ЛЮБОВ ХРИСТОВА

Бог є любов.(1.76.4,8)

«Коли я говорю мовами людськими та ангольськими та любови не маю,-то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий. І коли маю дара пророкувати , і знаю всі таємниці і усе знання, і коли я маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю-то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки своі, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю,-то пожитку немає жодного!

Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!

«Ніколи любов не перестає!» (1кор.13,1:-7).

Ось він найвищий і найдосконаліший шлях, на який вказав святий апостол Павло,і, на якому ґрунтується усе Божественне вчення-шлях любові. Можна мати віру, можна молитися, можна відвідувати церкву, можна виконувати заповіді Божі, можна дотримуватись посту, можна робити добро та справи милосердя, але, насамперед, необхідно зрозуміти і усвідомити, що кожний акт християнської чесноти повинен мати лише одне джерело-любов і тільки любов. У житті завжди варто керуватись, варто виходити лише від одного верховного закону-закону любові, який керує не лише серцями, але й рухає сонце і зорі. Людина, поглинута любов’ю, усвідомлює себе не одинокою. Вона, так би мовити, зливається з об’єктом своєї любові, живе ним і для нього і діє разом з ним, підпорядковуючи свою волю іншому. А це є самозречення, самозабуття,-Найдосконаліша його форма завжди приносить насолоду.

Звернемося до Святого Письма. Ще до закладин світу у Божому задумі була людина. Спочатку Бог створив землю і небо. Потім небесні світила: сонце і зорі. Пізніше були створені різнобарвний рослинний світ і різноманітний тваринний світ. І, як вінець Божого творіння, з’явилася людина. Вона була задумом любові Божоі та його вільної волі. І була створена із землі, тобто викликана з небуття, але в ній був подих самого творця. І лише в ній одній Бог утвердив свій престол і встановив із людиною Своє спілкування. І так, людина була створена за образом і подобою Самого Бога і була покликана знати і любити Бога. І, нарешті, ій, як Божій дитині, був подарований у користування весь створений Ним світ. Перша людина була створена доброю і щасливою, ій дана була дружба із своім Творцем і досконала гармонія у стосунках з навколишнім середовищем (світом). Бог обдарував іі своєю приязню і ласкою. Ось вона, неоціненна Божа любов до людини. Із любові Бог створив людину, більше того, подарував ій вічне життя та підняв іі до висоти Божества. Перша людина була чиста і свята, маючи повну гармонію тіла, душі і духа, тобто іі людська сутність була цілісна (без суперечностей).

Але спокушена дияволом, людина вчинила гріх. За першим гріхом послідували інші. Братовбивство-пролилась невинна кров Авеля. Таким чином, зло почало катастрофічно розповсюджуватися по землі. Розглянемо у чому полягає сутність гріха (зла). Перший крок-чуттєвість-прагнення до приємних відчуттів, до розкошів.

Другий крок-проникнення його у серце-прагнення насолоджуватись завжди і всім. І, нарешті, третій крок-проникнення гріха у розум-омріяне пихате всезнайство, на зразок : я все знаю, я хочу, я все можу сам (а), мені повинні коритися інші, я центр всього, я сам собі Бог і т.п. Інакше кажучи, у людини народжується егоізм, свавілля, самозвеличення, самолюбування, безвір’я, вадисамозадоволення. А це, кажучи одним словом, є гордість або гординя, оманливе зосередження людини у самій собі.

Таким чином , людина добровільно відмовляється від синівства Богові, зраджує свого Творця і підпорядковує свою волю темній силі. І так, зрада, відбувається розпад цілісності людськоі сутності. На любов Творця людина відповіла зрадою і втратила спілкування з Ним. Але “Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, милостивий і вірний” ( Вих. 34, 5:-6). “Бог, який прощає” (Вих. 34.9). Ось вона любов Божа. Якою ж могутньою є іі сила! Прощення є відповідю на зраду. Проголошуючи ім’я Своє перед Мойсеєм, Господь Бог сказав: «Ягве! Ягве!» Що у перекладі: « Я-є! Я-є!»,-ствержував Бог, волаючи про навернення людини. Відповідю на невірність є Боже милосердя. Бог зберігає ласку для тисяч,(Вих.34,7), виявляючи свою прихильність, доброту, милість, вірність і любов. Незбагненна любов Божа до Свого створіння! І якою вдячною мала б бути людина, усвідомлюючи глибину свого падіння.” Буду дякувати Імені Твоєму за Твою милість і Твою правду! “ (Пс.138.2).

І Бог Отець дає людині обітницю(завіт) про пришестя Спасителя, який постраждає і проллє Свою кров за наші гріхи, тобто, Своєю пречистою кров’ю омиє наші душі від гріха і зробить їх чистими, святими і знову гідними раю.

І коли настала повнота часу, на землі з’явився Син Божий, народжений від Божої Обраниці, Діви Марії, сходженням на Неі Духа Святого. Він прийняв на Себе наше немічне тіло і уподібнився до людини. Його поява була охарактеризована такими словами: «Ото Мій Отрок, що Я вибрав Його, Мій Улюблений, що Його полюбила душа Моя! Вкладу Свого Духа у Нього. І Він суд проголосить поганам. …Він очеретини надломленої не доломить і гнота недогасаючого не погасить, поки не доправить присуду до перемоги!» (Мт. 12,18:-20). І так знову любов, яку засвідчує Бог Отець до Свого Сина.

А зараз я хотіла б хоч краєчком торкнутися світлого образу Господа нашого Ісуса Христа, образу неземноі краси, який поєднав у Собі найдосконалішу ступінь людських чеснот, іі недосяжну висоту та гармонію. Він є Милість, Благість, Милосердя і незбагненна любов! То це й не дивно, адже він є Бог! Бог, який зійшов з небес, який об’явив Себе світові, який став доступним та зрозумілим людині, відкривши їй сутність Божества, який навчав людину, принісши у світ Своє Божественне вчення, який взяв на Себе гріхи світу, прийнявши смерть та перемігши князя світу цього-злого духа. Він, який подарував людині вічне життя, заснувавши Своїм воскресінням Царство Боже Небесне. Він, Всемогутній, істинний Бог, служив людині. Божественне служіння, освячене любов’ю. Господь Бог через Свого Сина Ісуса Христа усиновив людину вдруге, піднявши іі до висоти Божества.

“Слово стало плоттю і оселилося між нами і ми славу його бачили-славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого” (Ів. 1.14).

«Прокинся, чоловіче, для тебе Бог став людиною»,- сказав блаженний Августин.

Усе земне життя Ісуса Христа сповнене таїнства. Від пелюшок при Його народженні, аж до Його страстей і плащаниці при Його воскресінні-все у житі Ісуса Христа-вказує на його містерію. Своїми вчинками, чудами і словами Христос об’явив що , “у Ньому тілесно живе вся повнота Божества” ( Кол. 39 ). І усі навіть найменші риси Його містерії виявляють “любов Божу до нас” (1. Ів. 4, 9). Син Божий , Господь наш Ісус Христос неодноразово повторював: «Отець-у Мені, а я в Отці» (Ів. 10.38). «Я і Отець-ми одне» (Ів. 10.30). «Як Отець полюбив Мене, так і я полюбив вас! Перебувайте у любові Моїй » (Ів. 15. 9). «Я воскресіння і життя. Хто вірує у Мене,-хоч і вмре, буде жити.» (Ів. 11, 25/) «Хто вірує у сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить-а гнів Божий на нім перебуває» (Ів. 3. 36). І так усе Священне Писання пронизане любов’ю.

А зараз, слідуючи Слову Божому, я спробую вказати вам шлях, що веде до спасіння, в основі якого є любов. Ось найважливіші його моменти, тобто загальні умови для розвитку християнських чеснот.

1. Любов.

Любов є дар Божий людині. Найперше любов. Це є християнська чеснота, з якої варто починати все в своєму житті. Любіть ближніх з бажанням їм.. послужити, миріться з їх недоліками, поступайтесь їм.. І нехай спочатку ваша любов не буде досконалою. Але важливо, щоб у ній були: милосердя, співчуття, милість, співстраждання іншому. Такий шлях є вірний. Робіть, робіть зовнішнє, а за зовнішнє Господь дасть вам і внутрішнє. І душа ваша одержить велику духовну винагороду: здатність любити саможертовно, тишу і радість у серці. Любов є перша християнська чеснота і є надбудовою над іншими.

2. Віра.

Слід зауважити, що людина наділена Богоподібними властивостями та устремліннями. Віра, як і любов, є одна з них, це є дар Божий. Віра є духовна сила християнина.

Пригадаємо слова Господа Бога нашого Ісуса Христа: «Коли б ми мали віру, хоч як зерно гірчичне, і сказали шовковиці цій: «Вирвися з коренем і посадися до моря,-то й послухала б вас». (Лк. 17,6). Ось якого великого значення Господь надавав вірі. І ще один вислів, звертаючись до Хоми, Господь сказав: «Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ів. 20, 29).

Зазначу, Господь зціляв лише тих, хто мав віру. Де не було віри, Син Божий був безсилий творити чудеса. Майже завжди при зціленнях недужих він повторював: «Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі». «Стань видющий! Твоя віра спасла тебе ». /Як. 18, 38/ і т. д.

Отже, віра є перший крок, необхідна умова у наверненні християнина до Бога, його рушійна сила. Це є вища форма пізнання, особливе сприйняття Бога, таємниче і недосяжне у нас. Як можна оживити віру? Це є слова Божі у Священн