Українські Спільноти центральної Лігурії Comunita` ucraine della Liguria centrale

А у нас були запусти. А у вас?

Вже стало традицією напередодні посту проводити «Веселі Запусти». Цього разу вони співпали зі святом св. Валентина. Святкування проходили в рідній Світлиці, де після Божественної Літургії зібралось чимало люду.
Шкода, що о. Віталій та м. Люба не були присутні, дуже вже цікаво було та весело. Я ж, зі своєї сторони, спробую передати на папері побачене та почуте мною, щоб якось компенсувати це їм та іншим людям, котрі не змогли побувати на святкуваннях.
Згадуючи цей останній день перед постом, хотів би відзначити, що у цей день ми святкували ще дві події : це «Неділя Прощення» та «Торжество Стрітення», тому після Літургії було освячення Стрітенських свічок спільною молитвою та запаленням їх від Престольного вогню. Всі підходили до священика, брали благословення на піст, а від прислужників запалювали Стрітенський вогонь. Стрітенські свічки потрібно використовувати протягом року при різних потребах: хворобі, страху, переживанні, природніх лихах, небезпеці життю та ін., але завжди поєднуючи з молитвою ( див. обіжник від 14.02.2010). Священик зазначив, що буде добре, коли би нам вистачило цих свічок на цей піст, натякаючи на тому, щоб ми постійно молилися, особливо в цей час благодаті.

Після цього всі бажаючі попрямували до Світлиці.
…А в ній вже чекав гарячий обід, приготований (ким не скажу, щоб не забирати слави в Бозі) всім охочим, як прояв милосердя та любові до ближнього. Страви були смачні та ще й по-українськи  лоскотали ніздрі смачним запахом та наганяли апетит. Споживаючи їх, не одна душа була зігріта приємними споми-нами про рідну домівку та родинний стіл. Велике спасибі за це!
Молодь взялась прислуговувати, роздаючи порції всім охочим, а це були смачненько обсмажені сардельки, така ж смачна мамалига, ну і, звичайно, наша рідна квашена капуста. Також кожен одержував в подарунок «набір туриста» – одноразові ніж, виделку та серветку, – щоб все виглядало поважно. Від бажаючих не було спочину. Страви танули наче «сніг на пательні» (це сковорідка) так, що наші офіціанти ледве встигали, і лише блиск їхніх голодних оченят натякав на те, що і вони були б не проти щось перехопити. Як з’являлась нагода, вони перекушували навприсядки чи стоячи та й далі брались за виконання обов’язків.
Старший наш брат Олег на їхньому фоні виглядав як «капо», маючи вбрання головного повара. Потім, передавши одяг брату Андрію, Олег був уже фотокореспондентом, полюючи за цікавими кадрами ( див. фото ). Як поважне панство трішки втамувало голод, офіціан-ти почали пропонувати втамувати спрагу, подаючи гарячий чай. На жартівливе зауваження бр.Олега, що одна парафіянка вже вчетверте підходить за чаєм, вона відповіла : «Скоро вже піст, то я готуюсь до нього… як верблюд!» Ось так народжуються жарти серед нас.
Кінець їжі, початок забави
Смачненький обід (користуючись нагодою, дякую від усіх присутніх) поволі переходив у вечір свята св. Валентина і запустів.
Розпочався він розповіддю ведучих Оксани та Олі про життя св. Валентина та німою сценкою про те, як він, незважаючи на заборону влади та батьків, давав шлюб закоханим парам. В залі згасло світло, залишилась лише одна маленька лампа і ввійшов «Валентин», до нього підійшла пара, щоб отримати шлюб, і благословивши їх, він був схоплений вояками та виведений. Ця коротенька сценка, загалом, правдиво відтворила життя св. Валентина, який за це був страчений на смерть.
  Доповнив побачене фільм про нього.
Хотів би ще вибачитись наперед перед читачами і попросити не тримати образи на автора щодо жартівливих висловів про присутніх на вечорі. Все це написано виключно для підняття настрою читачів, а не приниження чи ображання когось, – тому – сміймось на здоров’я! Йдемо далі.
В силу вступали запусти. Брат Олег тепер перекваліфікувався з «капо повара» на «діджея». Що означає то слово,  не має часу описувати, але якщо його прочитаєте задом наперед, то може щось і прояснитися. А чарівні ведучі запрошували бажаючих сміливців спробувати себе у різних конкурсах, звісно, що з призами. Були тут і конкурс з’їсти печиво без рук між двома парами, і танці навколо крісел з назвою «А зараз комусь не вистачить крісла!». Переможницею стала Христина – тендітна дівчина, яка з силою дужого чоловіка виборювала своє «місце під сонцем» (жарт! Без образ!). Від ведучих вона отримала приз… приз… Який – не пам’ятаю! Просто – отримала приз!
Не обійшлося і без казуса. Пані Ліда, кудись поспішаючи, виконала сольний номер « Танці на льоду », частина друга під назвою «Ой, чого ж то так слизько?» . «На льоду» тому, що поспішаючи, не помітила жирної плями, яку хтось поставив, розливши щось, і, посковзнувшись, впала. А «частина друга» – тому, що це вже вдруге. Хто святкував Новий 2010 рік в Світлиці був свідком, як під час забави «Змія доганяє свого хвоста», а п. Ліда була в хвості, чи то не розрахувавши швидкості в повороті, чи подумавши, що вона справді « хвіст », але не змії, а ящірки і при небезпеці потрібно «відділитись» від тіла, п. Ліда «відділилась» і, пролетівши кілька метрів в повітрі і по підлозі на якісь секунди завмерла, лежачи нерухомо на паркеті. Присутні та о. Віталій схвильовано дивилися, коли ж то той « хвіст » подасть ознаки життя. На щастя, все обійшлося і ми з усміхненою п. Лідою продовжили святкування.
  Був ще конкурс « Нагодуй сусіда із зав’язаними очима». Сміливців годували шматками смачного «панетону». Щоб виграти час та перемогти, учасниці намагались одна одній, прямо таки втиснути в рота цілий шмат «панетону», що не могло не викликати спротиву та самозахисту. Тут з’явились і перші потерпілі : одна учасниця отримала травму кінцівки – відірвала собі ніготь… Спокійно! Не свій, рідний, а гелевий! Але по кишені вдарило відчутно – в перерахунку на наші гроші – 34 гривні за палець. Після конкурсу вона шукала його по підлозі та у совку зі сміттям, сподіваючись, що знайдений ніготь та крапля «суперклею» виправить ситуацію. Вибачайте, панове, за все потрібно платити, деколи і ціною своєї краси (жарт).
Далі слідували танці – сучасні, полька. А улюблениця усіх – Даринка, підповзши на « чотирьох » до свого кавалера (тата Олега), запросила його на танець. Олег від радощів, що дівчата звернули увагу і на нього, закружляв з нею у танці. І взагалі, якби була у нас на вечорі номінація «Супермен – сім’янин, супербрат – тамада – діджей», без сумнівів, Олег зайняв би перше місце. Як то кажуть по-італійськи – браво, браво! А за друге теж, без сумнівів, можна було дати … ну, думаю ви здогадались.
  Бажаєте мати таку енерґетику – вступайте до церковного братства. Там вас навчать. Отець Віталій ґарантує! – ( на правах реклами).
  Був іще один цікавий і незвичний конкурс української пісні, але в потворних масках. Бідна ведуча Оксана надірвала голос, намагаючись пояснити правила, – все дарма! Поки учасники не нареготались самі з себе, не накривлялись, не нафотографувались (див. фото), конкурс не розпочався. Найбільше, на мою думку, «ввійшла в образ» п. Оля – її маска припала їй до душі, та й інші учасники виглядали непогано ( побачити б таке в темному провулку – можна стати заікою щонайменше).
  Далі був ще конкурс « Танці з повітряними кульками », де потрібно було, танцюючи по парах, тріснути кульку іншої пари, прив’язану до ноги, свою ж захищати. Дивлячись на пари, хотілось змінити назву конкурсу з « Танці з … » на « Та ну ті танці – тріскаєм кульки! » Було весело.
А потім…А потім я пішов додому, і про те, що було лише здогадувався. Але був спокійний, бо залишив усе під невсипучим контролем  Олега (кажу ж вам – вступайте в братство), та й пішов я вже наприкінці вечора.
  Скажу вам відверто – веселі були запусти! Вміємо ми ще веселитись та забавлятись! Запусти, до речі, нагадують про наближаючий час розвитку та духовного вдоско-налення – посту. Але як сказав один відомий отець: «Піст потрібно починати з серця, а не з шлунку!» Ось ми із веселим і піднятим серцем беремось далі до наших діл милосердя і доброчинності.
Українці Лігурії, шануймося, бо ми того варті!

Андрій Мельникович