Українські Спільноти центральної Лігурії Comunita` ucraine della Liguria centrale

Зустріч емігрантів Савони (2007)

15 вересня під керівництвом Дон Адольфа було організовано теплу гостинну зустріч емігрантів в Савоні та її провінції, яка відбулась у Вадо Ліґуре, провінції Савони. В одному із приміщень ресторану було приготовлено святкову італійську вечерю. На цю гостину ми прийшли не з порожніми руками. По добрій волі п. Анни, з церковного братства, було приготовлено солодке – «Яблуко у фартушках». Наше солодке дуже сподобалось нашим друзям італійцям. Емігранти з інших країн – Еквадору та Марокко теж приготували свої страви і давали покуштувати всім присутнім. Після смачної вечері представники з 3-ох країн представляли свої країни і свої громади у Лігурії. Ми також представляли нашу країну. На відміну від усіх, ми були в наших національних костюмах. Ну і звичайно, що через це отримали багато уваги. Одяг говорив сам за себе. Всі чітко переконались, що ми особливий народ і є окремою державою: де є своя мова, культура і звичаї. Ми – українці. Ми нічого не маємо проти інших націй, особливо проти росіян, але ми переконливо заявляли, що ми не Росія і мова у нас інша, як і культура. Ми із гіркотою пояснювали мету нашого перебування в Італії. Італійці слухали про наше минуле і про гіркі часи перебудови, де все перевернулось і ми були змушені шукати щастя по світах… ах не хочеться зараз згадувати про це. Але ж і в цьому є якась логіка. Ми тут маємо ще й іншу ціль, яку зрозуміли пізніше. Ми тут посланці від України. Так ми знайомимо із країною, яку хотіли знищити і зробити невідомою. Тепер ми виправляємо ті злочини. На нас дивляться і бачать Україну. Цього вечора італійці просили, щоб ми сказали: щоб ми висловили свою думку про них. Можливо, вони очікували критику із наших уст, але цього разу ми говорили лише подяку. Дякували, що вони відкрили ворота своєї держави і дозволили нам заробити, цим утримувати наші сім’ї. Дякували за, те що вони відкрили двері своїх сімей і прийняли нас, щоб працювати серед них і в непрямий спосіб свідчити про наш народ. Того вечора гості почули як наші жінки ласкаво говорили про тих людей, з якими працюють. Не одна італійка переконалась, що їхні «анціані» є в надійних руках. Кульмінаційним моментом стало те, що Наталя почала пісню про «Маміну», весь зал підтримав і аплодував українці. Вернулись додому пізно. Ой, вибачте, – не додому, а до місця праці. І на вечірній молитві молились, як завжди, за Україну, за розумне керівництво, яке би створило умови вернутись додому, щоб не скитатись по світах. … Дай Боже. Церковна громада м.Савона