Новий рік 2014 у новому родинному колі

Цього року перший раз у своєму житті проводжала старий рік та зустрічала новий не вдома, не в Україні. Спочатку було трохи сумно. Як це у новорічну ніч не бачити таких звичних та рідних облич родичів та друзів? Як це не дивитися телевізор із новорічними вогниками? Як це не дивуватися тому, що одні й ті ж самі люди встигають виступати по всіх каналах одночасною? Як це… як те..?Протягом років у мене виробився такий собі своєрідний новорічний шаблон. Дивно було усвідомлювати, що цього року все буде не так. А як? Дивно, незвично, сумно…  Друга країна. Другі люди. Друге життя, яке затягує у свій вир. У такі моменти приходить чітке усвідомлення того, що час іде і все міняється, хочемо того, чи ні. Як би ми панічно не чіплялися за своє минуле, хороші спогади та звичні речі, вони всерівно  проковзують повз нас, щоб залишитися десь позаду, давши місце невідомому майбутньому.

31 грудня. Пізній вечір огорнув темнотою місто. Холодний рвучкий вітер розносить запах петард, які зриваються то тут, то там. Напівпорожні вулиці. Усі, здається, вже добралися до місць своїх призначень. Дивний спокій, який зазвичай передує гучній феєрії, панує над будинками, що миготять кольоровими вогниками гірлянд. Храм св.Степана у цій вечірній атмосфері схоже також величаво завмер в якомусь очікуванні. Але це тільки ззовні так видається.
           null
Промінь світла падає від прочинених дверей у сірий морок, запрошуючи увійти ласкаво всередину. А за дверима гостинна світлиця широко розкриває свої обійми для усіх бажаючих зігрітися у її затишку. Тут як завжди кипить робота. Як бждоли у вулику, що чітко знають свою роботу, туди-сюди бігають люди. Останні приготування. Одні – готують усе до Літургії, а інші – до спільної вечері. Провести старий 2013 та зустріти новий 2014 рік у цій, вже давно ставши другим домом церковці, зібралися українці. Ті, кого доля закинула далеко від дому, як і мене. Італія. Лігурія. Генуя. Думаю, що небагато із нас загадували зупинитися тут. Та життя веде своїми шляхами кожного. Слава Богу за те, що зібрав нас разом на чужині.

Вечір розпочався словами священника. Він звернув увагу на те, що саме так відбувалися Літургії перших християн: промови апостолів мали продовження у спільному ламанні хліба, спільних трапезах. Об 23:00 усі, що зібралися у світлиці, долучилися до своїх побратимів, які на головному майдані нашої Батьківщини виконували гімн «Ще не вмерла Україна». Лилася пісня струмочком від сердець до сердець, від країни до країни, щоб об’єднатися в одну повноводну річку та змити усе зло на своєму шляху. Опісля відправили подячну Божественну Літургію за прожитий рік. Отець Віталій виголосив проповідь про те, що маємо пильно стежити за тим як, що і де ми будуємо. В основі нашого сімейного та громадського життя, нашої дружби, в усьому, має бути добрий та міцний фундамент. Також потрібно вважати, щоб бува не збудувати нічого на “піску” ,бо тоді усі старання за першої ж бурі можуть зазнати краху. Дуже актуальні поради на переході у новий рік, до нових планів та надій. Як багато, так бажаних нами успіхів, залежать у цьому році від нашої старанності та уваги. Не забуваймо про це!


Близько півночі світлиця залилася мерехтливими вогниками свічок, що були вже у руках людей. Усі обличчя освітлювалися теплим світлом та виглядали дивовижно казково. Люди стали у коло – символ безкінечності. Безкінечною є й Божа любов та милосердя до нас. Тиша. Кожен пригадує прожитий рік. Чи був він добрим? Чи збулося усе задумане? І, звичайно, кожному є за що благодарити Господа. І ще, звичайно, є чого попросити на наступний рік. Молимося кожний у своїх наміреннях. Рівно опівночі, під бій курантів, спільна молитва «Отче наш». Це щось надзвичайне! Перший раз у моєму свідомому житті я в цей час не стою за столом із бокалом шампанського у руках… І саме прекрасне у цьому те, що я зовсім про це не шкодую! Навпаки, відчуваю велику радість, мир та вдячність. Таким правильним та природнім видається звертатися у цей радісний і повний сподівань момент до Того, Хто нас сотворив! Як заспокоюється душа, коли промовляєш слова «нехай буде воля Твоя», замість того, щоб загадувати багато своїх егоїстичних бажань, які невідомо чи підуть нам на користь, навіть, якщо сповняться! Як впевнено почуваєшся, віддавши себе та своїх близьких під опіку Всесильного, Вселюблячого, Вселаскавого та Всетерпеливого Бога!  Приходить відчуття того, що вперше правильно відсвяткувала прихід Нового Року. Слава Богу за це!

Після одержаного Благословення на наступний рік, усі шнурочком підходять до ікони Богородиці. Залишають біля неї свої свічечки разом із сподіваннями на Її покров та молитви за нас.

Настав час частувань та веселої української забави. Усі чемно розсідаються за святковий, гарно прибраний стіл. Різноманітні смачнючі страви наготовані нашими господиньками милують око та лоскочуть нюх. Священник  благословляє спільну трапезу. Ведучі Олег Сагайдак та Андрій Мельникович вітають усіх у Новому 2014 році. Бажають: «Усього і побільше» та ще багато чого… Потім розказують правила, яких треба дотримуватися на святі: бути радісними, веселими, не сумувати, танцювати, співати та веселитися. Чудові правила для новорічної ночі усім до снаги! Гості по черзі виголошують побажання. Кожен говорить своїми словами, можливо трішки запинаючись і соромлячись, але від усієї душі. Без пафосу, завчених тостів та чужих скопійованих привітань. Усе просто і душевно. Видно що десятилітня школа отця Віталія не пройшла дарма! Організатори вечора дуже постаралися. Щоб краще познайомити усіх гостей між собою. Про кожного склали коротенький віршик, який гарно характеризував людину, якій присвячувався.

 


Вечір був проведений у дусі КВК. Весь довжелезний стіл із гостями поділили рівно посередині. Таким чином утворилося дві команди. Хвилина часу на обговорення. І от уже є й назви команд суперників. Першої – «Гаплик», другої – «Правий берег». Відтак «Чи буде гаплик правому берегу?» – стало основним питанням новорічного свята.  Усю ніч ці команди змагалися між собою. Смачну трапезу переривали конкурси: питання про церковну громаду та її діячів, на швидкість випитої «півтораметровою» трубочкою кока-коли, вгадай пісню, та ще багатьох інших дуже цікавих та веселих. Кожна команда набирала бали, які з великою точністю підраховувалися чесними та непідкупними журі-ведучими. В перервах між змаганнями звучали запальні танці: польки, фокстроти, вальси, рок-н-роли та бугі-вугі. Сумувати не було коли і не було кому. Усі веселилися і водили дружні хороводи. Навіть діти підготували свій цирковий номер « А ля Копперфільд».

Найбільші соньки розійшлися по домах біля третьої години, а справжні шанувальники веселощів та хорошого настрою витанцьовували до сьомої ранку. Не забуваючи проводити конкурси та підраховувати бали. Згідно них на ранок 1 січня 2014 року перемогла дружба. За дивним збігом команди набрали однакову кількість балів. Потисли одні одним руки та поділили подарунки. Всі залишилися задоволені. Навіть ведучий Олег був закочений сюрпризом від особливої гри “Кенгуру”, яка була зроблена спеціально для нього. Сміялися всі, але не відразу. Олег сміявся останнім, але довго.

По закінченні забави зібралися на завершальну молитву. Дякували Богу за такий гарний початок нового року. А пісня «Ми є родина» стала завершальним акордом цієї казкової ночі.

Виявляється, родину можна знайти не тільки у своєму отчому домі. Як відкриємо своє серце і добре роззирнемося по сторонах, то знайдемо не одну рідну душу, яка як і ми, чекає на родинне тепло. То чому б не дарувати це тепло одні одним творячи велику Божу Родину на Землі!

Оксана Косовська,
Генуя

фото Олег Сагайдак

Leave a Reply