«Гнилі» слова, насмішки, сміхотворства, суперечки.

«Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших». (Еф. 4,29)

«Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете сумувати і плакати». (Як. 6,25)

Кожне осудження ближнього, яке розглядалось у попередніх бесідах, варто віднести до слів «гнилих». Але, крім осудження, є багато інших випадків, коли розмови та слова, використані в них, є гнилими.

Розглянемо їх:

1. Спори та суперечки. Чи можна сперечатись з ближніми при розбіжностях у поглядах з тих чи інших питань? Святі отці Варсонофій Великий та Іоан пропонують дотримуватись наступного порядку:

«Три рази скажи ближньому твою пропозицію, а якщо не послухається, залиши його, тому що сперечатись – лиха справа. Пам’ятай, що у всякому випадку, чи тобі пропонують допомогу,чи ти пропонуєш іншому руку допомоги, висловлюй свою думку до трьох разів, і якщо він не погодиться, облиш з миром і не ображай його. Таким є істинний шлях Божий».

Тому ніколи не можна собі дозволяти спір з ближнім. Спір у звичайній його формі несе роздратування і тому буває шкідливим, оскільки позбавляє душу мирного устрою та перебування у ній Духа Святого Божого. Разом з тим, спір буває безрезультатним, коли сторонами керує бажання настояти на своєму, що трапляється у більшості випадків, а не знайти істину.

Святі отці наказують не лише не приймати участі у спорах, але й іти геть, втікати із тих місць, де сперечаються. Тому не варто у будь-чому настирно переконувати ближнього. Кращий засіб переконання – це збереження з ближнім повноти любові у відношеннях навіть при різниці поглядів та щира молитва за нього Богові про просвітлення його розуму.

Ще один досить суттєвий момент. Щоб уникнути перемовлянь та спорів старці пропонують ніколи не оправдуватись, навіть тоді, коли християнин не відчуває за собою провини. «Самооправдання – це не християнська справа. Не варто настоювати на своєму!» – радив старець Варсонофій своєму духовному синові.

« І так правий ти чи не правий, промовчи, коли викривають, а потім скажи: «Вибач, я провинився». І за те, що ти це скажеш, Господь відкриває тобі в подальшому, що ти дійсно, провинився».

2. Розмова у стані роздратування. Недопустима для християнина розмова у стані роздратування. Наявність роздратування свідчить про те, що з людиною немає Духа Божого. Роздратування – це початок гніву, свідчення про владу над душею лукавого духа. Тому від розмов у стані роздратування слід очікувати лише зла. Святі отці пропонують бесіду з ближнім вести лише при повному спокої духа.

Ось порада Варсонофія Великого: «Коли бесідуєш з ближнім поміркуй: якщо говориш з ним зі смиренням, розсудливо, без внутрішнього сум’яття почуттів, то продовжуй розмову, коли ж що-небудь не так, то стримай свій помисел; із збентеженням нічого не говори, тому що зло з добра не народжується. Потерпи, поки помисел твій заспокоїться, тоді все скажеш мирно».

3. Засвідчення переваги над ближніми, презирство до них. Сюди слід віднести слова та імена, що закінчуються на «ка»: бабка – замість бабуся, Танька, Юлька. Хто звик називати так своїх ближніх, той сам свідчить про наявність у нього гордості – найбільш страшного думського пороку.

Чи ж треба нагадувати, що християнин ніколи не повинен говорити лайливих та непристойних слів, не мати звички у роздратуванні вимовляти «чорне» ім’я, дратувати кого-небудь. Слід також боятися необдуманості та поспішності в словах, аби ненароком не образити та не вразити самолюбства ближнього.

4. Недоречні жарти, двоякий смисл, сміх та іронія. Перш за все зазначу,що сміх взагалі не узгоджується із станом душі у Дусі Святому. Настороженість стосовно сміху слідує вже із того наскільки сміх є типовим та улюбленим у ближньому світі. Тут його культ, тут люблять та шукають його жерців – гумористів, сатириків, коміків, тут схиляються перед ними.

І якщо сльози ведуть християнина на шляху спасіння, то очевидно, сміх веде його у протилежну сторону. Пам’ятаймо слова Господа: «Горе вам, що смієтесь тепер». (Як. 6,25) «Ніщо не віддаляє нас настільки від скарбів премудрості та пізнання думок», – стверджує Ісаак Сириянин.

А ось думка Дмитрія Ростовського: « Остерігайтесь сміху. Сміх зібране духовне багатство розпорошує: сміх відвертає благодать Господню, губить пам’ять смертну, викликає забуття Страшного суду».

У якості зразку бесіди із ближніми можна взяти старця Схиархимандрид Сафоній пише: « Він ніколи не сміявся до звуку (звучно) ніколи не говорив двозначно, не насміхався і навіть ж
артома не говорив, про людей. На за звичай серйозному, спокійному обличчі іноді помічалось ледь вловима посмішка, яка не розкривала губи, якщо тільки при цьому він не вимовляв слів. Спокійне, мирне та разом з тим досить міцне глибоке бажання оволодівало душею співрозмовника – сприйняття з благоуханням тієї сфери духа Христового, у якій дано було жити старцю».

Одним з найбільш осудливих видів сміхотворства є насмішка, де сміх єднається із гріхом осудження і базується на гордовитому превозношенні та відсутності не лише любові, й простої поваги до людини, створеної «за образом Божим» (Бут. 1,27). Досить часто сміх над ким-небудь не відрізняється від насмішки – важкої форми гріха осудження. Пристрасть до зломовства та осміювання ближнього може дійти до межі, яка вражає навіть більш, ніж напади ворогів.

А «сатиричне» ставлення до життя та людей від легкої жартівливої насмішки над незначними слабостями та недоліками ближніх може перейти у постійне отруйно-глузливе осміювання творіння Божого.

Самодумство, відсутність любові по відношенню до світу та людей, неповага до Творця та зухвале присвоєння собі права, сміючись, осуджувати інших – ось джерело стану душі, сповненої духовного засліплення (гріх Хама).

Цікавим з цього приводу є вислів преподобного Антонія Великого: « Не можна людину примусити нести подвиги вищі за її сили, і якби я не жартував іноді з моїми учнями, то вони впали б на смуток та втратили б ту бадьорість, яка підтримує їх зразок».

Однак у жартах потрібна велика обережність, щоб не образити кого-небудь. «Остерігайтесь жартів та необережних слів». – говорив своїм духовним дітям старець Варсонофій Оптинський.

Закінчу словами архієпископа Іоана Шаховаського: «Благісна посмішка є дзеркало знайденої гармонії. Святі посміхаються, не сміючись. Сміх, як повнота чистої радості є стан майбутнього віку. «Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитесь». (Як. 6,21) Аскетичний досвід просвітлення та преображення людини радить навіть посміхаючись, не відкривати рота (краще трошки менше радості, ніж хоча б миттєва нечистота в ній). Це небесна гармонія духу».

Лія Березюк