Святі таїнства. Таїнство Хрещення.

Хрещення – “найгарніший і найвеличніший дар Божий… Ми його називаємо даром, благодаттю, зануренням, помазанням, просвітленням, одягом нетлінності, купіллю відродження, печаттю”

Григорій Назіянський

Перелік та коротка характеристика святих таїнств.

Розпочну словами Господа нашого Ісуса Христа: “Дана мені всяка влада на небі й на землі”. (Мт.28,18). “Побудую я Церкву Свою і сили адові не переможуть її”. (Мт.16,18). “Будьте відважні! Я світ переміг!”. (Ів.16,33). Безперечно ці слова підбадьорюють та вселяють людині надію на спасіння.
Серед багаточисленних заходів, які ведуть безсмертну людську душу до блаженної вічності, особливе місце займають святі таїнства, внутрішня сила яких є надзвичайно могутньою та неоціненною. Вони складають основу християнського життя і є тією “Ліствицею” (сходинками, східцями), яка веде людську душу у вищий нагірний світ.
І так, таїнства. Свята Церква нараховує їх сім. Це – Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Єлеопомазання, (Єлеєосвячення), Священство (Рукоположення), Шлюб (Подружжя). Церква їх отримала Від Христа. Такою була його Свята Воля. Зберігаючи вірність Апостольській традиції у відаравах святих таїнств. Церква є їх хоронителькою. Ось уже два тисячоліття вони виражають і передають одну і ту ж містерію Христа, що захована у Його дарах та Його утаємниченій присутності.
Умовно святі таїнства можна поділити на три групи:
1. Святі таїнства християнського втаємничення. Це є Хрещення, Миропомазання, Євхаристія.
2. Святі таїнства оздоровлення, що спрямовані на зцілення духовних та тілесних недуг (немочей). Це є Покаяння, Єлеопомазання.
3. Святі таїнства співпричастя у місії вірних, призначені для спасіння інших. По-перше – це співучасть у місії Церкви по формуванню Божого народу. (Таїнство Священства). По-друге – це взаємна допомога та одностайність подружжя для благословенного народження та християнського виховання дітей. (таїнство Шлюбу).

Слід відмітити, що святі таїнства складають єдиний цілісний організм, у якому кожне, окремо взяте таїнство має свою визначену життєву роль (силу). У цьому організмі Євхаристія займає особливе місце і означується як “таїнств таїнств”. “Усі інші таїнства спрямовані до неї, як до своєї мети”, – сказав блаженний Тома Аквінський.
Вважаю за доцільне відмітити, що слід відрізняти святі таїнства від церковних обрядів. Це насамперед певні Богослужіння по освяченню свічок, води, галузок пасхального дерева, а також благословення (людей, їжі, предметів, місць, статуеток, ланцюжків і т.п.). Це священні знаки, у деякій мірі вони подібні до святих таїнств, бо через молитву Церкви, дають певні духовні дари.
А зараз розглянемо у чому полягає суть святих таїнств. Таїнство – це священнодійство, під час виконання якого людина таємниче, невидимим чином одержує (їй уділяється) благодать Духа Святого Божого. Благодать або ласка Божа – це є сила та милість Господа нашого Ісуса Христа. Саме вона веде ослаблену гріхопадінням людську душу до вічного блаженного життя з Богом. Отож, святі таїнства – це є допомога грішній людині по зародженню та впорядкуванню її духовного життя, допомога у її сходженні до неба. Ослаблений людський дух одержує додаткову Божу силу і стає здатним на двобій за вічне життя, зберігаючи при цьому своє панування над душею та тілом. “Не своєю силою ми спасаємось, а Божою”, – стверджують святі отці.
Святі таїнства охоплюють найважливіші моменти (етапи) життя християнина. Завдяки їм він духовно народжується, духовно зростає, духовно оздоровлюється, тобто оновлюється душею.
Ще одне досить суттєве твердження. Святі таїнства стабілізовані Господом Ісусом Христом на рівні віри. “Лише вірою можна ходити дорогами Божої благодаті”, – думка святих отців. Отож, основою, базою для усвідомлення необхідності прийняття святих таїнств та долучення до них є віра – це вища форма пізнання у людині, завжди таємнича та незбагненна. “Віруй у Господа Ісуса і спасешся ти і твій дім”, – говорить ув‘язнений апостол Павло своєму наглядачеві у Филипах. Далі оповідається : наглядач “тієї години охрестився з усіма своїми”. (Ді.16, 31-33).
В той же час віра винагороджується неоціненним скарбом – даром спасіння людської душі. Пригадаймо розмову Господа з Никодимом : “Хто вірує у Нього (Ісуса Христа) не буде засуджений; хто ж не вірує вже засуджений, що не повірив в Ім‘я Однородженого Сина Божого.” (Ів.3,18).
Отож, по вірі й оправдання. І так, святі таїнства приймаються лише вірою. На рівні ж теології потрібні зусилля, щоб їх зрозуміти, щоб віднайти відповіді на її численні “чому”, які іноді супроводжують людину.
А зараз, зрозумівши значення та суть святих таїнств загальному, переходимо згідно з даною темою до висвітлення одного з них – святого таїнства Хрещення.

Таїнство Хрещення.

Щоб стати християнином потрібно пройти певну дорогу долучення до святих таїнств, яка складається з кількох етапів. Початок долучення або перший етап полягає у єдиному уділені кандидату (охрещеному) трьох святих таїнств – Хрещення, Миропомазання та Євхаристії. Це є етап християнського втаємничення, що Христовою благодаттю робить охрещених учасниками Божої природи, (аналогія: Адам до гріхопадіння), уділяючи їм неоціненні скарби Божого життя та наближаючи їх до досконалої любові, Христової любові.
І так, таїнство Хрещення. Хрещення є фундаментом, порогом, першою сходинкою всього християнського життя. Це є двері, які відкривають вхід у духовне життя людини; двері, які відкривають доступ до інших святих таїнств.
Хрещення походить від слова хрестити (baptizare – латинською) і, згідно із здійснюваним обрядом, означає “занурювання”, “пірнання” у воду та символізує в охрещуваному поховання старої людини (у смерть Христа) і народження у ньому нової людини (у воскресінні Христа). Це таїнство святий апостол Павло у посланні до Тита називає “купіллю відродження та оновлення Святим Духом” (Тит.3,5), без якої неможливо “увійти у Царство Боже” (Ів.3,5) і стати спадкоємцем вічного життя.
А зараз, щоб вникнути у суть таїнства варто звернутись до події хрещення Ісуса Христа. Але спочатку, звертаючись до книг Старого Завіту, пригадаємо визначні події, які впродовж історії спасіння ізраїльського народу, стали прообразами таїнства Хрещення.
Господь Бог своєю невидимою силою, творячи чудесні знамення або, так звані, знаки таїнств з точки зору їх розуміння людиною, багатьма способами готував воду, що є джерелом життя та родючості (плідності), аби згодом вона виявила людині благодать Хрещення.
1. Створення світу. Від моменту закладин світу Святе письмо сповіщає нам: “Дух Божий ширяв над поверхнею води”. (Бут.1,2). Отож, спостерігаємо акт (подію) освячення води. Дух Божий освятив її, щоб і вона отримала силу освячувати.
2. Спасіння у Ноєвому ковчезі: У ньому Церква вбачає прообраз Хрещення “хоча й мало цебто вісім душ спаслося від води” (1 Пет.3,20). У хвилях потопу Господь показав образ відродження і вода була кінцем гріха, його захороною і початком нового життя.
3. Визволення ізраїльського народу з єгипетської неволі провіщає визволення через Хрещення. Господь Бог вчинив, що Авраамові діти (насліддя) перейшли Червоне море по сухому дну, звільнилися від фараонської неволі, провіщаючи собою народ охрещених.
4. Вступ євреїв в обітовану землю знаменував собою образ Хрещення. Знову ж таки, перейшовши по сухому дну ріку Йордань Божий народ отримав дар обіцяної землі, яка є образом вічного життя.
Усі прообрази таїнства Хрещення Старого Завіту знаходять своє логічне завершення у події хрещення Ісуса Христа. І так, Хрещення Господнє.
Добровільно у ріці Йордань Господь прийняв Хрещення від Івана Хрестителя (Предтечі), яке призначалося для грішників, для прощення їхніх гріхів. Хрещення Івана було “хрещенням покаяння” (Як.3,3). Але вдумаймось, чи ж мав Господь потребу у покаянні? Звичайно, що ні. Але, як і колись, Господь не погордив своїм створінням і зійшов з неба, щоб з‘явитися в убогому вертепі, так і тепер “Він умалив Себе Самого, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини” (Фил.2,7), щоб виповнити всю правду, тобто бути під Законом Божим. Після завершення Хрещення, коли Ісус виходив з води, раптом розкрилися над Ним небеса й Іван побачив Духа Божого, який у вигляді голуба сходив на Ісуса, а з небес почувся голос Бога Отця: “Це є Син Мій улюблений, у Ньому Моє благовоління”.
Отож, хрещення Ісуса Христа було прообразом таїнства Хрещення, прикладом для наслідування, приготуванням людини до прийняття Божої Благодатті і провіщало їй слідуюче:
1. прощення її гріхів;
2. сходження на неї Духа Святого;
3. її усиновлення Богу Отцю

Але джерелом, витоком таїнства були Христові страсті (Його страждання, розп‘яття, смерть) та Його воскресіння, які називає “хрещенням”. Пригадаймо слова Господа: “Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п‘ю і хреститися хрещенням, що Я ним хрещуся” (Мр.10,38). Пригадаймо також, що з пробитого боку розп‘ятого Ісуса потекли кров і вода. І так, вода є образом Хрещення, кров є образом Євхаристії, які є таїнствами нового життя, тобто народження з води і Духа, необхідного для входження у Царство Боже, Царство Ісуса, Царство Духа.
Святий Амвросій з цього приводу сказав: “Подивися, де ти хрестишся, звідки походить Хрещення, як не від Хреста Христового, зі смерті Христа тут все таїнство: за тебе Він терпів, у Ньому ти відкуплений, у Ньому ти спасенний”.
А за словами святого постола Павла, приймаючи Хрещення, віруючий стає учасником смерті Христа і учасником Його воскресіння, тобто охрещений помирає і воскресає разом з Христом: ”Чи ви не знаєте, що всі ми, хто хрестився у Христа Ісуса, у смерть Його Хрестилися? Отож, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми ходили в обновленні життям” (Рим.6,3-4).
Спробуймо глибше вникнути у суть даного твердження (поняття). Для цього звернемось до часів гріхопадіння перших людей. Адже саме тоді смерть увійшла у життя людини і запанувала над нею, тобто саме з того моменту кожен акт народження нової людини несе у собі тавро смерті. Для старозавітної людини смерть була, так би мовити, царицею жахів, бо по смерті тіла людська душа приречена на вічні муки та страждання і прямувала завжди до меолу, тобто до пекла. Отож, повна безвихідь? Так, для старозавітної людини – безвихідь і розпач, адже над нею тяжів первородний гріх, який є коренем всякого гріха а також всі інші гріхи, скоєнні нею впродовж життя.
Але не таким є стан новозавітної людини, від Господа нашого Ісуса Христа вона одержала у спадок святе таїнство Хрещення.

Дари святого таїнства Хрещення.

Блаженний Августин сказав: “Слово з‘єднується з матеріальним елементом і повстає таїнство”. Отож, слідуючі слова священика: “Охрещується раб Божий (називається ім‘я оглашенного) в ім‘я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь!” і вода – ось ті два елементи поєднання яких (матеріального й нематеріального) несе охрещеному оживляючий ефект, а саме Духа Святого Божого, благодаттю якого відбувається:
– миттєве та повне відпущення його гріхів;
– нове народження у Дусі Святому.

“Небесне очищується лише небесним”, – стверджують святі отці, тобто безсмертна людська душа – подих Самого Творця – оживляється лише згори – Духом Святим Божим.
А зараз більш детально розглянемо два, вище вказані, дари (наслідки) таїнства Хрещення, які є головними.

І.Цілковите відпущення гріхів.

Пригадаймо слова Господа: “Потрібно було постраждати Христові і воскреснути з мертвих дня третього, і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння і прощення гріхів між усіх народів, від Єрусалиму почавши”. (Останнє об‘явлення учням; Лк.24, 46-47). А ось інше свідчення: “Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів” (Молитва “Символ віри”).
І так, святе таїнство Хрещення, пов‘язане з вірою та прийняте, засвідчення нею: очищає, омиває, прощає, скасовує, анулює, відпускає охрещеному всі його гріхи (провини) серед яких є:
1. первородний гріх або гріх Адама;
2. всі особисті гріхи, скоєнні з власної волі чи з примусу, в тому числі й смертні.

А звідси слідує, що у святому таїнстві Хрещення людина із прощенням їй гріхів звільняється:
– від їх наслідків, найбільшим з яких є відлучення від Бога, тобто вічна смерть, пітьма або пекло;
– від покарання за них, від їх спокутування, бо якщо немає більше гріха, то немає що й спокутувати.

Слід відмітити, що прощення гріхів у таїнстві є цілковитим, тобто повним і, якщо трапляється, що новоохрещений помирає відразу після таїнства, то його душа прямує безпосередньо у небо, минаючи етап аналізу її стану.
Святе таїнство Хрещення називається ще хрещенням у Христа. Святий апостол Павло у посланні до галатів стверджує, що “всі хто у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися!” (Гал.3,27). А “коли хто у Христі, – продовжує Апостол, – той нове створіння – стародавнє минуло” (2 Кор.5,17). Отож, у святому таїнстві Хрещення, так би мовити, стара людина похована, народжена нова – відмита, відкуплена, чиста, безгрішна. І ось у цьому стані – відновленого образу Божого – (порівняння: Адам до гріхопадіння) новоохрещений усиновлюється Богу Отцю, тобто стає його сином і подібно до Господа нашого Ісуса Христа – Сина Божого, є гідним успадкувати Царство Боже. “Поглинута смерть перемогою. Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?” (1 Кор.15,54-55). І так, смерть і гріб не останнє слово життя людського, повернення у воскресінні до Божого Отчого дому – ось та блаженна ціль, досягнення якої мусить прагнути кожен християнин. Яка неоціненна велич дару!
А ще охрещений цілком законно може мовити:
“Отче наш, що єси на небесах,
Нехай святиться ім‘я Твоє,
Нехай прийде царство Твоє…”

Все ж, охрещений й одержує тотальне прощення всіх гріхів, проте він у його подальшому житті не звільняється:
а) від усіх наслідків гріха. Йому притаманні страждання, хвороби, смерть, його можуть супроводжувати горе, нещастя, невдачі, тощо. Але й це не дивно. Святий апостол Павло з цього приводу пише: “Мусить бо тлінне ось це зодягнутися у нетління, а смертне ось це зодягнутися у безсмертя… Богу дякувати, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав”. (1 Кор.15,53; 15,57).
Отож, усі наслідки гріха зникнуть (знищаться) не зараз, не у сучасному житті, а в житті майбутньому після другого пришестя Христа і нашого воскресіння, при умові, якщо будемо гідні успадкувати вічне життя з Богом.
“Я обіцяю зробити тебе щасливою, але не у цьому житті, а в житті іншому”, – сказала при Своєму об‘явленні пресвята Богородиця дівчинці Бернадет (згодом свята, Люрд).
б) від немочей людської природи, як от слабкість характеру, схильність до гріха, похотей, пристрастей, притаманних життю, тощо, тобто охрещений не позбавлений, не звільняється від, так званого “вогнища гріха”, винуватцем якого є спокуси ворожих сил (темних духів), які насіваються у наші серця та розум у вигляді думок, бажань, почуттів.
Пригадаймо, отож, слова Господа нашого Ісуса Христа: “Від спокус горе світові, бо мусять спокуси прийти” (Мт.18,7). “Якби не було спокус, ніхто б не одержав Царства Небесного”, – додає преподобний Антоній Великий.
І так, лише шлях випробовувань у спокусах, їх успішне подолання додає людині духовного досвіду, духовних сил та зросту й дозволяє їй піднятися до вершин святості. Адже “хто законно бореться – отримує вінець”. (2 Тим.2,5).

ІІ. Народження у Дусі Святому.

Святий апостол Павло пише, що ми є “Храм Бога живого, як Бог прорік: Поселюся серед них, і ходитиму, і буду їм Богом, – а вони будуть народом Моїм”. (2 Кор.6, 16). Отож, зародження, завдаток Духа Святого, одержаний у таїнстві, прилучає нас до співпричастя Пресвятої Тройці. Дух прощення, Дух очищення, Дух любові – цей животворящий ланцюжок єднає нас з Господом нашим Ісусом Христом так само, як поєднанні Ним дві досконалості Божества і Любові: Отець і Син.
Завдаток, зародок Духа Святого Божого, отриманий у хрещенні, – це є духовне народження людини. Це є перенесення упалої (ще з часів Адама) людської душі на нову основу росту, якою є Сам Христос. Господь так говорить про це: “Я виноградина – а ви галуззя! Хто в мені перебуває, а Я у ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити на можете ви.” (Ів.15,5). А коли святий первісток, то й тісто святе, а коли корінь святий, то й віття святе”. (Рим.11,16). Таким чином вщеплені, втаємниченні у Христа, охрещені стають членами Його містичного тіла, справжніми християнами, тобто гілочками того святого кореня, яким є сам Христос. Оскільки людська природа є надто слабка, безпомічна і безсила, то, безперечно, для свого спасіння вона потребує дієвої допомоги, яку й дає нам Господь наш Ісус Христос. Лише з ним ми зможемо виграти двобій за вічність і долучитися до безцінних скарбів Царства Небесного.
Хрещення Духом Святим витискає у душі християнина незгладимий духовний знак, позначку мітку його приналежності до Христа. Блаженний Августин назвав цей знак “печаттю Господа”, “якою ми запечатані на день викупу”. (Еф.4,30). Отож, хрещення є воістину печаттю вічного життя. Слід відмітити, що цей знак не стирається жодним гріхом, але блаженний той, хто у бурхливому життєвому вирі випробувань на день викупу збереже печать незаплямованою.
Даний знак приєднує охрещених до Церкви і посвячує їх у християнський релігійний культ – здатність та обов‘язок служити Богові. Таким чином, охрещені стають учасниками Христового священства, що забезпечує їм стан завжди залишатись живими частинками тіла Христового, а не сухим відмерлим гіллям. Таким чином, духовне життя християнина знайде свій подальший розвиток.
Все ж слід відмітити, що зародження нового духовного життя у людській душі є процес таємничий, так само, як і зародження фізичного життя.
І ще, оскільки людина народжена один раз як фізично, так і духовно, то таїнство Хрещення здійснюється над нею лише один раз. “Один Господь, одна віра, одне хрещення”. (Еф.4,5).
Але духовне життя християнина, народжене у хрещенні, щоб піднятися від примітивного стану невідродженої людини до обожнюваної природи святого, уподібненого Христу, потребує свого розвитку.
Святі отці відзначають слідуючі можливі випадки стану духовного розвитку у житті християнина.

1. Хрещення у дитячому віці.

За звичаєм Церкви перший раз ми приносимо дітей до Христа на восьмий день після їх народження. Основою для хрещення немовлят послужило те, що хрещення замінило старозавітне обрізання, яке здійснювалось над восьмиденними малюками. Християнське хрещення називається “нерукотворним обрізанням” (Порівняти: Кол.2,11-12). Пригадаймо, що апостоли хрестили цілі родини, де, безумовно, були й діти, бо вони, як і дорослі, причетні до первородного гріха, прокляття якого змивається лише у таїнстві Хрещення. Оскільки таїнство пов‘язане з вірою, то віру малюків засвідчують хрещені батьки, які є зобов‘язаними в подальшому турбуватися про їх духовний зріст. Все ж може виникнути сумнівне запитання: хрещення дітей не є їх усвідомленим актом? Безумовно, це так. Але священним є обов‘язок батьків – виховання дітей у дусі християнства.
У даному випадку розвиток духовного життя починається разом із фізичним розвитком тіла і душі дитини. І, якщо батьки турбуються про очищення своїх сердець та нагромадження в них Духа Святого Божого, то Дух Божий Сам умудрить та скерує їх у справі виховання дітей у потрібне русло, що приведе до спасіння і тих і інших. Саме у таких благочестивих сім‘ях виростали преподобні Сергій Радонежський, Серафим Саровський та багато інших святих отців.
Можливий й інший випадок. Духовне життя, що зародилося у душі намовляти при хрещенні, не мало відповідного духовного середовища для свого розвитку і завмерло, не розвиваючись. Тільки після якого – небудь душевного потрясіння або духовного пробудження воно одержує з благодатті Божої новий імпульс і умови для свого розвитку. Зазначу, даний випадок був досить поширеним, я б сказала масовим за умов правління попереднього режиму на теренних просторах нашої Батьківщини. Все ж, не стихаймо серцем, пам‘ятаючи що “одна душа, яка шукає досконалості в очах Божих є набагато ціннішою за тисячі інших душ, які не прагнуть преображення своїх сердець”, – думка святих отців.

2. Хрещення дорослих.

Хрещення дорослих – це, здебільшого, є їх виважений та усвідомлений крок. Нове духовне життя розпочинається у зрілому тілом та душею організмі, після дарування їм віри з благодатті Божої у таїнстві Хрещення. Процес їх внутрішнього духовного зросту (особливо у тих, хто шукає Бога) може бути досить стрімким: благодаттю уподібнитись Богу, залишаючись все ж Його створінням.
А ще слід звернути увагу на слідуючі два випадки, які на мій погляд є досить цікавими. Церква завжди мала глибоке переконання в тому, що:

а) коли хто зазнає смерті за віру, не отримавши хрещення, той охрещений своєю смертю в ім‘я Ісуса Христа. Це є Хрещення кров‘ю. Хоча воно не є таїнством, проте приносить всі його плоди;

б) оглашенним (кандидатам), які вмирають перед Хрещенням, їхнє виразне бажання долучитися до таїнства, поєднане з вірою, жалем за гріхи забезпечує їмспасіння. Це є Хрещення бажанням (доброю волею) бути охрещеними.

І останнє. А що ж можна сказати стосовно невіруючих людей, адже Господь поєднав спасіння людей з таїнством Хрещення. Серед них можна зустріти таких, що люблять істину, шукають правди і виконують волю Божу настільки, наскільки можуть, слідуючи голосу власного сумління. Такі люди за звичай виховувались поза релігією абоне мали можливості пізнати Христа та світло Його вчення. Вони є, так би мовити, невиявленими християнами і часто стоять ближче до Бога, ніж деякі віруючі, як, насправді, є далекими по духу до Господа. Можна припустити, що такі люди, способом який відомий тільки одному Богові, будуть допущені до участі у Пасхальній містерії і до вічного блажнного життя з Богом.

Хто може здійснювати таїнство Хрещення.

А зараз розглянемо питання, хто має здійснювати святі таїнства взагальному. Насамперед зазначу, що вони установлені Господом нашим Ісусом Христом і Церква є їх хоронителькою та виконавицею. Отож, здійснюють їх священнослужителі. Але вони є лише інструментом в руках Божих. Таїнства уділяє Господь. Приймаючи їх, пам‘ятаймо, що ми стоїмо перед Його обличчям. Стосовно Хрещення. У разі необхідності хрестити може кожен навіть неохрещенний, якщо має віру і бажання, продиктоване потребою, це зробити. В історії Церкви є багато таких випадків. Головне, слідуючи Церкві, вжити триразову форму занурення у воду, або поливання нею ( на честь трьох осіб Пресвятої Тройці та на спомин триденного перебування Господа Ісуса Христа у гробниці), супроводжуючи її словами: “Охрещується раб Божий (називається ім‘я) в ім‘я Отця (перше занурення або поливання) і Сина (друге занурення або поливання) і Святого Духа (третє занурення або поливання). Амінь!” Здійснене таїнство слід доповнити обрядом миропомазання у Церкві.
Чи ж усвідомлюємо ми всю велич та відповідальність місії, яка може випасти на нашу долю, адже, кожен із нас з милості Божої може бути причетним до спасіння ближнього, здійснюючи культ таїнства Хрещення. Звичайно йдеться про екстремальні ситуації, здебільшого, коли людина перебуває у небезпеці, яка загрожує їй смертю, або ж знаходиться, безпосередньо перед її обличчям (смертний час). Отож, тобі, грішнику, довірено право спасіння інших.
І так, підводячи підсумок даної теми зазначу, що із хреста розп’ятого, Господа на зустріч із нашою убогістю сходить Його велика любов, Божественна і безмежна, яка веливається на нас, насамперед, у залишених нам святих таїнствах, першим із яких є Хрещення, яке долучає, вщеплює, втаємничує нас у Христа. Хрещення – це народження нового духовного життя у Христі, яке благодаттю Духа Святого Божого зміцнює слабку людську природу, схильну до гріха. Обдароване силою з висоти, це життя дозволяє, сприяє у вирі повсякденних життєвих випробувань та турбот утверджуватись у добрі, перемагати зло, успішно протистояти йому.
Господь поєднав спасіння людини із Хрещенням, тобто воно є необхідне, бо благодаттю виправдання та освячення приносить охрещеним слідуючі дари (плоди):
– відпущення всіх гріхів, в тому числі й первородного, а звідси оновлення їх Божого образу;
– усиновлення Богу Отцю, що робить їх учасниками Божої природи, храмом Духа Святого Божого;
– вщеплення у Христа, робить їх живими членами (частинками) Його святого тіла, єдиним, об’єднаним з церквою, народом Божим, єдиним організмом надприродного (духовного) життя у Господі, братами у Христі, християнами;
– успадкування життя вічного. «Прийдіте, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу»(Мт.25, 34).

І на закінчення приведу слова великого святителя Григорія Богослова: «Хрещення – це дар, бо дається тим, що нічого не приносять; благодать, бо дається навіки тим, що борги мають; занурення – бо гріх похований у воді, помазання, бо воно є священним і царським (бо їх помазувалося); просвітлення, бо воно є світлом блискучим; одяг, бо прикрашає сором наш; купіль, бо омиває; печать, бо оберігає нас і є знаком Божої влади ».
Лія Березюк
Генуя – Хмельницький 10.09.2008р.Б.