Українські Спільноти центральної Лігурії Comunita` ucraine della Liguria centrale

Чому ми бідні зі своїм багатством?

Ой Боже, наш Боже!
Що діється в світі,-
Немає спокою на нім.
Ми так розкошуєм, а втіхи на маєм,
Не раді багатствам своїм.
(З пісні)

Багатство. Я його поділяю на два види-багатство Бога живого і багатство Бога-ідола.
Багатство Бога живого-бідність, добропорядність, чуйність, душевність, збереження сім’ї, покора, любов…
Багатство Бога-ідола- гроші, золото, зависть, зажерливість (800 євро вже нам мала зарплата), чванькуватість, розпад сім’ї, ненависть і т.д.
Почну з Бога–ідола, бо для живого Бога майже нічого не залишиться. Чого ми сюди приїхали? За грішми. Так, так за грішми, бо якби по гроші, то скоро повернулися б додому. Заробили грошей, купили квартиру (дехто дві, три), машини. Все, що потрібно в хату. Я за тих говорю, що вже тут 8-10 років. Бо я тільки 3 роки і ще не виплатила кредиту за квартиру. А тепер думаємо яку користь маємо з цього. В кого одна дитина, значить, все для неї. В кого дві, три і більше?… То що ми зробили? По перше, посіяли ворожнечу між дітьми. Бо комусь попало більше, комусь менше.  Вдома ми вже чужі. Ще як зафарбуєм сивину і сховаєм зморшки під кремом, в золоті на руках та з грішми, то ще з радістю приймають, хоча вже не обіймають так, як колись. Приїхала ненафарбована, без брильянтів, то з тобою стидаються з хати вийти. То що ж чекати на старість? Ми знову втікаємо сюди, до чужих, доглядати  їх. Своїх батьків покидаєм. Хоч тільки вони нас виглядають. Але залишаєм їх самих або на дітей своїх, дехто на зовсім чужих людей. І що чекає нас на старість? Самотність. Бо як ми ставимося до своїх батьків, так і діти до нас будуть.
Далі. Повинні покорятися своїм чоловікам. Вони кличуть нас додому. Але в нас перед очима не чоловіки, а гроші. Чоловіки порозпивались, деякі в ці квартири поприводили інших жінок (таке було). Тебе виписали з квартири. Поженились. Мій також каже дітям і онукам: "Якщо баба до Пасхи не приїде додому, то я женюсь". Найменша онука йому на те: "Діду, нащо нам чужа баба, як у нас є своя. Заробить грошей і повернеться. Якщо вже так хочеш женитися, то йди у приймаки, ми будем приходити до тебе в гості". Декілька разів телефонувала йому. Але як телефонувала? Тільки сигналила. Бо боюсь. Все кричить: їдь та їдь додому. А як тут поїдеш, де гроші брати на кредит? От я йому прошипіла раз, як змія:"Продай тих 10 цистерн горілки, що ти випив і ті бутлі з горілкою, що під кожною сосною (він завжди хвалився цими словами, коли працював лісником), то я повертаюся вже!". Після цих слів він до телефона вже не підходить. То для мене тепер дуже велика благодать (ця благодать  не від живого Бога). І я йому більше не звоню. Як жениться, то і матиме розум. Бо вже тої Божої любові між нами нема, так як і в кожної з вас. Правда? Правда. І через що?  Через гроші. Немає вже Божої сім’ї. Якщо є, то вона ідольська.
А тепер подумаємо, що залишилось для багатства Бога живого. Майже нічого. Залишиться лише одне, і то на старість-зубожіння. Ми думаємо, що дітям добро робимо. Якщо одружені, то хоч зі своїми дітьми та сім’ями. А школярі? І не страшно вам залишати їх? Так, ви приїжджаєте додому раз чи два на рік з грішми, водите їх по базарах і купуєте все, що вони хочуть. Перші дні до вас ставляться терпимо. Якщо скажете щось "впоперек", які істерики піднімають, кричать: "Коли ти вже назад поїдеш?" Що ж вони, бідні і багаті, без вас роблять?  Шукають компанії, в яких п’ють, курять, вживають наркотики. В таких роках їм потрібні  не гроші, а ви, ваше тепло та ласка. Так що висилайте бабусь, а самі залишайтесь біля них. А те, що ви говорите по телефону або через інтернет спілкуєтесь, то воно мало що дає для вас і для них. Якщо і заміж тут повиходите за італійців, всеодно душа болітиме до самої смерті за своїми загубленими дітьми. Такі випадки є, бо бачила сльози цих матерів. Як запитаєте одну з них, чого не їде додому, каже що чоловік дитини не віддав і грішми не допомагає. Так що робіть висновок з цього.
Одне тільки раджу всім тим, що мають чоловіків в Україні. Не баріться на заробітках! Повертаймось додому до чоловіків своїх, хай і п’яненьких. Які вони не є, але свої. До батьків своїх, які чекають і виглядають нас як малі діти. Хвалимося, що церква згуртовує і тут, в Італії, в ній знайшли спасіння. Церкви є і вдома. Аби не лінувались ходити. Вношу пропозицію створити групу по відправленню заробітчанок в Україну. І будемо з усіма почестями відїжджати. Тільки так ще зможемо зберегти сім’ї, ще на старість заслужимо у живого Бога прощення за повернення до сім’ї. І просім у Бога для себе на майбутнє любов, віру і надію. Для дітей спокою і миру, злагоди в сім’ях. І о. Віталій нас  на щасливу життєву дорогу хай поблагословить, поки ще можна життя своє і життя дітей змінити, любов до живого Бога прищепити. Час підганяє каятись за свої гріхи і гріхи дітей своїх.
Так що думаймо що краще для нас всіх: бідність чи багатство, покора чи гордість, любов чи ненависть, збереження сім’ї чи утрата її (і через що?). Подумаймо і про свою душу. Даймо їй спокій. Вона з собою багатства не забере. Тільки бідна за все буде відповідати. І як їй соромно і важко буде відчитуватись за кожен крочок земний. Я не раз думаю і ви напевно, теж: як же живуть ті, що не їздять на заробітки. Діти їхні всі дружні, згуртовані, не голодні, вдягнуті. Ну живуть бідно. Ми багато. Ну і що з того? Вони у Бога встократ вартніші, як ми всі разом зі своїм багатством. Я собі думаю: ото як приїду додому, куплю дві корови, декілька свиней, пожену корову (ми пасемо по черзі) до лісу. Візьму шмат домашнього хліба, сала. Запалю вогонь, вистружу патика з ліщини і спечу на ньому сало. Яка смакота! А потім співатиму тропарі, пісні, щоб і до села було чути. Як три роки тому в неділю піду до своєї  рідненької церкви, вистою цілу службу на ногах (5 год.) з утреннею, поспіваю в хорі, почитаю апостола, за яким дуже заскучила, і щасливою повернуся з дітьми, з онуками, з односельчанами після служби додому. Боженьку! Хай ця мрія моя збудеться! Може, хто не згідний зі мною, прошу пробачення. Виправте, допишіть. Дякую наперед за вашу думку.
Всім бажаю довголітньої спокійної старості. Хай вас і ваші сім’ї Бог охороняє і благословить на нову щасливу життєву ниву після заробітків.
ОЛЬГА КАМІННИК, Генуя.