Українські Спільноти центральної Лігурії Comunita` ucraine della Liguria centrale

Новий рік на чужині, але разом та з молитвою

Зустріти новий рік на чужині це і радість, і смуток. Під впливом атмосфери свята радіє серце від свіла новорічних вулиць, гучних радісних привітань, яскравих малюнків.

Та все ж вся новорічна радість зникає при одній думці, що всі ці хвилини будуть у самотності, без рідної сім’ї. Буде у колі чужої іноземної сім’ї чи разом з одинокою старенькою людиною, або ж в самотності. І радісно і сумно.

Цього року спробували по-іншому провести старий рік і зустріти новий. Священик запропонував провести цю ніч у спільній молитві і в церкві.

Об 11 год верчора, 31 грудня ми мали розпочати Службу Божу, таким чином із молитвою у війдемо у Новий рік, опісля мали бути привітання. Програма проста і трохи дивна. Завжди зустрічали таку подію із келихом в руках, а тут на колінах та в церкві.

Та все ж бажаючі з’ явились. Помалу почали сходитись ще завчасу і кожен спокійно брався до приготування дивної новорічної ночі. Хто григотовляв до Служби престіл та ікони, хто брався до святкового столу.

Перед одинадцятою людей зійшлося ще більше і нас вже було десь до 50 чол. Все готово. Всі чакають як покерує отець це новорічне дійство. А він дивно усміхнувся, взяв мобільний телефон і зазвонив. Коли хтось відповів, він приклав телефон до мікрофону і всі почули голос президента. Хтось зробив великі очі. Нууу, …. так…. це новорічна ніч, але ще не знали, що наш священик має прямий телефон до президента України. І хоч зв’язок був поганий, але можна було розпізнати слова привітання із Новим роком. Все стало ясно. Це наші українці десь по супутнику слідкували за новорічним виступом президента і приставили мобільний телефон, через який ми почули слова привітання.

11.оо по італійському часі, а на Україні вже прийшов новий рік. У цій хвилині почалась наша Служба Божа. Молились, дякуючи Богу за минулий рік і просячи благословення на наступний. Який він буде цей наступний? «Не знаємо» – запевняє нас священик і продовжує – «знаємо одне: хочемо, щоб був із Богом. Бог нас з нами буде завжди і ми ніколи не будемо самі, де би не були». Перед євангелію священик просить нас засвітити свічки це остання свічка запалена у 2006 році. Потім просить нас її погасити і тримати у руках. Вона ще мала нам пригодитися.

Час від часу лунають виголоси молитви на італійській мові. Оглядаємось і бачимо, що між нами є сестри монахині італійки та інші іноземці, які не розуміють української. Вони почули, що українці будуть зустрічати Новий рік в молитві, і самі захотіли пережити таку молитовну ніч. І ми їм дуже раді, адже тут ми всі єдина родина.

Завершується за кілька хвилин до 12.оо наша літургічна молитва. Підходимо до святкового столу і наближається священик із запаленою свічкою, яку взяв з престолу. Бамкає 12 раз всі знову засвічують свічки які, запалили ще минулого року. Разом говоримо молитву «Отче наш». Молимось і в єдності зустрічаємо новий рік.

Зустрічаємо у єдності цілої української громади, бо знаємо, що у Генуї, Савоні, К’яварі та інших містах у цій хвилі моляться Отче наш ті, хто не зміг прийти сюди. Потім дізнаємось, що до молитви долучились родини з України, що в Тернополі у цей же час була архиєрейська Служба Божа, яку служив владика Семенюк. Ось, так в одній хвилі молитва об’єднала усіх і фізичну відстань скоротила духовна єдність.

Обнімаємо один одного і складаємо свої найщиріші побажання. Споживаємо українські страви: канапки, голупці, пироги із грибами, салати, селеці із чорним хлібом. «Такіх с роду нє єл» поцьмакує молодий чоловік із Осетії, а його друг з Росії підтакує і цитує віршом«У каждого єсть место на земле, гдє єго ждут». Слоьзи на очах. Потім із щирого серця свідчать, що таке переживають вперше. Ми теж плакали, правда тоді, коли вимикали мобільний телефон після розмови із рідними. І скільки ж це буде тривати ще?

За якийсь час почались забави. Хто би подумав, що їмось(а дехто її називає «матушка») Люба має цілий скарб різних ігор. Це був і театр, і відверті розмови, які були до сліз смішні. Молодь забавлялась на всі 100. Сміялись цілу ніч нового року і дай Божа, щоб ця радість була цілий рік.

Не зауважили, як прийшов ранок. Покуштували солодке і чай. Пані Оля Сподарик з Микуленець збирає нас всіх в коло і читає свій вірш. І остання загальна знимка. Ця історична подія увійде у наше життя. Хтось в голос пошкодував, що не було відеокамери. Але хіба це все можливо передати по відео? По телевізору емоції не відчуєш. Треба просто пережити на собі все від початку і до кінця.

Вертаємось додому спати хочеться, але в грудях є ще одне бажання: завтра розказати рідним на Україні і друзям в Генуї про новорічну ніч, в якій здійснилось маленьке чудо – Новий рік зустріли в єдності сімей, народів і церков.