Заробітчанський гумор Вісник Лігурії N:23

Не пара
Ви, напевно, зауважили, що, повертаючись з дому, жінки розквітають, набирають пишних форм. Одна така повернулась у Геную, інша, на від’їзді, каже їй:
-    Тільки – но приїду  в Італію, підемо на пару на танці.
-    Не вийде, бо до того часу я схудну, а ти поправишся.

 Біла заздрість
У весняно-літньо-осінній період заробітчани, як правило, влаштовують відпустки в Україну. Чимало з них привозять з собою фідансатих, дехто й підстаркуватих чоловіків. Дивні ті пари на фоні української дійсності – йдуть повільно, тримаючись за руки, дивляться закохано один одному в очі. Українські чоловіки оглядаються за ними, крутять пальцем біля голови, плюються… щоб не виявляти заздрості напоказ.
Бойова нічия
Йде до холодів, тож Олена вирішила  купити термоси, щоб мати гарячий харч на вихідний. Старий дженовезець просить для зручності дати гроші монетами:
-    Я маю дрібні гроші, але думаю, що краще їх мати про запас.
Олена не розгубилася:
-    Я теж маю, але ж у церкві, бідним на вулиці треба монет і мені. Так що міняйте гроші паперові.
Транспорт подано 
Закінчилась Літургія у церкві і салон завирував застіллями. Василь облизується, приглядаючи місце собі серед трапезників. Біля нього дружина Наталка і сестра Люба з візком на двох колесах. Проходить повз них знайома:
-    О, сьогодні Василь може дозволити собі й «перебрати» чарку. Транспорт напоготові.
Винахід від спеки
Ліля, керівник церковного хору, повертаючись після недільного вихідного, застає сіньору Ренату без зубних протезів, із футляром від окулярів у руках, який невпинно рухається.
-    ?.. Ви добре себе почуваєте?
-    Тепер, коли знайшла надійний засіб від спеки, – так, – відповідає сіньора.

Зарахувалася
Грошей, як правило, ніколи не досить навіть заробітчанину. Тож при першій нагоді продають законний недільний вихідний. Одна жінка так підраховувала скільки – то вона заробить за неділю і що зможе за ті гроші купити, що вийшла із передніх дверей автобуса і зайшла у задні.
Перестаралась
У салоні церкви ми розжилися вазонами. За ними, звісно, потрібен догляд. Одна жінка набрала збанок води і все підлила. Навіть вазони, зроблені з пластику, що нічим не відрізнялися від живих. Перестаралася. Або просто не вбрала окулярів.
Хитрий аргумент
Як їхала цього літа Ольга з Італії додому вперше у відпустку з новеньким пермесом – радості не було меж. Але час швидко біжить і вже треба повертатися у добровільне рабство. Вона плаче, чоловік плаче, внуки плачуть. Море сліз. Наймолодший син не витримав сімейної трагедії:
-    Не плачте вже, мамо. Через два місяці приїдете знову.
Ольга  сполошилась, з жахом дивлячись на нього.
-    А я  зателефоную, що женюсь і ви мусите приїхати, – логічно аргументував хитрун.  Недарма вчиться в університеті.
Куди вище?
Перед виборами нового церковного комітету роздали анкети парафіянам Генуї, щоби висловити свої зауваження, пропозиції. Отець  Віталій  категорично заборонив однозначні відповіді «Так», «Ні». Домашнє завдання вийшло не під силу загалу. Анкети пропали десь у сумках і кишенях, а бідні «жертви» звинувачували ранній склероз, що прогресує. Бо не хотіли визнати, що церковна громада виведена комітетом на вершину, вище нема куди йти. Хіба котитися вниз.

Leave a Reply