Історія української громади в Генуї

Початки.
Перші українські заробітчани з’явилися в Генуї приблизно в кінці 1997 року. Починаючи з 1999 року, чисельність українських генуезців почала зростати.
У тому часі ми почали збиратися на свої вихідні разом і, як правило, на березі моря на “corso Italia”. Дивлячись на красу моря і побережжя, ділилися новинами гіркими так і радісними. Коли пройшла тепла пора і почались дощі, тоді Генуя показала і своє похмуре обличчя. По групах ми перенесли наші місця зустрічі до центру міста: на площі, магазини.
Не було тоді ще ні бусів, ні постійного місця зустрічі. Єдиний банк нас об’єднував, бо так пересилали гроші додому.

Покращилось наше перебування після випадкового знайомства із сестрою Кларою, італійською монахинею, котра заопікувалась над нами наче мама. Це була і духовно-моральна підтримка і поміч в пошуках роботи. Відкрились двері нашим українцям у домі-гостинності «Тра ноі» при сестрах місіонерках Маджіоріни і Ліни. З часом нам найшли священика більш наближеного до нас о.Янек з Польщі. Так ми святкували Різдво у 2000 році, так святкували інші свята.
З ним ми разом відвідали Пізу- Пізанську вежу, найсвятіші і найцікавіші місця Флоренції. Отак ми разом сумували і разом веселилися, коли святкували наші свята із польським народом, італійцями і нашими українцями.

Поява українського священика.
30.11.2003р. у наше буденне заробітчанське життя ввійшов о.Віталій Тарасенко, щоб об’єднати нас навколо себе. Ми, спраглі духовного слова, відгукнулись на цю ласку Божу. Церква Consolazione була свідком нашої першої зустрічі із священником, де пройшло близьке знайомство майбутнього капелана з нами. Було, як для нас, дуже багато людей десь до 25 осіб. Назвемо деяких, які стали найбільш активними напочатку: Оліярник Л., Костецька О., Теленчак М., Ваврик О., Волинська Л., Сподарик О., Козіцька Л. і т.д. Почались наші богослужіння, але разом із пошуками церкви. Так на особистих домовленостях нас прийняв Дон Карло Ромайроне у Церкві Санто Стефано, з часом цей притулок став для нас офіційним осідком.

Кожної неділі після тяжкої праці люди спішили до церкви Санто Стефано, щоб послухати Службу на рідній мові, висповідатись, прийняти святе Причастя. Очі у багатьох засвітились по-новому, появилась впевненість у собі …

Так появилась українська церковна громада у Генуї.

По особливому запам’ятались перші спільні святкування у Церкві Різдва Христового 2004 року, які показали, що сила кожного – у громаді. Столи були повні їжі, характерної для свята: куті, узвару, риби, вареників. Лунали колядки, жарти, чувся веселий сміх. Забули про ностальгію, про чужину. Салон церкви для всіх став рідною домівкою, а незнайомі люди – родичами. Гостями праздника були семінаристи з Риму, молоді хлопці, що своїм співом, гуморесками звеселювали наші зболілі душі: Ігор Оплета, Василь Чамарник, Андрій Дутчак. Ми, жінки, зі щемом душі сприймали кожне слово, донесене нашими духовними синами, в нагороду за цей прекрасний дарунок заробітчанки-матері накрили їм стіл. Братам дуже вдячні, бо нас навчили також співати і відповідати на Службі Божі.

А потім прийшов Йордан. Зібрав тих, хто хотів освятити воду, вірячи, що допоможе їм у повсякденні. Після св.Літургії заробітчани вишикувалися у ряди із посудинами для здійснення цього обряду. У церкві панував піднесений настрій, бо глибока віра робила із людьми чуда. Серед тиші чувся тільки голос священика, що благословляв воду. Це було наше перше посвячення води в Генуї.

20.02.2004 року для нас було свято Стрітення (зміщене на неділю по причинах роботи), коли ми освячувала свічки. Кожна жінка освячувала 2 і більше, щоб мати у хаті і вислати додому. Разом із цим стародавнім звичаєм приходить очищення душі, що також важливо для кожної людини.

Вербна неділя, як завжди, є прелюдією Паски. Зворушливим був момент освяти верби. Десятки людей прагнули мати цей оберіг у своїх хатах.

Пам’ятною стала Паска, святкування якої чекалось з нетерпінням. Вервичками тягнулись жінки до храму, несучи на освяту паску, ковбасу, масло, сир, яйця. При вході у церкву кожна із них отримувала крашанку – символ цього великого свята. Ваврик Ольга і Волинська Лідія цими маленькими дарунками запрошували людей на Службу. Багато людей мали вишиті рушнички, що підкреслювало неповторність наших традицій. Після Служби Божої на подвір’ї отець освятив їжу. Лунали гаївки, прославляючи Божу ласку. Тоді теж, були гості італійські священики. Дон Маччіо – друг нашої громади, тодішній деректор Мігрантесу і Дон Паоло Ромео, котрий виявив гостинність нашому капелану.

Зал був переповнений людьми, які хотіли трапезувати за спільним столом, щоб виявити таким чином єдність у вірі, єдність нашої нації.

Пам’ятним для багатьох жінок громади був День Матері 2004, яке наша група святкувала у Римі. Тоді нас було мало 9 осіб, але це була перша наша спільна поїздка. Заряд бадьорості люди привезли у Геную.

Одна із травневих неділь принесла нам велику радість – паломництво в Марійське місце – Madonna della Guardia. Це була спільна молитва із іншими емігрантами, що в Генуї, де ми почули дещо в українській мові. Описати той душевний стан святості, піднесеності, спокою неможливо.

Хочеться зауважити велику присутність українців в Генуї. Мабуть це була єдина дата коли українців було понад 1000 всіх разом у Генуї. Генуя у 2004 році була центром європейської культури. Важливою подією громади був приїзд молоді на європейську зустріч. В кафедральному соборі відбулась служба Божа з участю представників усієї Європи. З привітальним словом від нас виступила Ольга Костецька, одягнена в національну одежу. Ця подія також поєдналась із душпастирським візитом Апостольського візитатора єпископа Гліба Лончини, котрий відслужив Святу Архієрейську Літургію у кафедральному соборі Сан Лоренцо.

Увечері цього ж дня у церкві Карінняно відбувся концерт тернопільських семінаристів. На зустріч із майбутніми священниками були запрошені кардинал Генуї Тарчізіо Бертоне, а також керівник української делегації апостольський візитатор єпископ Гліб Лончина. Хлопці зачарували зал своїм співом . Аплодували глядачі – представники України, Африки, Латинської Америки. У кінці із словом подяки виступив Владика Гліб на українській, англійській і італійських мовах.

Наше місто чудове: з прямими широкими вулицями в сучасних мікрорайонах і вузькими сірими в старовинних кварталах. Одна із неділь стала днем нашого знайомства з Античною Генуєю.

Серед наших гостей ми мали єпископа Тернопільсько-Зборівської єпархії Василя Семенюка, а також отця Володимиром Фірмана – завідателя Чудотворного місця в с.Зарваниці. Спільна розмова прочан із гостями вилилась у спільну молитву за кращу долю України, за сім’ї. Вкінці ми отримали благословення від Владики Василія.

Пам’ятними сталися вибори Президента України. Ми, на чужині, не залишилися байдужими до долі нашого краю. Тому на голосування у Мілан поїхало 19 чоловік. На ІІ тур поїхало майже 50 заробітчан. У довгих чергах під дощем годинами відстоювали майбутнє нації. Виконати свій національний обов’язок з’їхалось багато тисяч земляків із всієї Північної Італії з державними прапорами.

Різдво 2004 за новим стилем об’єднало сотні людей, що прийшли в кафедральний собор на Службу Божу. Здавалось, що весь світ зібрався відсвяткувати народження Христа . Літургія велась на італійській мові, що стала рідною для людей з різних континентів землі. Були у церкві представники Еквадору, Перу, України, Польщі, Марокко, Румунії ….

Хочеться розповісти про свято народів, що припало цього року на 6 січня – переддень нашого Різдва Христового. Представники багатьох народів із своїми прапорами зібрались на площі De Ferrari у довгу колону, щоб продемонструвати єдність народів у мирі. Людський потік рухався у напрямку катедри, де відбулась спільна Служба Божа з участю кардинала Бартоне.

Найзворушливішим моментом свята став спільний обід у церкві Sant Egidio, організований італійською громадою для нас, іноземців. Сміх, гарний настрій, музика були нашими супутниками у нашій християнській дорозі, що об’єднала нас на мить у вірі в Бог на чужій «своїй » землі.

Новий 2005рік прийшов із своїм Різдвом, Йорданом і Стрітенням, що залишили глибокий слід у кожного з нас.

Цікавою була поїздка до Павії. Місто відоме тим, що тут знайшов свій спочинок святий Августин – учитель Західної Церкви і також поблизу розташований монастир чертозинців. Люди особливо були захоплені молитвою на гробі святого і архітектурою старовинних будівель церкви і монастиря.

Наш народ дуже талановитий. Підтвердженням цього став виступ гурту «Єдині», що приїхав на запрошення о. Віталія із Риму. Семінаристи протягом майже 2 годин розважали нас своїми задушевними піснями, що так зігрівали зболілі душі. Зал аплодував, сміявся, співав разом із хлопцями. Концерт закінчився міні дискотекою, де показали вміння веселитися, танцювати і співати наші жінки .

Особливою подією у нашому житті стало відвідування Люрду – святого місця, де появилась Матір Божа. Заробітчанки були вражені тишею , спокоєм, що панував у цьому маленькому французькому місті . Тисячі людей можна було побачити на колінах перед статуєю Пречистої Діви. Зворушливим моментом була ранішня Служба Божа в українській греко-католицькій церкві.

Сторінка у стані доопрацювання

Leave a Reply