-
Успення в апокрифах, що є ключем до розуміння іконографії і літургійних текстів
Переклад апокрифів з давньогрецької і з латинської Катерини СвідзинськоїСвято, встановлене на згадку про відхід Пресвятої Богородиці із земного життя, називаємо Успенням, а в латинській традиції — Небовзяттям. Під час Божественної Літургії співаємо тропарі та інші молитви, пов’язані з цим святом.
В них ми оспівуємо Пресвяту Богородицю як Матір Життя, яка переходить до життя вічного, як Діву-Матір, на якій Божою силою перемагаються закони природи, бо в Ній поєднуються дівицтво і материнство, смерть і життя, а також як нашу заступницю, ту, яка молиться за нас і не залишає нас навіть після свого відходу з цього світу.
У Різдві дівство зберегла Ти, в успенні світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя. I молитвами Твоїми ізбавляєш від смерти душі наші (тропар празника Успення Пресвятої Богородиці).
Кондак Успення чуємо дуже часто, щотижня і в деякі неділі:
В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив Той, Хто вселився в утробу приснодівственну (кондак празника Успення Пресвятої Богородиці).
Замість звичної богородичної пісні «Достойно є воістину…» під кінець Літургії звучить ірмос, в якому наголошується на суті події:
Перемагаються закони природи у Тобі, Діво чиста: бо дівственне є Різдво, і смерть наперед заповідає життя; по Різдві діва, і по смерті жива. Спасаєш завжди, Богородице, насліддя Твоє (ірмос празника Успення Пресвятої Богородиці).
В цей день, на відміну від інших свят, ми не почуємо уривку з Євангелія, який би безпосередньо описував подію Успення. У всьому Новому Завіті немає згадки про цю подію. Уривок, який чуємо під час Божественної Літургії на це свято, на перший погляд, не стосується Богородиці. Проте його цінність для нас є дуже великою: він наголошує на тому, що в особі Марії є головним: це та, яка слухає і зберігає Боже слово (Лк. 10, 28).
В це свято ми бачимо виставлену для почитання ікону празника Успення. На цій іконі зображена Марія, яка лежить на ложі, навколо неї зібрані апостоли, а по центрі в божественній славі стоїть Христос зі сповитою дитиною на руках — душею Пресвятої Богородиці.
(1 “Ікона Успення Пресвятої Богородиці”)
На багатьох іконах Успення бачимо також дві постаті, одягнені в єпископські ризи, кількох жінок, а на деяких і велике зібрання людей.
(2 “Ікона Успення Пресвятої Богородиці”)
Деколи у верхній частині ікони зображена Марія, яка в супроводі ангелів підноситься до неба, де на Неї біля відкритих воріт раю чекають ангели.
(3 “Ікона Успення Пресвятої Богородиці”)
На деяких іконах бачимо також і ті чуда, які супроводжували події Успення: людей на хмарах, чоловіка біля ложа, архангела з мечем.
(4 “Ікона Успення Пресвятої Богородиці”)
Звідки дізнаємося про Успення і що означають всі ці елементи іконографії?
Про цю подію знаємо з християнського передання і з творів ранніх Отців Церкви, які згадували про останні дні земного життя Богородиці.
Християнське передання — це те, в що Церква завжди вірила і передавала з покоління в покоління в різних формах: і письмовій, і усній, і через молитву та почитання, і через повчання духовних наставників.
Розповіді про подію успення Пресвятої Богородиці спершу передавались з уст в уста. Походили вони від християн Єрусалима, зокрема із середовища св. Йоана Богослова, якому Христос перед хресною смертю доручив опікуватися своєю Матір’ю і який був свідком її відходу з цього світу.
(5 “св. ап. Йоан Богослов”)
Пізніше християнські письменники записали ці розповіді різними мовами, наприклад, сирійською, давньогрецькою, латинською. Ці ранньохристиянські твори називаються апокрифами. Вони не належать до канону Нового Завіту, бо, на відміну від книг Нового Завіту, не вважаються натхненими Святим Духом і не становлять цілісних творів про історію Спасіння. Ці розповіді містять в собі багато суперечливих, подекуди навіть фантастичних елементів. Дослідники цих творів твердять, що на початку апокрифи, які описували події успення, мали цілком практичне використання: читалися коло гробу Марії, а потім і в інших церквах під час богослужінь в день, коли згадувалось Успення Пресвятої Богородиці.
Віра Церкви була підкріплена молитвами, подібними до тих, якими ми оспівуємо Марію в наших богослужіннях і сьогодні. Це віра в те, що Пресвята Богородиця відійшла з цього життя легкою смертю, подібною на сон, тому кажемо, що вона ніби заснула, що її тіло не зазнало тління у гробі і було перенесене до раю.
Що ж розповідає нам передання?
Після Христового вознесіння і зішестя Святого Духа на апостолів, під час якого була присутня і Пресвята Богородиця, апостоли розійшлись проповідувати по всьому світу. Марія живе на той час в Єрусалимі і часто приходить молитися на Оливній горі і на гробі Господньому. Вона тужить за своїм Сином і хоче відійти з цього життя, щоб поєднатися з Ним у вічності. Її присутність біля гробу Господнього викликає велику ненависть у юдеїв, вони намагаються перешкодити їй і хочуть дочекатися її смерті, щоб стерти будь-яку пам’ять про неї.
І ось молитва Богородиці вислухана. Тут бачимо сцену, дуже подібну до Благовіщення. Одного дня Марії з’являється архангел Гавриїл і каже, що Господь вислухав її молитву і через три дні прийде по неї.
Одного ж дня, в п’ятницю, прийшла за звичаєм свята Марія до гробу, і під час її молитви відкрилися небеса, і архангел Гавриїл зійшов до неї і сказав: “Радуйся, ти, що породила Христа Бога нашого, молитва твоя, дійшовши до небес, вислухана народженим із тебе; тепер, за твоїм проханням, залишивши світ, ти відійдеш на небеса до твого Сина до життя істинного і непроминаючого” (Книга Йоана про успення Марії, далі Успення Марії 3).
(6 “Порівняй з іконою Благовіщення Пресвятої Богородиці”)
Марія, яка є частиною Церкви, частиною дуже важливою, бо тодішня Церква вже була зібрана навколо неї, як бачимо на іконі Зіслання Святого Духа, хоче пережити також і відхід з цього життя в Церкві. Вона просить про те, щоб апостоли, а особливо ап. Йоан, прийшли до неї. Тут стається те, що ми бачимо зображеним на верхній частині ікони: чудесним способом підняті на хмари, апостоли прибувають до Богородиці з різних кінців світу. Вони моляться разом з нею.
Тоді Дух Святий сказав до апостолів: “Всі разом, ставши на хмари, з кінців світу зберіться одночасно до святого Вифлеєму заради Матері Господа нашого Ісуса Христа (Успення Марії 12).
(7 “Фрагмент ікони Успення Пресвятої Богородиці”)
Деякі тексти говорять також про те, що біля Марії були присутніми троє дівиць, які прислуговували їй в домі, в якому вона жила, а також що до неї прибули і Йосиф Ариматейський, і Никодим, і інші учні Христа. На деяких іконах бачимо крім апостолів багато інших людей: навколо Христа і Марії зібрана Церква.
(8 “Фрагмент ікони Успення Пресвятої Богородиці”)
Коли завершується час молитовного очікування, у великій славі в супроводі ангелів приходить Христос. На іконі бачимо Христа в мандорлі. Це іконографічний елемент, присутній на всіх іконах, де зображений прославлений Христос, як, наприклад, на іконах Преображення і Воскресіння Христового. Мандорла — це божественне сяйво і слава Христа. На іконі Успення по краях мандорли зображені херувими: Христос, володар всесвіту, сходить до своєї Матері, сидячи на небесному троні, оточений херувимами, які творять йому безперестанно прославу.
І ось надійшов Христос, сидячи на престолі херувимському. І коли всі ми молилися, з’явилося незліченне множество ангелів і Господь, що зійшов на херувима в силі великій. І ось потік сяйва зійшов на святу Діву від єдинородного Сина її, і припавши, поклонилися Йому всі сили небесні (Успення Марії 38).
(9 “Фрагмент ікони Успення Пресвятої Богородиці”)
Марія молиться, благословляє присутніх і просить у свого Сина про те, щоб молитва, яку люди будуть підносити до неї, була вислухана, вона хоче бути заступницею для Церкви. Господь задовольняє її прохання.
“Всяка душа, яка прикличе ім’я твоє, не осоромиться, але знайде ласку, утішення, заступництво і сміливість і в теперішньому віці, і в прийдешньому перед Отцем моїм небесним” (Успення Марії 43).
Після цього Богородиця дякує Богові і віддає Йому свою душу, Господь бере її, і місце, де зібрані апостоли, наповнюється приємним запахом і яскравим світлом.
І коли Господь випростав чисті свої руки, взяв святу і непорочну її душу. З відходом непорочної душі її місце [де вона лежала], сповнилося пахощами і невимовним світлом, і почувся голос з неба: “Блаженна ти між жінками” (Успення Марії 45).
Апостоли кладуть тіло Марії на мари і вирушають до місця поховання до Гетсиманського саду.
Коли процесія іде до гробу, один знатний юдей, а за іншою версією, первосвященик, на ім’я Єфонія, намагається скинути тіло Марії з ложа. За це він негайно отримує покарання.
Тоді ангел Господній невидимою силою відрубав вогняним мечем з його плечей дві руки, так що вони звисали з ложа, підняті в повітря (Успення Марії 46).
(10 “Фрагмент ікони Успення Пресвятої Богородиці”)
На деяких іконах ми не побачимо відрубаних рук, а бачимо чоловіка, який ніби звисає з ложа, бо, згідно з іншою розповіддю, його руки не були відрубані, а прилипли до ложа, що завдавало йому сильного болю, коли апостоли несли мари.
Цей епізод має гарне завершення: під проводом ап. Петра Єфонія просить допомоги у Пресвятої Богородиці і прилюдно визнає, що Народжений з неї є Сином Божим. Єфонія отримує зцілення, навертається сам до Христової віри і своїм свідченням навертає багатьох юдеїв.
Тоді відповів Петро: «Я не можу тобі допомогти, але якщо ти увіруєш цілим серцем в Господа Ісуса Христа, якого ця носила в лоні і дівою залишилася після різдва, милість Господа, що його щедра любов спасає негідних, дасть тобі спасіння». … І підійшовши, поцілував ложе, і одразу всякий біль відступив від нього, і зцілилися його руки. Тоді він почав благословити Бога й оповідати свідчення із книг Мойсея для хвали Христа, так що навіть самі апостоли дивувалися і плакали від радості, славлячи ім’я Господнє (Переставлення Марії Б 12-13).
Цей, на перший погляд, легендарний елемент, зображений на іконах, є важливим для нас. Тут бачимо приклад нешанобливого ставлення до Пресвятої Богородиці, а також перше зцілення й перше навернення через молитовне звернення до Марії. Через цей епізод усвідомлюємо важливість почитання Матері Божої.
Похоронна процесія приходить до Гетсиманії, апостоли кладуть тіло Марії в новому гробі. Гріб наповнюється сяйвом і пахощами, всі присутні протягом трьох днів чують спів ангелів. На третій день Господь переносить тіло Марії до раю.
Тоді Господь вознісся з ангелами на хмарі на небо, переносячи блаженну Марію до раю Божого. Апостоли ж, піднесені на хмарах, повернулися до країн, в яких кожен проповідував, і оповідали про великі діла Божі, прославляючи Господа нашого Ісуса Христа, який живе і царює з Отцем і Святим Духом в досконалій єдності і в одній божественній сутності на віки віків, амінь (Переставлення Марії Б 17, 2).
(11 “Фрагмент ікони Успення Пресвятої Богородиці”)
Одна розповідь про Успення Богородиці, а також і проповідь на Успення Пресвятої Богородиці св. Йоана Дамаскина, Отця Церкви VIII ст., говорить нам про те, що серед присутніх апостолів не було ап. Томи. Коли імператриця Пульхерія, дружина візантійського імператора Маркіяна, збудувала в V ст. по Хр. храм Пресвятої Богородиці у Влахерні, коло імператорського палацу в Константинополі, вона звернулася до Єрусалимського патріарха з проханням передати їй мощі Матері Божої. У відповідь на своє прохання імператриця отримала тільки одяг (ризи) Пресвятої Богородиці, бо її тіла немає на землі. Імператриця дізналася, що ап. Тома запізнився на похорон Пресвятої Богородиці і не повірив апостолам на слово, що Марія була взята до неба, а, як і під час Воскресіння Господнього, вимагав конкретних доказів. На його прохання апостоли відкрили гріб Марії і не знайшли там тіла, а побачили лише одяг (ризи). Ці ризи були передані імператриці і урочисто покладені в храмі у Влахерні.
(12 “Ікона покладення чесної ризи Пресвятої Богородиці)
За іншою розповіддю, яку читаємо в одному з латиномовних апокрифів про Успення Пресвятої Богородиці, ап. Тома, який проповідував Євангеліє найдалі від Палестини, в Індії, прибув до Єрусалима із запізненням. Він не був присутнім на похороні Марії, але, коли чудесним способом переносився на Оливну гору, побачив, як тіло Пресвятої Богородиці підноситься до неба. Ставши свідком її небовзяття, він попросив Матір Божу про благословення і на знак вислуханої молитви отримав пояс, яким була підперезана Марія.
Коли блаженний Тома, раптово принесений до Оливної гори, побачив, що всеблаженне тіло Богородиці піднімається до неба, почав кричати такими словами: «О Мати свята, Мати благословенна, Мати непорочна, якщо я знайшов таку благодать, що бачу тебе, обрадуй раба твого твоїм милосердям ти, що відходиш до неба». Тоді впав блаженному Томі із неба пояс, яким апостоли підперезали найсвятіше тіло. Він підняв його, і, поцілувавши, подякував Богові, а тоді пішов далі в долину Йосафата (Переставлення Марії А, 17).
Бачимо, що ті розповіді, які ми отримали через християнське передання, є дуже суперечливими в деталях, але попри це відображають постійну віру Церкви в те, що Пресвята Богородиця була взята до раю разом з тілом і душею.
Ці апокрифи допомагають нам краще зрозуміти іконографію і літургійні тексти. Всі ці елементи творять і взаємно доповнюють те, що є традицією і сенсом свята Успення. Та, яка дала тіло Життю, тобто Христові, як співаємо в тропарі празника, не може перебувати під владою смерті і отримує дар життя вічного. Та, яка слухає і зберігає слово Боже, як називає її Господь в уривку Євангелія цього свята, та, яка приймає Слово Боже і служить Богові у Його справі спасіння світу, силою Слова переведена до вічного блаженства. Та, яка є центральною особою в Церкві, яка сама уособлює людство, що приходить до Бога, освячується Ним і поєднується з Ним у вічності, не залишає нас після свого Успення і стає нашою заступницею, як співаємо на богослуженнях.
(13 “Ікона Покрову Пресвятої Богородиці з Влахерни”)
