Експерементуємо на собі.Що в цьому поганого? свято Матері 2005

Люди пізнаються не тільки в біді. Люди пізнаються і в радості. Ми зробили експеримент – організували собі радість. Радість на ім’я – Свято Матері. На перший погляд, якийсь абсурд. Ми, липові мами, без дітей, на чужині та щей самі собі? І святкувати, радіти? З чого?
Обережно, насторожено підходили до ідеї. Навіть, навіть із відомою скупістю генуезців, ладні були поїхати кудись вже на готове – Венецію, Рим чи по Лігурії і видатки списати на власне свято. А в душі бунтувалось – невже розівчились радіти, радіти разом?

Після недільної Служби Божої у церкві чекав сюрприз – троянда для кожної жінки із словом потіхи кожній різне. Мені, приміром, попалась така: “Блаженна ти, що пам’ятаєш про своїх ріних у молитві, бо так не забуваєш про своє покликання – опікуватися і заступатися”. Я оторопіла. Якісь дива. Як можна було знати, що останнім часом особливо атакую молитвами небо у такому наміренні, за моїх рідних?

До речі, кожна із нас отримала подібну записку і багато з нас оторопіли… Зворушлива увага і любов застала зненацька. Розчулені до сліз розгубились, що ж тепер робити? Невже це мені? Дехто просто вперше отримав троянду тут на чужині… Хотілось дякувати, але не зорінтувались кому… Свято продовжувалось далі.

У салоні церкви, прикрашеному квітами, вишивками, жовтоблакитними кульками, того дня було напричуд затишно. Ми всілись за столиками із скромним прогощанням – вода, чіпси, карамелі. Гасне світло, натомість спалахують свічки. Виходять три жінки. Кожна несе щось в руках. В темноті придивляємось і бачимо в рукав першої ікону Богородиці, інша несе фотографію своєї мами із онуками(залишиними на поруки дітьми), третя національний прапор. Здогадуємось, що це три матері. Під під перездвін гітари лине “Радуйся, Маріє”. Співають, хто б ви подумали? Наш духовний отець Віталій Тарасенко із дружиною Любою…Приспів підхоплює зал, співаємо всі. Свято Матері – свято насамперед нашої Небесної неньки – підкеслила п.Лія і оповіла чому саме, потім поезія українською, російською та італійською мовами. Ми, матері, помолились за наших мам – живих і померших. У піснях і віршах молились за Україну, котра нам, вигнанцям, ніколи не стане мачухою. Не обійшлось, звичайно, без сліз, коли коли згадували своїх дітей. Читали їх щирі віршики з дитсадка, школи про найкращих в світі мам. виконавцям пісень зовсім не було складно співати, бо з ними співав цілий зал. Лірика на тему матері знайома. Вдало виконав пісні під супровід гітари п.Володимир разом із дівчатами Оленою та Роксоланою( зі Львівщини), п.Антоніною(Тернопіль).

Коли аудиторія, як кажуть розігрілась, почались сюрпризи. Був запрошений італієць, котрий забажав привітати наший українських мам. Сіньор Джуліано, який, доречі володіє російською мовою, прочитав власного вірша, а потім присвятив нашим жінкам виступ з фокусами. Не втрималась п.Розалія(італійка, у якої працює одна з наших жінок) і зачитала віршик свого сина про маму…зал аплодував, але сюрпризи продовжувались.

Я описала веселі пригоди, які трапилися зімною тут, в Італії, і дуже рада, що вдалося показати, що на всі труднощі можна подивитися ще з веселого боку. Хтось із мудрих сказав: коли навчишся сміятися із себе, тоді кожен день буде приносити тобі радість! Дуже рада, що цією радістю зуміла поділитися із своїми співвітчизниками! Але саме смішне ще чекало на нас.

На сцені з’явились перебрані жінки співаючи пісню: «A моя мама добре серце має…» – всі здогадались – це ж “За двома зайцями”!!! Жінки з “вусами” та капелюхами з успіхом замінювали сильну половину. Кожен з свіжоспечених артистів самовіддано і щиро виконував свою роль. п.Оксана(с.Ладичин) і п.Леся(смт.Микулинці) були неперевершеними в ролях Голохвастого і Нареченої баришні. Таємничі здібності викрились і в п.Жені(смт.Микулинці) і в Галини(м.Тернопіль). п.Галина як у житті так і на сцені виявилась найгучнішою – потягнути до співу і сміху весь зал – це може не кожен. Саму програму свята завячуємо вмілій організації п.Ользі(смт.Микулинці) і п. Марійці (Тернопіль, колишня вихователька). Про себе говорити не буду, не скромно…

Кожному учаснику свята о.Віталій подарував книжку, яка допоможе у духовному зрості нас як матерів.

На завершення: експеремент, згаданий на початку, вдався. Це – однозначно. Тішуся, що цим святом підкреслили, що ми не беалика заробітчанська маса. Що вміємо бути разом, вміємо святкувати і радіти. Якщо людина, навіть, на чужині здатна сміятися – значить ще не втрачено основне – оптимізм і наснагу до життя.

А троянди ще досі стоять в скромних вазах і нагадують про покликання жінки – бути матір’ю, навіть, якщо ти навіддалі.

Ольга Ваврик

Leave a Reply