Надія – добре. Реальність – краще. Вибори 2004

Від долі країни також залежить доля людини. У правдивості цієї істини переконались українські заробітчани, вигнані економічними злиднями з рідної землі. Але, погодьтеся, можливий і зворотній звязок –  від людини залежить доля країни. Практично було дуже важко усвідомити, осмислити, нарешті, реалізувати нам, українцям ітлаійської Генуї таку високу і водночас просту ідею.

Ми мучилися, страждали від безвиході, свого безсилля. Тяжкою, невдячною працею, від якої відмовляються безробітні Італії, заробляємо гроші, передаємо додому, в Україну. Якщо в кращому випадку пішли вони на навчання, лікування, житло, – добре, якщо ж залишили їх наші діти у барах, а чоловіки у веселих компаніях(що трапляється дуже часто), то ніякого сенсу наші митарства не мають. Роки, проведені на чужині, не будують, на жаль, а руйнують нажаль, наші сімейні гнізда. Найперші українці Генуї вже добрий десяток літ тут. Надії на краще майбутнє рідної землі землі вже ніхто не втрачає. Якщо латиноамериканці тут осідають сім’ями, то значить надовго, або назавжди. Ми ж одиначки. На пальцях порахувати тих, хто зумів привезди з дому дітей, чоловіка, облаштувався.

Надія на майбутнє. Сама надія без реальної дії, особистої участі – утопія, від якої історія порахувала жертви. Єдиним реальноможливим в наших умовах заходом могла бути участь у виборах нового президента. Перша спроба завершилась повним провалом. Заяви на голосування (їх було близько десяти) не дійшли з певних причин(?) до Генерального консульства у Мілані і ми не голосували. За другим разом все було добре і Бог благословив нас, що ми не тільки мали можливість проголосувати, але щей нас побільшало вдвічі. За власні кошти найняли автобус і проголосували, витративши цілий нідільний відпочинковий день. Були втомлені, вистоявши у черзі, адже голосувало понад три тисячі людей, але серце було переповнено емоцій – Ми українці робимо свій вибір!!!

Потім ці емоції перейшли відразу в другу сторону емоцій: хто мав злість, незадоволення, хто розчарування і біль. Одна одній повідомляли, що чули з України про вибори. Італійське телебачення буквально по всіх каналах транслювало події в Україні. Ми плакали, не соромлячись, коли бачили на площі у Києві дітей, озброєних солдатів, відгороджених від людей квітами. І коли стало відомо, що вибори визнані недійсними, по телебаченню крупним планом показали обличч української селянки(беззубий рот, потріскані руки), яка ридала в камеру: діти наші, повертайтеся додому, з світів, нам дуже тяжко без вас, ми вибороли Україну!…

по мобільних ми передавали повідомлення-прохання: моліться за Україну, відповідальна пора. Молитва була вислухана і справедливість – дарована.

На повторні вибори у Мілан з Генуї виїхало вже понад 60 чоловік(як вам прогрес?!) і на списку для голосування було вже понад 6 000.

Цілий день дощило. Кажуть, прекрасна пора для знайомства з Мланом. А для стояння в довгій черзі не дуже. І все ж величезний натовп стояв терпляче. Якась жінка, видно, не з сильними нервами, не витримала: от тобі і вільна Україна, і свій президент… Їй не дали договорити: а наші діти, батьки на площі скільки намерзлися?! Десь з гурту донеслось: я за тебе, Україно, муки тяжкії терпів. Вже в іншому кінці живої черги велично лунала: “Нова радість” Христового різдва. А то вже голоси підхоплювали:

О, Україно, о люба ненько,

тобі вірненько присягнем

серця кров і любов…

Черга рухалась дуже повільно. Під парасолями утворився паровий вакуум, було важко дихати. Ми простояли 5 годин.

Хоч у день виборів всяка агітація не дозволялася, наші винахідливі українки і тут схитрували: пов’язались оранжевими шарфами, а дехто і вифарбував волосся у певний колір, а хто спеціально “світив” вставленими зубами відповідного відтінку.  Група з Генуї мала на грудях двоколірні стрічки українського прапора. На нас насторожено дивилися: а ті, синьожовті, що, – не за того, що ми всі тут голосуємо? Ми просто сміялись.

…Вже звечоріло. Промокли вщент, стомлені, але все ж дістались до наших бюлетнів і зробили свій вибір. З надією, що тепер буде по- справедливому. З внутрішнім піднесенням повертались додому. Спочатку грілись, а потім всю дорогу співали, ділились враженнями. Молились молебень, бо живемо гаслом”Бог і Україна” – Хай Бог нам допоможе. І враз після молитви хтось отримує повідомлення: наш перемагає! На наступний день всі були біля телевізора: переміг Віктор Ющенко.

Тепер в його руках наше майбутнє.

Боже, дай йому сили, здоров’я, розуму і найдійних помічників. Му будемо молитися, щоби Україна швидко піднялась з колін, щоби серед країн Європи посіла заслужене місце і щоби нам не потрібно було скитатись по світах, а господарювати на рідній землі.

Ольга ВАВРИК, Італія(Генуя)

Leave a Reply