Українські Спільноти центральної Лігурії Comunita` ucraine della Liguria centrale

Релігійна література. На користь чи на шкоду?

розмова із капеланом

– Після духовного голоду, що тривав не одне десятиліття друковане слово про Бога сприймається радісно, беззастережно. Демократизація суспільства і приватизація друкарень, широкі можливості комп’ютерної техніки дають можливість народжуватися книгам і виданням легко, безболісно. В тому числі релігійного спрямування. От і з’являються різноманітні об’явлення, сумнівні події на зразок яснобачень, т.п. Ніяких перевірок, ніякої цензури.

– Дійсно не важко зауважити, що у сучасному суспільстві кількість видавництв зросла стрімко. Сучасна людина вже не відчуває браку будь-якої інформації, і в тому числі релігійної. Маємо всього багато. Підкреслюю всього! Ось тому потрібно бути уважними до того, щоб серед цього всього вибрати те, що дійсно принесе духовну користь. Раніше був штучний контроль над всім, що впливав на людський розвиток, а особливо над релігійними творами. Те, що могло пошкодити, було заборонено і не допущено до розповсюдження. Тепер проконтролювати все неможливо і цензури у вільному суспільстві немає. Це дало можливість, щоб Церква висловила довіру людям. Церква вірить, що людина, котра дбає про спасіння своєї душі, не буде цікавитися тим, що буде відволікати її від основного завдання – спасіння своєї душі.

– Релігійна література, як правило, широко представлена при входах до храмів, у святих місцях. Так, що в підсвідомості вже виникає довіра до неї.

– У якісь мірі так було колись. Раніше церковні книги чи інше, що належало до церковної утварі, виготовлялось лише з благословення церковних настоятелів і виготовлялось церковними людьми. Всі кошти йшли на утримування храмів, монастирів, милосердні цілі. Тому дбали за духовне добро для віруючих, за якість і правовірність. Тепер приватні особи взялися до цієї відповідальної справи і легко зауважити, що не кожний дотримується цих принципів. Тому, як каже народна мудрість: довіряйте, але перевіряйте, а Святе Письмо нас повчає: 1 Солунян 5:21 21. "усе перевіряйте; тримайте те, що добре".

– Особисто мені не раз доводилося чути нісенітні твердження, від яких мороз іде поза шкірою. Мовляв, після народження Ісуса Марія ще дала життя багатьом дітям. Що Ісус, як людина земна, був закоханий у розпусну красуню Магдалину і мав від неї позашлюбних дітей … Чому такий блуд, звідки і нащо?

– Одним із засобів, щоб привернути увагу серед різноманіття – це мати "диковинку", щось незвичайне, щоби притягувало увагу інших. А чим здивувати сьогоднішню людину? Чим привернути її увагу? Ось і деякі письменники, журналісти проявляють творчість, вигадуючи або ж просто припускаючи деякі нісенітниці. Таким чином просто маніпулюють читачами.

Обговорюють різні псевдовід-криття, не застосовуючи наукового методу. Це не обман?

У цьому всьому найбільше, що дивує, це наївна довіра людей, які цікавляться тим, що підриває їхню віру і відволікає від спасіння їхніх душ. Подібні речі вже зустрічались в історії Церкви, коли видумували різні байки про життя Ісуса і Марії, але "поговорили і забулися", у крайньому випадку засудили, як єретичне вчення. Так було колись і так є тепер. Для нас це випробування, у якому Господь показує нашу свободу у вірі: ми можемо вірити у те, що Бог нам відкрив і цим спасти свою душу, а можемо вірити у різні людські вигадки і так зневіритись у всьому. За нами є цей вибір.

– В релігійній літературі зустрічається безліч молитовних практик за ненароджених тобто абортованих дітей. Чи треба сприймати все так як і є, чи і тут якісь особливі застереження?

– Діти, які були вбиті у лоні матері, нічим не провинились перед Богом і тому благати за їхнє помилування немає потреби. Потрібно було молитися за них ще перед абортом і така молитва була би помічна. Доречі, у молитовниках "Матерів у молитві" є такі молитви, щоправда текст "За ненароджених дітей" потрібно розуміти як "молитва за ще ненароджених дітей", тобто тих, котрі є у лоні матері і очікують своєї появи на світ. Такі молитви є дуже потрібні і ефективні, бо дійсно можемо вплинути на рішення батьків і врятувати життя дитинки.

А ще зустрічаються якісь підпільні молитви "хрещення абортованих дітей", "молитви посвяти" і т.д., які в глибині свого змісту хочуть згладити вину батьків, мовляв: що не встигли зробити у минулому, то тепер можна надолужити. Пам’ятаймо, що гріх потрібно спокутувати, а не згладити вину. Коли батьки сповідаються із гріха аборту, то священик накладає особливу покуту, що мала би дати духовне потішення і проявити намір навернення. Вірячи у Боже милосердя і щиро покутуючи свою провину, людина може сподіватися на помилування.

– У Львівському університеті на факультеті журналістики зі мною вчилась Калина Ватаманюк. Люди зачитувалися і зачитуються її книгами релігійного спрямування. Нещодавно довідалась, що однокурсниця пішла досить далеко, створила концепцію нової віри…

– Якщо людина не повірить в правдивого Бога, то вона або його собі видумає, або сама ним стане. У теперішній час людині важко пристосуватися до інших людей, до ідеології і переконань. Тому людина вирішує створити свою релігію, або ж хоче дати свої пояснення вже створеній релігії. Останнім часом вже перестало бути модним заперечувати якусь релігію. Все частіше зустрічаються так звані поєднані релігії: мовляв, позбирати що краще і тоді витворити щось інше. Таким чином людина, яка читає книгу, де згадується Бог, Ісус, святість та інші знайомі імена чи терміни відчуває себе зручніше. А насправді вводить себе в блуд. Не забуваймо: найнебезпечніша брехня – така, яка найбільше наближена до правди.

Не раз і мені доводилось чути, як люди свідчать: а там нічого погано не написано, там про Бога пишуть. І що на це можна сказати, якщо людина, не маючи духовної та богословської освіти, сміливо робить подібні висновки? А також: як можна довіряти людині, що пише так авторитетно про Бога, якщо вона не має Богословської освіти?

Не хочу ні цього автора осудити, ні інших, хочу лише, щоб ми були второпні. Щоб уміли відрізняти здорову науку від нездорової, як попереджав апостол Павло: "За останніх днів настануть скрутні часи, бо горді люди під виглядом побожності і будуть влазити в доми і зводити інших. Таких цурайтеся". (2 Тм. 3:1-13)

– Ну вже в нашій бібліотеці при церкві, напевно, всі книги можна і треба читати. Вони проходять через ваші руки.

– Дуже радий, що ми разом створили нашу бібліотеку, яка існує у всіх громадах. Спочатку поповнювання були лише за рахунок церкви, а тепер все частіше відповідальні мені кажуть, що самі люди несуть книги. Прочитала книжку, яка справила враження та іншим дає, щоб також мали цей духовний досвід. Як і раніше, так і тепер довіряю людям, які опікуються бібліотекою, тому не всі книжки "проходять через мої руки". Переконаний, що поганих книжок ми ні одної не придбали, хіба що хтось щось підкинув.

– У морі релігійної літератури мусить бути якір. Без нього і загинути можна.

– Так. Дуже гарно сказано: мати якір. Цим є благословення єпископа чи священика. Тепер дуже поширена практика просити благословення у єпископа на написання і друк духовної літератури. Сам єпископ або ж відповідна комісія перевіряють написаний текст і уділяють благословення авторові на друк, а вірним на читання цього духовного тексту. Таким чином на перших сторінках потрібно шукати напис: "За дозволом церковної влади". Увага – недостатньо, щоб був лише цей напис, потрібно ще, щоб було хто саме, наприклад: "Благословляю єпископ Василій, епарх …. " так можемо бути певні, що цей молитовник чи духовна книжка є добрими і хибного поучення у них немає.

Крім цього існують видавництва, які друкують релігійну літературу і не мають благословення від церковної влади. У демократичному суспільстві це вже нормальне явище, хоч раніше так не було. Пояснень цьому може бути багато, але факт залишився фактом, що крім духовнокорисної літератури, на жаль, друкується і сумнівна, яка лежить і продається поруч. У такому випадку, коли у вас виник сумнів щодо духовної літератури, то потрібно звернутися до священика, щоб ознайомився і сказав свою думку.

– Що б ви порадили читати людям, які шукають дорогу до Бога і тим, які вже йдуть нею чи вже на шляху вдосконалення, поглиблення?

– Дуже гарно поділено читачів. Тим, хто шукає дорогу до Бога раджу читати свідчення інших людей, які прийшли вже до Бога, життя святих. Які навернулись вже і хочуть поглибити свої знання нехай воцерковлюються: книжки про церковне життя, про засоби спасіння: молитва, святі тайни, звичаї та традиції, поучення святих отців та інших духовних людей. Не хочу називати конкретних книжок, краще про це скажуть відповідальні за бібліотеку.

Щодо Біблії, то моя думка може і не сподобається іншим, але все ж досвід показує, що краще хай буде для молитви і духовних роздумів – це перше і найважливіше писання. А от щодо пізнання і дослідження, все ж таки краще читати Біблію із іншими: чи то в молитовних групах, чи з книгою пояснення Святого Письма, на свій розум тлумачити не можна.

Та все ж основним є те, щоб прочитане відбилось на житті читача, залишило слід.

– Дякую за пояснення.

Розмову з о.Віталієм

вела Ольга Ваврик.