Українські Спільноти центральної Лігурії Comunita` ucraine della Liguria centrale

Чуда бувають. Ще й які…

Кожного четверга і неділі у світлиці церкви святого Степана «Матері в молитві» моляться за добру долю і здоров’я наших дітей, за хворих на алкоголізм, наркозалежних, за навернення до віри, за майбутнє України, такої далекої і такої близької нашому серцю.

Материнська молитва, промовлена від щирого серця мільйонами вуст, як сонячна веселка, красива, ніжна, разом з тим глибока, сильна, чиста, злітає до небес з енергією блискавки під час літньої зливи… Вона почута Господом! Материнська молитва творить чудеса, якщо глибоко віриш, якщо надієшся, несеш Божу любов ближньому своєму і всьому світу, якщо вмієш прощати, не тримаєш в душі злоби, зависті, якщо Святий Дух поселився в твоєму серці!!!
Гарної, сонячної осінньої днини восьмирічний Даньчик повертався із школи, тримаючись за руку свого діда Зіновія. Легенький вітерець шурхотів пожовклим листом, гнав його по тротуару. Малий збирав різнокольорове листя кленів на гербарій, зачудовано дивився на грайливі кольори.
Нарешті підійшов тролейбус. У післяобідню пору він був переповнений, «голці не було де впасти». В Даньки рот не закривався:
– Дідику, а ти купиш мені морозива на Соборній, підемо в парк проїхатися на машинках?
– Ти тримайся добре за перило тролейбуса, щоб не впав, – сердито сказав дід Зіновій. – Бачиш, я в одній руці тримаю костиль, а другою тримаюся сам і не можу допомагати тобі!
– Я тримаюся міцно, дідику, не переживай за мене, – усміхаючись сказав Даньчик.
– Дідику, а ти візьмеш мене в неділю до церкви?
– Візьму, якщо будеш слухняним і вчасно зробиш уроки.
– Я вивчу, дідику! Дідику, а ти мені дозволиш в церкві запалити три свічки? Ні, не три, а цілих п’ять. Одну- Ісусу Христу, другу- святій Марії і ще обов’язково Миколаю Угоднику, щоб гарного подарунка мені приніс, а решту за померлих прабабусь Марію і Ганну.
– Хлопчику, а ти знаєш молитви? – запитала старенька, що сиділа навпроти.
Даньчик засипав словами як горохом, що знає і «Отче наш» і «Богородице Діво».
– Дідик навчив, а бабця Галя привезла в подарунок іконки з Італії- і мені, і братику Андрійку. Тільки ці іконки не італійські, а наші- Зарваницької Божої Матері. Знаєте, бабцю, а я бачив в церкві Ісуса у вінку. Ви собі уявити не можете- вінок з колю-у-чок! Він же його колить і болить дуже. Чого він терпить і не зніме його?
-  Тому, що Христос на Хресті розп’ятий, руки й ноги в нього цвяхами прибиті  злими людьми, – каже старенька.  
– Дане, ти що забув, що він там у вінку…
Дід  Зіновій не встиг договорити. Страшний гуркіт струшує тролейбус. Скрегіт металу, падають уламки розбитого скла. Чути зойки, стогін постраждалих людей, крики негайно відчинити двері.
Лежачи на підлозі тролейбуса, оглушений і переляканий, дід підводився немов на пружинах, у тривозі за внука:
– Даня, Данічка, з тобою все в порядку?!
Малий, білий як полотно, з широко відкритими очима і тремтячими губами, дивиться на діда і не може сказати ні словечка. Вся голівка, обличчя, одежа хлопчика обсипані уламками битого скла. За 30 см від нього – понівечений капот автомобіля, який спричинив аварію. Схвильований дід струшує з онука уламки скла, уважно оглядає кожну часточку тіла. На малому немає навіть подряпини. Та й дід Зіновій обійшовся легкою травмою стегна.
В той день, 26 листопада, в четвер близько 16 години за київським часом у цій автокатастрофі було 16 потерпілих. Вечором того ж дня лунає дзвінок до Італії – дідик Зіновій телефонує бабці Галі і розказує про чудо, що сталося з онуком і з ним під час автомобільної аварії.
– Вас спасла материнська молитва, яка відмовлялася в цей час за дітей і за онуків усієї України, – відповіла дружина.
З її допомогою Божі ангели прикрили Даню своїми крильми і не дали можливості уламкам скла і іншим предметам поранити його.
«Впаде тисяча збоку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде»,
«Бо своїм Ангелам він накаже про тебе, щоб тебе стерегли на всіх дорогах твоїх» (Псалом 90).
Кучківська Галина, м. Вінниця – Генуя.