кілька годин від своїх робіт. «При чому тут молодь?»-запитаєте ви. Та при тому самому! Минулого року, це свято організовувало нам наше старше покоління. А цього – молодь вирішила дати їм фору-«А ми чим гірші?». Отож, 19 січня, після Літургії на якій відбулося освячення йорданської води, усе наше старше покоління сиділо у світлиці, за столиками, в очікуванні театралізованого дійства. «А нуж бо, як зіграють? Чи краще за нас?»-вертілося запитання у головах минулорічних артистів. Підходили також усі бажаючі, які по дорозі, звичайно, прихопили стаканчик із кутею. Світлиця наповнювалася гостями…

Цим часом головні герої дійства займалися приготуваннями. Одягали замислуваті костюми. При цьому виявляли любов та турботу одині-одним. То хвостика причіпити, то ріжки прикрутити, то кульчика добре повісити, щоб не відвалився при першому ж танці…
Адже, як відомо, надійно закріплені костюми-це вже половина успіху!
Також творили «шедеври» театрального гриму, із допомогою підручних засобів, які добре понишпоривши у своїх сумочках, знайшли наші дівчата. «Вуа-ля» і перетворення відбулося: Вікторія Варцаба переобразилася – у гарнюню ведучу-україночку, а її мама Ірина Варцаба – у неповторну Козу-Дерезу. Наше молоде подружжя Оленка та Ігор – у запальну циганку та парубка Василя. Андрій Нестерук, який дебютував на різдвяному вертепі у ролі Козака із шаблею, тут став стрільцем із пістолем (видно ролі військових йому до снаги). Наше золоте тріо Оленка Федуник, Оксана Васюта та Оксана Сметанюк і на цьому святі радували нас своїми соловїними голосами у ролі щедрівників. Цього разу компанію їм склала Галя Зборовська. Василь Корецький змінив образ кардинально: від хитрого Мошка, у різдвяному вертепі (з яким ніхто не спішив фоткатися) – до гарачого цигана, правда також хотрого, хм… та як не дивно подіяло (усі просили свотографувати їх із Василем, аж ціла черга вистроїлася). Отож я й кажу: «Головне добре підібрана роль!».
А Танюша Куш своєму іміджу не зрадила. Напевно приглянувся їй хвостик, чи можливо полюбляє чорні комбінезони, бо знову була вертким чортеням. Роксалана Варцаба також не поміняла свого кольору. Із білокрилого ангелика, у вертепі, який приносить мир та радість, переоділася у мадсестричку із команди доктора Хауса. Білий залишився на місці, та навряд чи хтось відчув мир і радість при вигляді гострого укола?!
Андрію Мельниковичу, нашому поважному голові Церковного братства, дісталася поважна роль господаря. А господинею була пані Ірина. Ну і на сам кінець-Олег Сагайдак. Полюбляє він пафосні ролі, або ж ролі полюблюють його…  Від майстерно зіграного царя Ірода переходить до веселої Маланки – господині. Над його замислуватим образом працювала половина жіночої частини трупи. Проте результат був на лице!

Ось усі приготування завершилися. Генеральна репетиція. Артисти на сцену!

У залі нетерпляче зачекалися глядачі. Вже доїли кутю, погомоніли із своїми сусідами по обидві сторони, почали поглядати на годинники. Бо ще пів години тому заступник голови Церковного братства Андрій повідомив, що виступ почнеться через 5-10 хвилин.

Ну ось, нарешті дочекалися! Виходить дівчинка-україночка Вікторія та нагадує присутнім про історію святкування Маланки і віншує усіх із Щедрим та Добрим Вечором. Щедрівники заводять свою пісню та заходять у світлицю. За ними господар із господинею та стрілець. Щедрівники просять: Господаре, господарочку, пусти до хати Маланочку! Пустіть до хати погріти п’яти! Пустіть до груби погріти зуби! Пустіть до печі зігріти плечі! Довго просити їм довелося, господар був добрий, ви ж знаєте Андрія… Повірив він, що : Меланочка чисто ходить,нічого в хаті не пошкодить. Як пошкодить, то помиє. Їсти зварить та й накриє. Та не тут то було… Як влетіла Маланочка, як почала мести мітлою на всі боки, та цілувати тих що,ближче сиділи, та бардак і тарарам довкола себе чинити…  Але присутнім, особливо тим, що дальше розмістилися і не були замазані Маланчиною помадою, було дуже весело. Усі сміялися, із професійного виконання Олега, який прямо таки влився у свою роль.

Раптом чути тупіт… це Коза замерзла, проситься до господи , щоб зігріти копита і роги. Добрий господар усіх впускає. А Козі того й треба. Давай витанцьовувати  та вибрикувати. А як почала мелодійно мекати, то аж за душу брало. Які співи! На такий чудовий спів збіглися цигани, щоб Козу купити. А так як грошей у них не було, чи то вкрали у них по дорозі, то вирішили заробити танцями. Ой що ж там діялось! Що ні в казці сказати, ні пером описати… а хто був – той бачив усе на власні очі. Світлиця ходором ходила. Цигани вискакують, Коза вибрикує, а Маланочка – господарочка усе за ними сліди змиває, молодчинка! Так старалася, що мало не скалічила циган, які посковзнулися на мокрій підлозі і гепнули додолу. А всім тільки сміху! І не доберуть, що цього у сценарії не було! На щастя усі залишилися цілі, і медсестру довелося кликати тільки до Кози , яку ненароком підстрелили. Ай – ай – ай … майже молоду Козу вбили. За допомогою нового методу лікування доктора Хауса, лоскотання, Козу вдалося оживити. І добре, а то б чортеняті душу віддала, а може б і заробила, хто зна… Коза то хитра була. Із приходом Василя, який кружляв на руках у щасливої Маланки, завершилося святкове дійство.

Заключна пісня. Поклін за увагу та оплески. Ось і все. Але суму й не видати. Усі  радісні з усмішками від вуха до вуха. Ох і насмішили, так насмішили! Мабуть переграли таки наших старших артистів, бо ті сиділи і сльозами од сміху вмивалися. А наша молодь відкрила у себе нові потенціали. Сподіваємося, що буде їх розвивати, щоб не пропали надарма такі таланти!

Якби вручали приз за найкращу гру, а я була б судею, то віддала б його Козі. Адже так звучно мекати, брикати і дриґати ногою рідко хто зможе. А ще відбути цілий вситуп у лахматому кожусі і не зомліти від жари – неабиякий подвиг. І грим – супер. Брава, Іриночко! Але це тільки на мій погляд. Ви ж судіть самі.

Ну… от ніби все. Розповіла Вам шановані читачі про все потроху. До наступних  святкувань  (де і вас сподіваюся зустріти).
Оксана Косовська. Генуя.

 

 

 

Leave a Reply