Заробітчанський гумор

Ви робіть як треба, а там якось буде
На одній із недільних проповідей о. Віталій тих, хто має проблеми із прощенням заохочував згадати про святого Степана – першого мученика за Христа. Його каменували, а він молив Бога не карати роз’ярений натовп. В той час у тому натовпі був і Павло. Якби не Стефанове прощення, хтозна чи навернувся би він і став одним із стовпів Христової Церкви.
Часто заробітчани не в силі простити своїх кривдників. І тоді священик не має права дати їм розгрішення. Одна жінка, довідавшись про таке, настирливо наполягала:
-    Ви, отче, робіть як треба, а там якось буде!..

Загубили чорта
Різдвяний Вертеп Генуї вирішив ощасливити своєю присутністю заробітчан К’яварі. Вистава пройшла на "ура!". Часу на застілля залишалось дуже мало, бо потрібно було встигнути на поїзд, щоб привітати ще й громаду Савони. Старший брат Андрій по віку наймолодший виявився найспритнішим. Він прожогом кинувся до залізничного вокзалу. За ним бігли хто як міг. Відомо, що другою у "марафоні" була Оля, Андрієва попередниця по церковній службі. Ззаду, ледве не падаючи, спирався на палицю "жид" – Дарка. А Любка – кухарка, тримаючи її попід руку, вірно бурмотіла, що не залишить пропадати навіть жида. Коли, нарешті, колядники, спітнілі, із гримом, який розплився по лиці, всілися в потяг, їх радості не було меж. "Встигли! Встигли! Ох які молодці, ох і браві!! – хвалили самі себе, поки не довідались, що одній жінці вдалось впросити начальника потягу тричі затримати відправлення. Із сумбурних пояснень той зрозумів, що вирішується питання життя чи смерті. А коли побачив ледвеживу трупу артистів, усміхнувся – йдеться про питання життя. У метушні і поспіху загубили "чорта". Але, як відомо, вакантних місць не буває, тим більше для чорта. По дорозі до Савони Наталка з Житомира вивчила роль і відмінно її зіграла. Отакі – то пригоди трапилися з нашими колядниками.
Нормальна
Прийшовши з вихідного на 20 хв. раніше, баданте застала свою сеньйору прив’язаною до крісла. За столом сиділи донька з татом, сердиті і нахмурені.
Побачивши свою рятівницю, сеньйора дуже зраділа і хотіла піднятись. На неї з криком накинулись чоловік з донькою, вкотре безуспішно пояснюючи, що вона прооперована і не може ставати на ноги.
Коли все вляглося і кожен повернувся до своїх обов’язків, сеньйора, обнявши баданте, прошепотіла на вухо:
-    Яка я рада, що ти прийшла. Хоч одна нормальна людина є в цій хаті.
Як не радіти, навіть якщо це говорить хвора на голову.
Хоче? Мусить!
Розмовляють між собою дві українки.
-    Уявляєш, моєму дідові 80 років і він завтра жениться, – каже одна.
Співрозмовниця здивовано, нерозуміючи знизує плечима:
-    Як може 80 – річний чоловік хотіти женитися?..
-    Хто сказав, що він хоче женитися? Просто як порядна людина і майбутній батько він мусить женитися, – без можливості на будь – які заперечення підсумовує друга українка.
Досить підробляти документи
Коли Олена вперше виробляла "карту ідентіту", вона була блондинкою. В документі так і записали: "блондинка". Через кілька років їй припав до душі каштановий колір волосся. Інформація у "карті" про очі  не змінилася – все ті ж зелені. А от про волосся внесли корективи. З віком сивини почало ставати все більше і вже до ніякого фарбування жінка не захотіла вдаватися. Товаришки під’юджували:
-    Дивись яка ти стара виглядаєш сивою.
-    Ну і що? – не здавалась та. – В "карті" написано скільки мені років. Досить підробляти документи. То блондинка, то брюнетка… Як сива – то сива.
Хто я?
На початку трудової заробітчанської кар’єри Оксану називали "русса", хоча вона українка. Потім, коли працювала на сім’ї, малий Корадо казав, що вона француженка. Тепер працює з бабунею, яка втрачає пам’ять. Забуває ім’я своєї баданте весь час, а от про національність каже, що вона то "турка", то в кращому випадку "русса".
До речі, про "руссу". На курсах з вивчення італійської мови молодий вчитель, який любив жартувати, запитав Оксану: "Lei russa?". "Sono ukraina!" – відповідає. Але ж хитрун не запитував про національність, а про те чи хропе. Дієслово "russare" означає саме це.
Вибирають… шкідливі звички
Шукаючи баданте для своєї мами, син ставив три запитання: чи має "пермессо", чи курить і чи вміє грати в карти. Дві останні умови досить проблематичні для тих, хто не має цих шкідливих звичок.
– А чим заповнити день, якщо не курити і не грати в карти? Моя мама все життя так прожила і змінювати вже нічого не можна, немає часу, – аргументував італієць. Досить переконливо.
Гарна, як я
У Слави плани, як у Наполеона: зібрати побільше грошей і купити квартири. У прекрасної мами і бабусі вродилась друга внучка.
Отож, бабця на дроті:
– Настуся, ти допомагаєш мамі доглядати сестричку?
– Так.
– Як це ти робиш?
– Бабуся, я стою поряд і дивлюся, дивлюся…
Бабуся до внучки:
-Гарна наша Вікторія?
-Бабуся, дуже гарна. Така гарна, як я!

Leave a Reply