Робити добро. Завжди. Всюди. Всім.

Як на сповіді
Я мала щастя народитися і вирости у глибоко релігійній сім’ї. В нашій хаті завжди панував дух молитви, а в часи підпілля Греко-католицької Церкви відбувались щомісячні Служби Божі, які відправляв нині вже покійний єпископ Яків Пилипчук. До першого причастя мене цілий місяць у Львові. Релігійність, чесно кажучи, до мене перейшла у спадок від батьків, за традицією. Бога я ніколи не порівнювала з батьком, бо бачила жорстоких батьків. Бог для мене був особою дуже близькою, доброю і всемогутньою. Я просила Його тисячі разів на день – правильно розв’язати задачу, швидко вивчити вірш, скласти тільки на «п’ять» екзамен, збудитися о певній годині, помогти вибрати в магазині обнови, які би мені пасували. І Він задовольняв всі мої прихоті.
Глибоко до серця Бог прийшов значно пізніше, коли літа, як кажуть вже на осінь повернули. Матеріальні нестатки змусили покинути все – рідну землю, дорогих людей, люблену роботу і податися у світи, як багато співвітчизників, на заробітки. Куди їхати? Тоді пропонували Ізраїль, Португалію, Грецію, Іспанію, Англію, Італію. Чомусь одразу вибір зупинила на Італії. Все ж таки центр світової релігії, там не пропаду.
Пригадую, як недільним ранком сиділа на нехитрих пожитках, щойно привезених з дому, у Неаполі на площі Гарібальді, почуваючи себе тим листям, яке вітер розвівав довкола. Нараз повітря прорізав церковний дзвін. О, як я бігла до той дзвін, до нашої церкви! І знову, як в дитинстві, просила Бога. На цей раз знайти роботу, віддати борги і не пропасти на чужині. Неапольське «чистилище» відкрило очі на багато речей – здичавілі від свободи і грошей люди, вседозволеність, розбещеність, духовний вакуум. Страшно. Я не знаходила друзів, однодумців, холод ізоляції віяв з дому. Здавалось, нічого не бачу і не чую. Темно і порожньо. Психологи твердять, щоб вийти з кризи, потрібна бодай ще одна людина. Може, й так. Особисто я не могла вислуховувати співчутливих слів, чути як хтось дихає поруч. Мене тоді врятувало від безумства єдине – молитва. Не могла молитись «традиційно», з молитовників. Мила туалети, робила закупи, йшла по вулиці, а в голові «Господи, поможи, порятуй!» коли здавалось, що він мене таки не чує, сварилась: «ти мене сюди запровадив, бо без тебе нічого не роблю, і покинув просто так. Як ти посмів? Без твоєї волі волос з голови не впаде, то чому допускаєш, що з розуму сходжу?» а потім мені проходило і я вже лагідніше казала: « Ти всемогутній. Для тебе нічого немає неможливого. Будь зі мною. Бачиш, нікого, крім тебе, нема»
Бог т, так собі думаю, і карає і винагороджує людьми. Він мені послав практикуючих католиків з комуніти святого Еджідіо. Життя почало набувати кольорів і сенсу.
Але мені навіть у такому добірному товаристві важко було удосконалюватись. Кожну невдачу, кожну образу(а їх тут багато) зустрічала «в штики». Одного разу мен привселюдно вигнали з автобуса і оштрафували за те, що квиток був не закомпостований. Цього разу я його направду компостувала, але відбиток чомусь не вийшов. Довелось заплатити великий штраф. Я не плакала – ридала від образи, від безсилля, а найбільше від того, що Бог мене покинув. Я його питала: чому ти мене покинув? Ти ж бачив, що я невинна. Через свідомість чую відповідь: а скільки разів ти не платила до цього часу за проїзд, пора заплатити. Я за хустинку витирати очі, а сльози залишають криваві сліди. Отримала і другу відповідь на давнє запитання. Роки практикую вервицю до кривавих сліз Матері Божої і ніяк не могла усвідомити як сльози можуть бути кривавими. А завдяки цій вервиці, яку ми всією сім’єю на колінах молили щовечора цілий рік, мій син без екзаменів і грошей вступив до вузу.
П’ять років тому у Неаполі я написала свою молитву, яку не престаю повторювати донині, як тільки пробуджуюся зі сну. Передаю зміст: « Господи, якщо сьогодні я маю тебе образити, то пішли смерть швидше, щоб я не стигла тебе образити». Бог вже перестерігав два рази, коли мала не збила машина, коли обценьки впали з висоти багатоповерхового будинку і зупинились біля моїх ніг. Мої брати-священики мене не розуміють: і ти не боїшся говорити такі слова?
Ні, не боюся, бо кожною клітиною відчуваю присутність Бога, поміч і ласку, безмежну любов. Хочу щоб цю любов відчули всі. Зробіть простий експеримент. Після доброї сповіді і Причастя прислухайтесь до свого серця. Ви неодмінно відчуєте жар, який б’є з нього. Вам не захочеться ні думати, ні говорити про когось погане, вам захочеться пригорнути весь світ.
У Генуї(тепер я працюю тут) є чудотворне місце, де з’явилася Матір Божа. Щороку наша українська громада навесні разом із іншими емігрантами буває там. Не можу вам передати які ласки зсилає нам Марія ! Приїжджають до нас і священики із чудотворної Зарваниці. Хвилюючі, неповторні зустрічі. Дивна річ, Матір Божа в Італії нам стає ближчою, ніж в Україні. Не всім, на жаль. Одна протестантка не приховувала роздратування, коли я молилася на вервиці: «Что ви так чтітє Марію ? Обикновєнная женщіна. Она роділа одного сина, а я двох».
Думаю, що з Божою поміччю гідно їй відповіла, бо вона не тільки замовкла, але й почервоніла. Та вітається. Мати Божа в свій спосіб віддячила мені – працюю неподалік від церкви Марії святої Вервиці і щодня з бабцею, у якої склероз на все, промовляємо вервицю, яку вона пам’ятає бездоганно.
До речі про іновірців і взагалі невіруючих. Є народне оповідання, коли один поганин захотів навчитися правдивої віри поки обернеться на одній нозі. Учитель сказав йому: «Роби людям те, чого собі бажаєш».І він повірив у правдивого Бога. Скажіть, а що втрачає невіруючий, коли почне жити за християнськими законами? Майже всі ті істини були записані у кодексі будівника комуністичного суспільства. Комунізм відкинув Бога, і вже цим виніс собі смертний вирок. Якби кожен з нас робив тільки добро, наскільки досконалим був би світ. Почнімо з себе, з свого оточення. Мені дуже подобається почута тут, в Італії, теорія пів стакана води. Можна сказати є пів стакана води або нема пів стакана води. Краще бути позитивістами. У кожній людині є щось добре, то навіщо шукати погане, яке відштовхує? І ще одне. Добро завжди повертається добром, а зло злом. Добре тобі мудрувати, сказала мені одного разу на це знайома. А якщо мені зробили багато прикростей, я маю за це робити багато добра? Абсурд. Як це усвідомити? Так, важко усвідомити. Але тоді чому щодня молимось «… і прости нам довги наші, як і ми прощаємо нашим довжникам». Якщо ми не простимо образ, Бог не простить нам. Є добрий спосіб на практиці розрахуватись з незичливцями – 1 Отче наш, 1 Богородице Діво і 3 Господи помилуй. Я перевірила на власному досвіді – функціонує !
Взагалі молитва велика сила на всі випадки життя. Похвалюся, що ми в Генуї щовечора о 10 годині молимось за Україну, наші сім’ї, родини, за всіх і кожну зокрема. Коли такий могутній потік просьб доходить до небес, хіба вони змовчать ?
Треба вірити у Божі чуда. Хіба не завдяки Божому чудові ми утримуємо Україну на заробітчанських харчах ? Хіба не завдяки Божому чудові вперше, напевно , за всю історію людства тричі голосували на виборах і маємо президента, який знову ж чудом не загинув від отрути. Нещодавно по італійському телебаченню почула зворушливу розповідь. Після автомобільної аварії жінка десять років пролежала у ліжку. Лікарі не давали ніякої гарантії – параліч не виліковується. А чоловік, надзвичайно релігійна людина, всі ці роки не переставав благати Бога за виздоровлення дружини. І сталося чудо – вона піднялася з ліжка, всі органи функціонують як до аварії. Але це ще не все. Подружжя бездітне, і одного разу виграє в лото велику суму грошей, якої би вистачило до кінця життя. Обоє вирішили вкласти всі ті кошти у фундацію будинку для дітей-сиріт в Ефіопії. Кожне Різдво зустрічаються з малечею. Не було дітей, а тепер аж сотня. Хіба не доказ ще одного чуда Божого ?..
…Сеньйори, у яких працює українка, дивувалися, як вона не побоялася приїхати так далеко – без знання мови, звичаїв, за позичені гроші та ще й залишила вдома дітей. А вона їм відповідає:
– У мене є друг, який мені завжди допомагає.
Італійці багатозначно переглянулись. Ясно, амурні справи, всі ті страньєри однакові.
– Він де ? Тут ? – не вгавали.
– Так, він завжди зі мною.
– А де ж він живе?
– …На небі. А дітей своїх я залишила під опіку Матері Божої. Вона про них подбає, поки я тут.
  Я розмріялася – але дуже хочеться, щоб так могла сказати кожна українська заробітчанка.

Ольга Ваврик.
 Генуя.

Leave a Reply