Генуя. Місто, де народилися Колумб і банки.
Стара Генуя виявилася цікавим, але сумним і навіть депресивним містом.
Досі ми думали, що міста на берегах Середземномор’я не можуть бути понурими й темними. Адже їх має осявати світло від південного, такого лазурового моря.
А Генуя – древня, багата історією, просолена лігурійськими прибоями і… тьмяна й дискомфортна. Гуляючи її вулицями й вуличками, почуваєшся, наче в тісному кам’яному мішку.
Хоча, може, для складання нашого враження про Геную далося взнаки те, що погода в день нашого візиту на початку березня була похмура й сонце не виглядало з-за хмар. Але, здається, сам принцип розташування будинків – якнайближче один до одного, песимістичне забарвлення фасадів, цвіль і обдертий тиньк на стінах, сміття й собачі екскременти не будуть врятовані навіть сонячним літнім днем. Ага, ну й дерев та парків тут катма, ось що ще має чимале значення.
Обдерті фасади і їх давня історія – це спільна риса більшості італійських міст. Дечим рідне місто Христофора Колумба схоже на «нашу» зачотну Пізу, дечим – на депресивне сардинське Сассарі, про яке ми досі не написали пост… Але, звісно, Генуя – це Генуя. 
Корабель-музей «Галеон» у Porto Antico.
У генуезької медалі дві сторони, які не надто гармонують одна з одною.
Перша, з якої ми почали пішохідну прогулянку по Генуї, – це порт, набережна й прилеглі вулиці. Якщо до цієї мариністичної картини додати пагорби з двох боків міста та життєрадісні будиночки нових районів на них – враження про місто буде зі знаком плюс.
Друга сторона – це те, що вглиб міста, далі від моря. Тут уже інші настрої, зате давніша, багата історія.
Постів про Геную в нас буде два. Цей – про Геную приморську. Другий – про Геную історичну.
Отже,приморський пост.
Щойно вийшовши з будівлі центрального залізничного вокзалу Генуї – Stazione Principe, потрапляємо на площу Акваверде і бачимо пам’ятник Йому. Звісно, Христофору Колумбу. Або, як його тут звуть, Коломбо: 
Сидячі фігури на кутах постаменту представляють Благочестя, Науку, Постійність і Розсудливість, пише довідник. Нижче – барельєфи з чотирма сценами з біографії видатного генуезця, серед яких прибуття на американську землю із хрестом та повернення в Іспанію.
Пам’ятник Колумбу-Коломбо-Колону є фактично в кожному італійському містечку на цьому березі Середземного моря, яке себе хоч трохи поважає, а значить, пов’язує з пам’яттю про видатного мореплавця-співвітчизника.
Колумбуси масово стоять і в Іспанії (ось наші фотки з Барселони). За однією з версій, першовідкривач Америки народився на Ібіці (там із цього приводу теж є такий собі монумент). Але все ж найбільш усталене твердження – про те, що Христофоро Доменікович побачив світ у Генуї.
За цією версією, батьками майбутнього першовідкривача Америки були власник невеликого ткацького підприємства Доменіко Коломбо та Сусанна Фонтанаросса (у селі Фонтанаросса на Генуезщині стоїть меморіальна табличка про те, що там народилася мати знаменитого мореплавця).
Як підприємець середньої руки, Доменіко мав також сироварню, де юний Христофоро нібито підробляв собі на кишенькові витрати. Згодом сім’я переїхала до Савони, де Коломбо-старший мав інший бізнес.
Імовірно, плутанина щодо походження мореплавця (а за право називатися його малою батьківщиною конкурують щонайменше шість міст) виникла тому, що, ставши іспанським дворянином, Колумб засоромився свого «торгашеського» походження. І наплів потенційним біографам, серед яких був і його власний син Фердинанд, сім мішків гречаної вовни про свої аристократичні корені. А вони нібито сягали давньоримського генерала Колоніуса. 
Пам’ятник роботи Лоренцо Бартоліні був споруджений у 1846-1862 роках.
У більшості скульпторських рішень Колумб, наче Ленін, вказує правицею на новий світ, але в Генуї він інакший. Тут простоволосий мореплавець однією рукою спирається на якір, а іншою – вказує на упокорену голу дівчину, яка символізує відкриту Америку.
Христофора з дитинства тягнуло в море. Тож він наймався на кораблі і брав участь у кількох торговельних рейсах, під час яких, очевидно, й захопився ідеєю відкрити коротший морський шлях в Індію. Цей проект Колумб спершу запропонував владі рідної Генуї, потім – королю Португалії (де після переїзду з Лігурії прожив дев’ять років) Жуану ІІ. Але і там, і там ідея спорядити дорогущу експедицію ентузіазму не викликала. Надалі Христофор перебрався до Іспанії, де, як відомо, йому пощастило більше.
Хоча помер бідолаха все одно всіма забутий і закинутий, і питання його могили зрештою виявилося так само «розмитим», як і питання народження. Раніше останки було захоронено в Кафедральному соборі Севільї. Туди прах Колумба нібито пропхали з боєм – оскільки за походженням він не був аристократом, то йпокоїтися в соборі права не мав.
(Так виглядає розкішний гріб на колесиках руках чотирьох статуй, які символізують королів чотирьох провінції великої Іспанії – Кастилії, Арагону, Наварри і Леону в Севільській катедрі – фото з давньої мандрівки Лесі.)
Але останків Колумба, якщо вірити генетикам-дослідникам, у цій домовині більше немає. Під час постійних перевезень-перезахоронень – спершу на Еспаньйолі (Гаїті), потім на Кубі, потім назад у Севільї – їх, схоже, просто загубили. А в труну поклали кістки якогось лівого мужика.
Що ж до народин Колумба, то в Генуї на площі Данте облаштували навіть такий собі будиночок, де Христофор нібито народився. Але підтверджень щодо цього місця нема жодних. Та й дім не надто старовинний, а відбудований на місці того, що був зруйнований під час генуезько-французької війни 1684 року. 
Відновлений «будинок, де, за однією з версій, народився Колумб» у Генуї, приблизно за кілометр від моря.
Прибути в Геную можна з неба – через аеропорт імені Христофора Колумба, з моря – через порт, на якомусь круїзному лайнері. Але, ясна річ, найпоширеніший спосіб добирання був у нас – поїздом.
Трохи ближче до центральних кварталів є Stazione Brignole. А це – вокзал «Стаціоне Прінчіпе» між площами Прінчіпе й Акваверде, розташований за двісті метрів від моря й портової контори: 
Навпроти – автовокзал, де ми, ясна річ, почули українську мову типу суржик від двох українських заробітчанок років під 50.
А ось міський генуезький автобус та його пасажири: 
І ще один автобус – оформлений за мотивами Колумба і всілякого колумбіанства: 
Генуя стоїть навколо бухти, яку цілковито узурпує порт, без жодних пляжів. Ще один штрих.
Портів два – комерційний та історичний, Porto Commerciale й Porto Antico.
У бік надцятикілометрових причалів торгового порту ми не ходили (нам достатньо Валенсії :), тож стягнули дві фотки з інтернету. 
Символ порту й усієї Генуї – маяк Лантерна. / Причали морпорту для контейнерних перевезень.
Генуезький порт величезний, він тягнеться вздовж узбережжя на 20 км і за обсягами торговельних оборотів є найбільшим в Італії. 
Панорама всього порту Генуї.
«Туристичним» портом є його стара частина – Porto Antico. Тут розташовані пристані для яхт, численні музеї, атракціони для відвідувачів, ресторанчики, торгові центри тощо.
Деякі експонати й стенди розповідають «живу» історію порту. 
Портовий кран, як у ХІХ ст. 
Вода справді лазурова.
Особливу увагу привертає музей на справжньому іспанському галеоні: 
Музей так і зветься – Galeon. 
Такі іспанські кораблі залюбки топив і захоплював капітан Блад, недавно нами перечитаний :).
Вхід – 5 євро для дорослих і 3 євро для дітей.
Також тут є музей на справжньому підводному човні, музей Антарктиди (гм)…
Акваріум-океанаріум: 
Біосфера – ботанічний сад із метеликами й птахами у великій скляній кулі-оранжереї, де відтворені природні умови Амазонії: 
Поруч на площі – одна з головних зупинок генуезького автобуса типу open air.
Тут це не двоповерховий лайнер, як, скажімо, в Барселоні, а мікроавтобус, у якого в холодну пору відкриті вікна затуляють прозорим поліетиленом: 
Вартість квитка – 10 євро. Російська мова в аудіогіді є. Як і купа російськомовних на набережній Генуї.
Можливість помилуватися і портом, і загалом видом на місто з 40-метрової висоти надає підйомник Bigo. Але нам, як завжди, пощастило – під час нашого перебування в Генуї ця штука не працювала: 
Найдовша – крайня справа – лебідка піднімає на тросах кабіну з пасажирами. Утім, на висоту всього-то 12-поверхового будинку. Ми на Позняках на 18-му живемо, ха. 
Вартість підйому для дорослих – 4 євро. 
Біля галеона знімають рекламний ролик для мережі магазинів електроніки Unieuro.
Усі старі й більш-менш багаті будинки в Генуї звуться «палаццо» й навіть позначаються на детальній великій карті, яку вам залюбки безплатно вдадуть у численних туристичних офісах, зокрема й на набережній. Це – один із найвідоміших, чепурний палаццо Сан-Джорджіо навпроти «Біго», на п’яцца Карікаменте: 
На його фасаді – фреска зі святим Георгієм, що вбиває змія.
Свого часу цей палаццо був резиденцією першого європейського банку. Адже банківську систему, кажуть, придумали саме генуезці – найкрутіші гендлярі середньовіччя. 
Причали біля молу Веккіо. 
Тут – фрагменти старовинної стіни «Мура делла Марінетта», край одного з театрів та якась потвора, що залишилася після якоїсь постановки. 
Торговельно-розважальний центр «Аль Моло Веккіо» на краю Порто Антіко. 
Рідкісні дерева на набережній. 
Церква Сан-Сарко аль Моло. 
На парковці потішив автомобіль «Альфа Ромео», модель «Джульєтта».
Повертаємо на вулиці, паралельні з набережною. 
На віа Фрате Оліверіо – типова італійська картина з білизною за вікнами. Вона такий самий символ Італії, як піца, Колізей чи спагеті :) 
Набережну й житлові квартали розділяє Strada sopraelevata Aldo Moro – винесена вгору на палях швидкісна магістраль імені Альдо Моро. Під нею, щоправда, теж широка жвава вулиця. 
Біля магістралі – дракон Гуго, зроблений з уживаних автомобільних покришок. 
Старий крутий байкер. 
Всюдисущі негри зі своїми розкладками на асфальті. Вони в Європі повсюди. 
Якщо повертатися назад до вокзалу не по набережній, а по інший бік від страда Альдо Моро (убитого "Червоними бригадами" екс-прем’єра), буде багато китайських магазинів із дешевим трикотажем. Фасади тут ще досить привабливі.
Варто хоч трохи заглибитися в місто перпендикулярно до набережної – починається інша Генуя. «Внутрішня». Але віднесемо цю частину міста до поста №1. Хоча б через те, що цією вулицею ми йшли від вокзалу до Порто Антіко :) 
Вулиця Бальбі. 
Такі проходи тут теж часто називають «вулицями», хоча на цій «віа» може бути один будинок. Або й жодного. 
Віа Бальбі тому так зветься, що на ній один біля одного – купа палаццо Бальбі, залишені від давньої крамарської Генуї. Агостіно Бальбі, Франческо Бальбі, Джакомо і Панталео Бальбі, Стефано Бальбі і т.д. Поміж них – церква Сан-Вітторе і Карло. 
Музей в одному з палаццо Бальбі. / Одні з воріт старої Генуї – Порта деі Вакка в кінці віа делле Фонтане. 
Церва Сан-Аннунціата дель Вастато (на п’яцца делла Нунціата). 
Численні графіті на віа делле Фонтане і плакат, який гласить: «Долина Суза – в кожному місті. Звільниться Габрі – звільняться всі». Плюс серпи-молоти та інша антиглобалістська символіка на стінах.
Це все ознаки масової протестної кампанії «No TAV» – «Ні будівництву швидкісної залізниці». Ідеться про движняк, який опанував масами італійських активістів ще року 2006-го. Вони протестують проти будівництва лінії для швидкісного поїзда Турин-Ліон (Франція) через долину у П’ємонті. У рамках акції – перекриття шляхів, бійки з поліцією, численні арешти, сльозогінний газ, травмовані, екзальтовані. Зараз потрібно звільнити з тюрми молодого активіста Габрі. Демонстрації відбуваються в усіх великих містах.
Частина 2. Історична
Це другий наш пост про Геную. У першому можна дізнатися про тутешній «культ Христофора Колумба», величезний порт і прилеглі вулиці та переглянути «морські фотки».
Генуя – місто зроду-віку портове, і величні аристократичні палаццо (які справді виглядають як палаци, на відміну від багатьох «палаццо» дрібних італійських міст) тут сусідять із тісними, темними й брудними, але не менш історичними вуличками. Дорогущі крамниці «Луї Віттона», «Пради» й усіляких інших «Діорів» в обдертих домах розташовані поруч із численними китайськими, індійськими й арабськими крамничками, захаращеними копійчаним барахлом made in China та провізією, яка рятує випадкових туристів у неділю, коли всі супермаркети й магазини власників-італійців зачинено. На одного умовного італійця (зовсім не обов’язково місцевого) на цих вуличках припадає зо три афроіталійці негри, стільки ж азіатів, по одному індусу й арабу та двоє європеоїдних іноземців. Серед яких трапляються й українці (про росіян годі й казати), і не лише туристи.
Як свідчить перепис 2010 року, із майже 605 тисяч мешканців у Генуї офіційно проживало 1450 наших співвітчизників. Проте насправді ця цифра значно більша, адже нелегальних заробітчан під час переписів не реєструють. У Генуї є повноцінна церковна громада українців, зі своїм сайтом www.genova.org.ua та, головне, храмом – схожою на кафедральних собор Генуї церквою Санто Стефано. Минулого року тут був із пастирським візитом блаженнійший Святослав (Шевчук), предстоятель УГКЦ. 
Біля кафедрального собору Генуї – Сан-Лоренцо.
У першому пості ми вже подавали своє враження про Геную як місто для нас некомфортне й депресивне. Справді, з того фоторепортажу настрій міста не зовсім видно. Можливо, для когось це враження залишиться непідтвердженим і після другого фотозвіту. Адже якось так уже воно складається, що хочеться фотографувати цікаве й красиве, а не похмуре й брудне, яке теж показове… Тому ось тримайте для початку світлину (якщо можна це назвати «світлиною», ггг) із досить типової генуезької вулички в самому центрі – це на перетині з віа делла Мадалена, що зовсім поруч із віа Гарібальді, місцевим «хрещатиком»: 
Такої «краси» в центрі старої Генуї достобіса. Навіть у похмурому фільмі «Генуя» про психологічні шукання овдовілого Коліна Ферта антураж був трохи світлішим. 
Ось для прикладу одна площа в старому місті. П’яцца Сан-Козма, на якій стоїть цілком католицька церква Кузьми і Дем’яна – chiesa SS Cosma e Damiano.
Ширина площі – метрів п’ятнадцять, десь так. Кам’яний мішок, обмежений брудними стінами будинків. Гляньте, як виглядає ця площа на всі боки, якщо стояти в її центрі: 
Церква Сан-Козма е Даміано.
І на вуличках поруч: 
Але ж, справді, фотографувати хотілося дещо красивіше й мальовничіше. Так що тримайте дещо мальовничіше.
Генуя – столиця області Лігурія. По-італійському вона пишеться Genova, по-англійському – Genoa, по-лігурському (є так мова) – Zena.
З огляду на вдале розташування – в бухті, під відрогами гір, які захищають од вітру, – не дивно, що перші рибальські поселення тут були ще за часів античності.
Після греків у цій місцевості отаборилися лігури, які під час Пунічних воєн виступили на боці Риму. За що й постраждали від вояків Карфагену – їхнє селище у 209 р. до н.е. було зруйновано.
Потім на місці нинішньої Генуї хазяйнували остготи, візантійці і ще бозна-які тимчасові господарі, аж поки у Х сторіччі не почався розквіт порту, а з ним – і майбутньої Генуезької республіки, яка сформувалася приблизно на початку ХІ ст. 
Старовинні ворота Porta Soprana – частина фортечної стіни ХІІ ст. – привіт із часів розквіту Генуезької республіки. Вид із вулиці віа ді Порта Сопрана. 
Порта Сопрана з іншого боку – з площі Данте. 
Туристи (чи місцеві?) на п’яцца Данте. Зліва на задньому плані – відновлений «будинок, де народився Колумб», про який писалося в першому пості.
Завдяки активній участі у Хрестових походах, під час яких Генуя, сильна своїм флотом, захопила чимало міст і земель, республіка розквітла та зміцніла, створивши серйозну конкуренцію ще сильній тоді Пізанській та Венеціанській республікам. 
Вид від воріт Сопрана через вулицю Данте.
Загалом у Генуезької республіки було чимало колоній не лише у Середземному, а й у Чорному морі – Каффа (Феодосія), Судак (де досі збереглася Генуезька фортеця), Готія (Гурзуф, Партеніт, Ялта, Алушта), чималий шматок Грузії (переважно Абхазії) тощо.
1407 року в Генуї міняйли заснували, як стверджують деякі джерела, перший у світі банк – Банко ді Сан-Джорджо, який розташовувався в однойменному палаццо на набережній (див. попередній пост). На чолі цієї фінансової установи стояли чотири консули, котрі перебували в дружніх або родинних відносинах із провідними родинами генуезької аристократії, відтак банк фінансував генуезькі колонії.
Наших улюблених пізанців «торгаші»-генуезці зрештою таки доконали під час Мелорійської битви 1284 р., загарбавши острови Корсику та Сардинію.
Потім генуезців, у свою чергу, добили венеціанці, а далі – османці (в чорноморському регіоні), французи, іспанці…
У XVI ст. Генуезька республіка ненадовго відродилася – цьому сприяли капітали багатих генуезьких сімейств, які фінансували багато починань Іспанської корони, зарекомендувавши себе як її союзників.
Але кінець був неминучим і остаточно настав у 1797 р., коли Геную окупували війська Наполеона, включивши її до складу Лігурійської республіки. За іронією долі, зрештою територію колись могутньої Генуезької республіки приєднали до Королівства Сардинія. До речі, і знаковий Банко ді Сан-Джорджо припинив своє існування під час Італійської кампанії Наполеона 1805 р.
Генуя знаменита і своїми мореплавцями (передусім Христофором Колумбом), і музикантами (тут народився Ніколо Паганіні – кумир дитячих років жіночої половини ledilid;), тут є його музей), і банкірами. Саме їм належали більшість із нинішніх палаццо, позначених на карті міста як історичні визначні місця. Їм і дожам.
Саме генуезькі банкіри кредитували Габсбургів після кризи німецьких банків, не кажучи вже про іспанських монархів.
Колись площа Банків була центральною – саме тут було відкрито першу в Італії товарну біржу. Тепер це мало помітна й нічим не примітна п’яцца, від якої, зробивши коло вузькими припортовими вуличками, можна вийти на вулицю Сан-Лоренцо.
Вона веде до головного міського собору – Сан-Лоренцо. 
На віа Сан-Лоренцо. 
Генуезька катедра – собор святого Лоренцо.
За легендою, його у ІІІ ст. заснував сам святий Лаврентій (Лоренцо).
Є версія, що генуезці обрали його своїм покровителем тому, що на іконах цього мученика зображують із грошима в руках.
Загинув святий Лоренцо жахливо – у 258 р. його живцем засмажили на грилі, тобто жаровні. Архідиякон був не без гумору – замість благати мучителів про пощаду, ще й кепкував із них: мовляв, «з одного боку я просмажився вже добре – якщо хочете їсти смачну печеню, переверніть уже на другий бік».
Докладно цю сцену зображено на розташованих усередині собору гобеленах, але, на жаль, ми їх не побачили – храм був зачинений :( Довелося обмежитися зовнішнім спогляданням. 
Прибирання на п’яцца Сан-Лоренцо. 
З обох боків сходів біля головного входу лежить по сумному леву. 
Молодь любить тут тусуватися й розважатися.
Чимось ця церква, зведена на початку 1100-х років і перероблена на початку 1300-х, нагадала нам Дуомо Санта Марія дель Фйоре у Флоренції.
До речі, у капелі Івана Хрестителя собору Сан-Лоренцо зберігаються справжні мощі цього святого, роздобуті генуезцями під час котрогось із Хрестових походів. 
А тепер із генуезцями торгують араби, які прибули у зворотному напрямку. 
На віа Сан-Лоренцо за собором – такий собі «андріївський узвіз»: художники ти інші митці продають творіння із зображеннями історичних місць Генуї. 
Неподалік від собору, на площі Матеотті, розташована ще одна цікавинка Генуї – Палаццо Дукале, він же Палац дожів або Герцогський палац. 
Палаццо Дукале.
Колись у цьому величному комплексі площею близько 35 000 кв. м була резиденція уряду Генуезької республіки. Тепер там Палац культури, де проводять різноманітні виставки.
Під час наших відвідин там відбувалася експозиція робіт Поля Гогена та Ван Гога. А на першому поверсі – безкоштовний для входу блошиний ринок. 
На барахолці в колишній резиденції генуезьких дожів. 
На вході палаццо Дукале. Італія – це Україна? 
Також на п’яцца Матеотті – велика церква del Gesu – Sant’Ambrogio.
Іншим боком Палаццо Дуккале виходить на центральну площу сучасної Генуї – п’яцца Феррарі. 
З такого ракурсу фонтан у її центрі фотографують, здається, всі, хто побував у цьому місті :)
На задньому плані – палаццо делла Борса. 
Тут же – біля театру Карло Феліче – розташований один із трьох обов’язкових пам’ятників Лігурії – монумент Джузеппе Гарібальді. 
Під пам’ятником Гарібальді. 
На площі де Феррарі. Тролейбус – один з основних видів громадського транспорту в Генуї – на тлі «облради» Лігурії. 
Так виглядає генуезький сервіс велопрокату. 
Електромобіль на п’яцца де Феррарі. 
Бойове оформлення BMW. 
Галерея в одному з палаццо.
Головна «променадна» вулиця Генуї – страда Нуова, вона ж вулиця Джузеппе Гарібальді – вирізняється з-поміж навколишніх історичних вуличок відносною чистотою.
Колись за право забудувати цей новий (станом на другу половину XVI ст.) район на змагалися найбагатші родини Генуї, і на земельних аукціонах зрештою перемогло п’ять із них. 
На страда Нуова, вона ж віа Гарібальді – об’єкт культурної спадщини ЮНЕСКО. 
У дворі – сад, теж історичний. 
Зараз на страда Нуова переважно банки й музеї. 
…І міськрада – Мунічіпіо. 
У будинку Мунічіпіо.
Найвідомішими на вулиці Гарібальді є два палаццо – Россо і Б’янко, де зараз розташовані музеї живопису із зібраннями творів майстрів Генуезької школи та їхніх фламандських натхненників (передусім Рубенса та Ван Дейка). 
Россо. 
Б’янко.
Якщо назва палаццо Россо цілком відповідає його зовнішньому вигляду – червоний, то епітет Б’янко (білий) щодо однойменного палацу звучить трохи дивно.
Віа Гарібальді переходить у п’яцца делла Меридіана, а на ній – велика туристична агенція з російськими ознаками: 
Тут олімпійський Мішка на емблемі, матрьошки у вітрині і пропозиція круїзів «Коста…», чиї лайнери або тонуть, або лягають у дрейф без електрики на борту :) 
На наступній вулиці, в яку переходить страда Нуова. Центр міста. Це така «фішка» всієї Італії.
Ідемо далі.
Grande Genoa («Велика Генуя») на синьо-червоному прапорі з грифоном – це і про місто, і про один із двох місцевих футбольних клубів, який зараз виступає в серії А: 
Велика, але така обдерта…
До речі, за «Дженоа» зараз грає колишній київський динамівець грузин Каха Каладзе, який прийшов сюди із «Мілана».
У Генуї є й знаменитіший клуб – «Сампдорія», у складі якої наш Олексій Михайличенко 1991 р. ставав чемпіоном Італії. Але «Сампа» зараз у серії В.
У районі віа делла Мадалена: 
У кафе надвечір. 
Тут торгують іммігранти, і завдяки їм у неділю можна прикупити провізії.
До речі, ваша версія: що за овоч на цій фотці справа? А ми знаємо :)
Щоб остаточно вирватися з темних і похмурих вуличок історичної Генуї і вдихнути повітря на повні груди, варто піднятися на один із оглядових майданчиків. Куди ведуть аж два фунікулери – святої Анни та Zecca-Righi – і два ліфти. 
Вхід до ліфта Ascensori di Castelletto. За дверима – довжелезний перехід власне до підйомника. 
П’яцца дель Портелло із входом до ліфта ді Кастеллето. На цій же площі, але праворуч, – Fonicolare di Santa Anna.
Тунель ліворуч – Galeria Garibaldi.
Фунікулер св. Анни під час наших відвідин не працював, а на ліфтах ми не поїхали вже з принципу. Після безкоштовних громадських ліфтів Монако й Андорри платити за підйом на висоту десятиповерхового будинку, як за проїзд у метро, нас жаба задушила :) Хоча якби було сонячно, то, може, й поїхали б. А так – однаково фотки похмурі. 
Архітектурне оформлення тунелю-галереї Ніно Біксіо, по інший бік площі Портелло.
Насправді вартість проїзду на ліфтах божеська – 80 євроцентів «в один бік».
Для довідки: вартість одноразового проїзду в метро Генуї – 1.50 євро. Але є багато вигідних добових, денних, десятиразових і т. ін. квитків.
Докладно про вартість проїзду всіма видами громадського транспорту Генуї – тут. 
Віа Рома – вулиця модних магазинів. 
Палаццо Антоніо Доріа, XVI ст. 
Пам’ятник королю-об’єднацю Італії Віктору Емануїлу ІІ на п’яцца Корветто – третій із «джентльменського набору» пам’ятників у містах Лігурії (Колумб, Віктор Емануїл, Гарібальді).
Добрий такий напис на постаменті: «Смерть королю». 
Телефонна будка на площі Корветто. Завдяки тупій конструкції стояк емблеми «Італтелекому» на більшості будок зігнутий. 
Підземний перехід. Ідея була благородна – весело розписати стіни портретами і строфами з генуезьких поетів і співаків. Вандали розписали портрети і стіни по-своєму. 
Ліхтар на стіні. 
Віа Каффаро.
Лігурійську, або лігурську мову вважають або однією з галло-італійських, або діалектом італійської. Лігурською, кажуть, розмовляє близько мільйона осіб – не лише в Генуї та на Генуезщині, а частково в Монако та Ніцці, трохи на Корсиці та деяких інших середземноморських островах.
Щоправда, нам відрізнити лігурську від італійської складно. А от етнічне різноманіття в Генуї ми побачили на власні очі. Іммігрантів тут ну дуже багато.
Ось деякі: 
По віа Грамші паралельно набережній повертаємося до вокзалу:
