Миколай ходить не тільки по Україні, але ще й по Італії і не тільки до дітей

Завершилась італійська Служба Божа і до італійської церкви починаються сходитись українці. Незабаром всі почують україньською мовою «Блословенне Царство…».

Сьогодні особливий день – переддень празника св.Миколая. Всі моляться за родини, за дітей, за чоловіків і жінок, і вкінці ще додають: «св.Миколаю допоможи, щоб дарунки доїхали успішно на Україну, дай здоров’я шоферам цих бусів і благослови їх шлях». Дарунки в дорозі, а з ними вирушили наші почуття і любов, тепер ще скріплені молитвою.

Сьогодні для нас, українців з Генуї (Італія), це свято доброти, це спогади про наше дитинство, коли чекали знетерпінням цей казковий день, наповнений загадковими подіями. Ми згадуєм і цим тішимо себе, щоб хоч на хвилю відійти від цієї будденної забітчанської туги…. а що залишається робити? Коли душа плаче, коли знаєш, що треба жертвувати, щоб мати цей земний достакок, а жертвуєш найдорожчим – родинним теплом, духом різдвяних свят, нашими традицями.

Цього дня, як не дивно служба пройшла як звичайно. Хіба, що священик пригадав про справжнє добро, яке слід робити без очікування слави і віддяки, користі і умов. Так робив св.Миколай і все його таємне стало явним на цілий світ. Нам слід робити так, як він це робив. У якійсь мірі, ми теж його наслідуєм. Хіба хтось знає докінця якими терпіннями нам даються ці заробітки? І чи нам за це дійсно віддячать наші чоловіки і діти?

Ось, так постійно думаєш про інших, а про себе вже потім, а це потім, хто зна чи настане… поринувши у ці думки, вже і незамітно, коли скінчилась Служба Божа. Але скоріше всього ці думки перервало дивне запитання нашого священика: Ну, як там у вас? Вже у вас був св.Миколай? ну так, як поводились у цьому році, так і маєте! Гіркі були його слова, майже насміхання…так важко, а тут ще й за живе торкає…

Він пішов собі, сміючись, а ми залишились далі у молитві і спогадах про наше дитинство про Миколая…
….Але якась метушня і виходить на середину церкви наша Женька з Микулинців, ще й так прибралась. На Службі її не було, а тут ще й рветься щось говорити.
         Слава Богу добрі люди,
Хай між вами радість буде.
В цей зимовий пізній час
Миколай іде до нас.

Нумо, разом заспіваймо!
Миколая привітаймо!
І починає линути пісня нашого минулого: Ой, Хто, хто Миколая любить….. Виходить Миколай. Високий, у ризах золотих, з жезлом у руках. Поважний, але так любо сміється і добрі очі всім підморгують:  що не чекали???
Хто плаче, хто плеще у долоні, хто просто «не понімаєт, что проісходіт».

         Ой, як гарно тут співають
серцем Бога прославляють
хоч ви всі тут не малі,
але, чую, Миколая
Люблять всі!…

Ми всі були як діти, котрі на питання: Чи були ви чемні? Відповіли дружно: Так! Але тут з’явився чортик. Саме він почав сміятися з нас і виявив всі наші хиби…. А ввкінці ще додав:

         Даруночки, угоднику, ховай!
І як каужуть італійці:
Тене вай!(іди геть)

Але наша Женя його зупинила:

         Святий Отче Миколаю,
Ти бачиш, нас усіх із раю.
Говорити , хто ми є – непотрібно
Знаєш сам, які ми є!

Просим в тебе лиш одне,
Хай Господь простить усе!
Кожен з нас помилки має,
Але це не означає,
Що на другий рік,
Буде так, як було це вторік!

     Тепер візьмемо приклад з тебе
І будем жити вже як треба…..
Миколай нас Благословить і мовить. Його слова для нас – батьківське слово.

         Будьте разом в краю цім,

Не забудьте за ваш дім.

Помагайте всім і всюди,

Ви ж бо добрі в мене люди.

Чув я спів ваш аж до неба

Так усім молитись треба.

Чесно гроші заробляйте,

Про неділю пам’ятайте.

Бог поможе вам у всьому

Скоро вернетесь додому.

При цих словах дехто, кивнувши головою, підтвердив, бо їде додому на свята, а дехто заплакав, бо такої радості ще треба чекати може і роки….

 

Добре йду, бо вже пора

Скрізь чекає дітвора.

Вашим рідним, діточкам,

Вашим всім чоловікам.

Передам від вас усіх

Щирий радісний привіт

Останнє благословення і кожен з нас отримує даруночки. Дехто просить різку … Підходить одна літня жінка і просить сфотографувати. Ми спішимо, бо «отець Миколай» має завітати ще до Савони, де теж є українці. Але тут священик зупиняється і фотографує жінку із Миколаєм після її простих слів: «це вперше у мому житті, бачу справжнього Миколая».

            Миколай іде далі, спішить. Українці із Савони, теж сумують і теж згадують про дитинство, як це було колись. Вони ще не знають, що сум розвіється, спогади стануть дійсністю і тут на жучині, вони знову відчують себе дітьми.

Виявляється, що не тільки по-Україні ходить св.Миколай, і не тільки додорослих!

Дякуємо Тобі, Святий,
Від усіх оцих дорослих дітей!

Leave a Reply