Паломництво до "Нового Єрусалиму"

9 квітня 2012 розпочалася Страсна седмиця. Це найбільш суворий час посту, коли ми згадуємо найбільш сумні події в духовній історії людства. Це час, коли на спомин приходить зрада Іуди, Тайна вечеря, Молитва Спасителя у Гетсиманському саду, коли він сам сказав, що «тяжко страждає душа моя, аж до смерті». Коли Він молився, Його піт був, як краплі крові. Ми згадуємо несправедливе засудження Спасителя судом Синедріону та неправедний суд Пилата, страждання, ганьбу, розп’яття та хресну смерть Спасителя. Кожен день цього тижня наближує нас до урочистої події – Світлого Христового Воскресіння. Це особлива пора у році, коли з винятковою пильністю маємо вдивлятися у свою душу, готувати її до приходу Христового.

Саме у цей день, 9 квітня, група паломників із Лігурїї вирушила у дорогу, щоб пройти із Спасителем Хресний шлях, стати співучасником Його терпінь та відновити чистоту своїх душ. "Новий Єрусалим" – стався дорогою до спасіння, місцем, де розпочався наш страсний тиждень.

Регіон П’ємонт. Тут на сьогоднішній день існують дванадцять Священних Гір, та тільки сім із них об’явлені ЮНЕСКО "Світовим надбанням людства". Одною із них є Священна Гора у Варалло (Sacro Monte di Varallo). Вона являє собою розміщений на вершинах високої скелі монастирський комплекс, звідки відкривається захоплюючий та прекрасний краєвид

Ідея його створення належить монаху Бернардіно Каймі, який повернувшись із подорожі по Палестині, вирішив відобразити на землі Європи основні паломницькі місця Святої Землі. Він назвав Священну Гору "Новий Єрусалим", що показало його ідею символічно відтворити тут найбільш значні святині пов’язані із земним життям Спасителя. Будівництво розпочалося у 1486 році та проводилося у декілька етапів майже до 19 століття. Найпершими була збудована Базиліка дель Ассунта (Успення Богородиці), що вміщує у собі шедеври багатьох відомих майстрів:

Також перші каплиці комплексу: каплиця Покладання до Гробу, каплиця Гробу Господнього та каплиця Вознесіння. Загалом їх кількість становить 45. Кожна із каплиць посвячена окремому епізоду із Старого та Нового Завітів.

У них розміщені більше ніж 600 дерев’яних скульптур у повний зріст (це найстаріші у світі статуї із натуральним волоссям та одягнені в одежу із тканини). Вони сприймаються як живі учасники театрального дійства, що завмерли у сценографічних позах, розповідаючи про Гріх Адама та Єви, Благовіщення, Народження та Розп’яття Христове.

Паломники, які по тій чи іншій причині не могли відвідати Святу Землю, тут дізнавалися про усі значні події із життя Ісуса Христа.

Ми тут, на Святій Горі.

Мальовниче містечко Варалло, що розкинулось на березі річки Сезія зустріло нас ясним та сонячним ранком. Було досить таки прохолодно, але додаткові труднощі паломникам лише на користь. Дістатися Священної Гори можна було двома способами: пішки чи на фунікульорі. У кожному випадку доводилося терпіти чи то від утоми – в першому, чи від страху – у другому випадку. Кожен вибрав свій шлях терпінь.

Зустрівшись на горі, дві групи об’єдналися та поспішили до Успенської Базиліки, де взяли участь у Божественній Літургії. Підносимо свої серця до Господа, разом з мольбами про допомогу, щоб достойно пройти наш хресний життєвий шлях і осягнути неба, яке було так прекрасно представлено у цьому храмі.

Після служби підкріпились паломницьким обідом і рушили до відвідин каплиць. Переходячи від одної до другої, ми повторювали земний шлях Спасителя від Його народження до страшних подій Його останніх днів. У цьому нам допомагала сестра монахиня, яка за виключенням, що ми з далеких країв, супроводжувала нас і ділилась із своїми духовними пережиттями.

Перед очима розгортається справжнє яскраве дійство, живі євангельські картини. Тут не можна бути тільки спостерігачем, приходить відчуття, що ти є безпосереднім учасником цих подій, тим задля, кого вони відбулися.

Господь наш Ісус Христос прийшов на Землю до нас, народився, став людиною, щоб показати і дати нам дорогу до спасіння. Бог своєю любов’ю нас відкупив від гріхів, Бог своєю любов’ю воскрес із мертвих, Бог своєю любов’ю хоче нас оживити, щоб ми від гріхів не вмирали. А ми так часто відвертаємось від нього …

Багато емоцій переповнює серця паломників і це було відчутно. Відчуваєш велику вдячність за той шлях, що Він пройшов заради нас. Тепер настав наш час, ми маємо взяти наші хрести та іти за Ним, можливо крокуючи поволі, але у тому напрямку, що веде до спасіння.

Паломництво – це важлива хвилина у житті прочанина. Їдемо, щоб побути у сердечному мовчанні, щоб роздумувати про життя Господа, щоб почути, чи хоча б раз у житті поговорити з Ним сердечно. Після паломництва переживаєш на собі Благодатне відчуття співпережиття з Христом, себе відчуваєш частинкою ланцюжка, яка зв’язує минуле і майбутнє. Хочеться вірити, що це паломництво стало наступною сходинкою у нашій дорозі до Бога.

Вечоріє. Час вертатися додому. Ні, до всі спішать додому… багато з нас думають вже про працю, про тих, хто страсний тиждень почали давно і тягнеться він вже не рік. Тепер ми ще раз собі пригадали, що на хресній дорозі потрібна підтримка і наша праця з немічними людьми – це є також свідчення що вони не покинуті, А для нас це спосіб спасти власну душу.

Нехай допоможе нам Господь!

Оксана, Генуя

Leave a Reply