Храм спільноти у м.Генуя

У церкві св. Степана на протязі п’яти років проходять богослуження в східному обряді. Для нас, заробітчан,  здається, що п’ять років це довгий термін, особливо коли ти знаходишся далеко від рідних і своєї землі. Можна сказати з упевністю, що свій маленькій слід в історії наша громада вже залишила. Але його зовсім не видно в порівнянні з тисячолітньою історією церкви св. Степана. Давайте довідаємося більше про церкву, що нас гостинно приймає. Багато історії зберігають стіни цього храму. Велика кількість сторінок знадобилася б для розповіді про цю історичну пам’ятку. Тому зупинимось на найголовніших фактах.

Спершу, чотири особливості церкви, що вирізняють її і надають ваги серед багаточисленних храмів Генуї:

– римське мистецтво мало вплив на будівництво церкви.

– картина Giulio Romano “Lapidazione di S. Stefano” (представляє смерть першого мученика за Христа). В мистецтві живопису ця картина займає значиму позицію.

– Каплиця та вівтар на честь “Madonna della Guardia”. Це перша церква в Генуї, яка за допомогою свого настоятеля Don Genesio Rovere побудувала вівтар присвяченій цій Богородиці.

-Блаженна Paola Frassinnetti, яка своїм святим життям “одягнула” в блиск і славу церкву.

Перша історія

Історія починається з маленької церкви, що в 492 році була побудована на одному із культових місць генуезців, присвячених Архангелу Михаїлу. Вона була зруйнована сараченами в X ст. Треба відмітити, що вторгнення сараченів в 931 і 934 роках були згубними не тільки для церкви св. Степана, а й для всього міста. Генуезькі мореплавці вже з VI ст.були відомі на морі, запливали в порти Тунісу (Африка) і Марсалла (Сицілія). Важко було не помітити, місцевим жителям тих земель, розквіт торгівлі і добробут генуезьких купців. Від цього часу почалась нелегка дорога випробувань і для церкви св.Стефана. Як і її покровитель вона зазнала мучеництва і цим виявила свою віру в Бога.

Дорога випробувань

Obeid- халіф Африки і цар сараченів захотів прибрати до своїх рук Геную. Він наказав еміру Сицілії готувати війська. І  8 травня 931 року тридцять кораблів і сто галер напали на Геную. Місто відважно оборонялось,  халіф не зміг реалізувати свій задум. Він не відмовився від свого плану, а почав ретельніше готуватися. Два роки по всіх портах Африки і Сицілії будували кораблі і виготовляли зброю. 19 травня 934 року двісті сараченських кораблів почали двох-місячну блокаду лігурійського міста. Не будем вказувати кількість загиблих, бо після того як завойовники зайшли в місто, небагатьом пощастило сховатися в горах. Загарбники зрівнювали з землею будинки, оскверняли церкви, забирали з собою все, що було святе і цінне ( забрали із собою на кораблі 9 000 генуезців). Які мала багатства в той час Генуя можемо судити по тому, що кожен загарбник отримав 500 римських золотих монет. П’ять місяців банкетували сарачени, між тим генуезці укріплювалися в горах і підтягували з інших міст допомогу. В жовтні каліф, перш ніж генуезькі загони зібралися з силами, покинув Геную. Після цих подій місто розпочало будівництво укріплюючих стін св. Андрея.

Церква св.Степана була зруйнована, але не була покинутою монахами. Присутність аббатства підтверджуються документами, починаючи з квітня 965 року. В них нотаріус складає акт дару майна ( кошти, землі, будинки) церкві св. Степана.

Розпочалося будівництво нового монастиря завдяки єпископу Генуї Teodolfo II, саме він в 972 році заклав перший камінь. Існує версія, що з його запрошення перейшли сюди монахи бенедектинці з церкви S. Pietro in Banchi (знаходиться в історичному центру). Цей орден монахів почитає особливо архангелів Михаіла і Гавриїла. При монастирі був госпіталь на 130 ліжок, виховувались сироти. Святє життя, яке вели монахи придбало повагу не тільки у населення міста, а й на узберіжжі і долинах. Аббатство завдяки щедрим пожертвуванням стало дуже багатим і великим. В XI ст. воно володіло землями в районах Albaro, Rivarolo, Granarolo, Bolzaneto, Prato, Carignano, Multedo, Langasco, Pedemonte, Carasco, Villareggia. Крім цього мала млини в Valbisagno і інші церкви. З історії нам відомо, що в давнину заможні сім’ї опікувалися церквами. Це могла бути приватна допомога як для сімейної церкви, чи допомога в будуванні, оздобленні, утримування храму.

Існує документ, якій говорить, що діти Alberto Giudice  подарували в X ст.церкву SS. Nazario і Celso (перших проповідників Христа в Лігурії) з усім капіталом церкві св. Степана.

У XIV ст. для аббатства настали важкі часи. Генуезька республіка у 1320 році почала будівництво нових укріплюючих стін і монастир св. Степана почали зносити. Рік 1349 був ще важчим – прийшла чума і зменшила багаточисельну сім’ю бенедектинців.

У 1370 році аббатом монастиря, за наказом Папи став Giovanni D’Orio. Він мав в планах відбудувати монастир і знову заселити його монахами. Але його задум перервався смертю у 1401 році.Це був останній настоятель з ордену бенедектинців, котрі більш ніж чотири століття вирішували долю аббатства св. Степана.

Зруйнований монастир, невелика кількість монахів давали слабу надію на повернення колишнього блиску і добробуту. Поставлені настоятелі не могли протистояти вимогам того часу, особливо економічній кризі. В вересні 1401 року Папа Римський передав аббатство Lodovico Fieschi, кардиналу ордена дияконів S.Adriano. Намісник  Fieschi у 1439 році Don Gerolamo розширив церкву і баптистерій ( місце де проходить обряд хрищеня) і побудував боковий вівтар.

У грудні 1529 року в монастирі св. Степана залишалось два монахи – бенедектинця. І з цієї причини вводять десять монахів Olivetani, цей орден перебуватиме тут з 1529 по 1775 рік.

У 1538 році для возведення останніх укріплюючих стін, знесли ще частину монастиря. Тоді, після завершення будівництва, монахи почали розбудовувати свій монастир. Перший камінь у 1652 році заклав кардинал Stefano Durazzo. І знову єпідемія 1657 року. І в цьому випадку монахи проявили себе героями у війні проти чуми.

Політична ситуація в Італії на початку XVIII ст. вимусила монастир зазнати чергової  випробування. Аббатство перейшло в публічну власність. Монастир віддали під житло городянам, а церкву перетворили у Театр “Колумба”. Монахи написали заяву в сенат і церкву повернули. Але їхне перебування було короткочасне, ситуація ставала небезпечною і вони офіційно залишили парафію.

Відродження храму св.Стефана

У 1781 році Genesio Rovere назначили настоятелем, якій відновив гідність і працездатність церкви.

Його заслуга також в тому, що він довірив церкву Богородиці. Довідавшись, що одна з парафіянок зберігає картину ”Madonna della Guardia” Genesio Rovere  пасторальним старанням наполіг, щоб у 1784 році святиня з’явилась у церкві. Кількість віруючих прихожан почала зростати.

14 серпня 1845 року кардинал Placido Maria Tadini, архиепископ Генуї звернувся до парафіян з пропозицією будівництва нової церкви. Місцеві жителі відповіли щедрими пожертвами, що дозволили розпочати роботи для закладення фундаменту. Так почала своє життя нова церква Madonna della Guardia поряд з церквою св. Степана, вона знаходилась на місці палацу, що з правої сторони перед церквою.

Нова будова мала площу 1014 м2 і дванадцять бокових каплиць. Була освячена і відкрита 1908 року 23 серпня. В цей самий день тисячолітню церкву св. Степана було закрито на 47 років. В новий храм перейшли і скарби: картини, скульптури, ювелірні вироби із старої церкви.

10 червня 1940 року Італія, союзниця Німеччини, підписала угоду проти Франції і Англії. Почалась війна і для Генуї. Це означало довгі дні страждань, трауру і руїн.

Під час бомбардування 1942 року обидві церкви важко постраждали. З церкви св. Степана залишився купол, дзвінниця, половина фасаду і ліва стіна. Найгірше те, що дві церкви були пограбовані. У післявоєнний період стало зрозуміло, що не могли реставрувати обидві церкви. Зупинились на храмі св. Степана, як найбільш античному і типовому для Генуї. Реставрація  почалася 1946 року і тривала 55 років. Церква якщо і втратила частину античної краси, але піднялася з руїн гарна і святкова і це все завдяки кардиналу Giuseppe Siri архиепископу Генуї.

Побачити храм – зрозуміти його історію

Перейдемо до безпосереднього огляду церкви

Римська і неоготична будівля, має прямокутову схему, один неф, підняте святилище над склепом, цегляний восьмикутовий купол (був побудован аббатом Nicolo Fieschi у 1306 році).

Дзвіниця

Дзвінницю історики вважають найантичнішою в Лігурії. Нижня камяна частина башти виконувала роль оглядової вежі. Верхню частину побудував аббат Azzo в XIVст. з цегли,  подвійним рядом вікон і мармуровими колоннами.

Фасад

Смугастий фасад, а на білому мармурі можемо зауважити написи. Вам цікаво чому? Особливо, коли дізнаєтесь, що це надгробні написи?

Отож, у 1610 році маркиз Antonio Da Passano дав гроші на реконструкцію даху і робіт всередені храму. Монахи, щоб віддячити за його щедрість надали почесне покровительство і привілей встановити єпитафії (надгробні написи) як всередені так і ззовні храму. Саме ці плити і герби сім’ї Da Passano ми зараз бачимо на фасаді.

Взаємовідношення сім’ї з аббатством св. Степана мали глибокі коріння. Пращури Da Passano були похоронені на кладовищі св. Степана. Один з них Oberto Da Passano приймав участь в хрестових походах і разом з іншими генуезцями привіз у 1098 році мощі Іоанна Хрестителя.

Продовжимо огляд фасаду, над входом до каплиці, що по ліву сторону  Madonna della Guardia могильний барельеф IV ст. Зображена душа жінки, а за нею видніються два крилаті духа, які високо підняли мантію, нижче побачимо ознаки океану і суші. Ще нижче знайдемо зображення постаті Архангела Михаїла в момент перемоги над демоном і Івана Хрестителя.

А тепер зайдемо до храму

Особливу цікавість представляє святилище, а саме передня стіна. Вона побудована з внутрішніми арками, що нагадує західний стиль, вирогідно із Вірменії. Під святилищем склеп, його датують VI-VII ст., на цьому місці існувала перша церковця. Якщо буде нагода, уважно розглянемо колонни із капітелями” шапками”, вони різні, не однакового походження. На колонні біля алтарю чітко видно римську “шапку”. На всіх інших середньовічні- із пелюстками тільки-но згорнувшимися.

Перейдем до живопису.

На вході нас зустрічають два апостоли. З правої сторони шедевр Giulio Romano “ Lapidazione di S. Stefano” 287*405 см. Справжне ім’я автора Giulio Pippi, він був учнем знаменитого Рафаєлло.На полотні представив сцену: каменування св. Степана. Художній задум: іудеї закидують камінням святого, молодий Савло (майбутній апостол Павло) сидить зверху одягу Степана. На загальній жорстокості і злості каменуючих перед нами повстає терпеливість першого мученика. На задьному плані два міста, їх розділяє ріка і з’єднує міст. Іісус сидить справа Отця і підтримує святого, небо божественно намальоване, хмарки тримають ангелята. В той далекий час писали, що це була найгарніша картина в Генуї. Наполеон привласнюючи італійське мистецтво не проминув і цю картину. Їі відвезли до Лувру і повісили поряд з картиною Рафаєлло            ” Преображення”, треба зазначити, що дві картини майже однакові по величині. Через чотири роки вона повернулася до Генуї.За нею розташовано полотно Bernardo Castello ” Madonna col Bambino e Santi”.

З лівої сторони від входу: Domenico Piola “Riposo in Egitto”.

Luca Saltarello “ Miracolo di S. Benedetto”

Giovanni Domenico Cappellino “ S. Francesca Romana restituisce la parola ad una bimba muta”.

Gioacchino Assereto? ( історики мають сумніви що до автора)

“ S. Tommaso tocca la piaga di Cristo”.

У святилищі з лівої сорони: Giulio Cesare Procaccini “ Martirio di S. Bartolomeo”.

По різним причинам інші картини знаходяться в галереях Генуї і Італії. Наприклад               “ Tranzito di S. Scolastica” художника Gregorio De Ferrari зберігається в музеї Diocesano.

Щоб завершити нашу коротку подорож в минуле, назвемо відомих людей, які були пов’язані з аббатством св. Степана. Згідно традиції вважають, що Христофор Колумб був охрещений в церкві св. Степана. Членом церковної парафії була св.Caterina Fieschi Adorno, на території аббатства був госпіталь і на протязі років вона допомагала хворим. 3 березня 1809 року тут була охрещена блаженна  Paola Frassinetti вона по різним причинам не змогла ввійти в монастир, але допомагаючи брату заснувала інститут S. Dorotea по вихованню молоді. Її брат Giuseppe Frassinetti став священиком у 1827 році і опікувався катехизмом дітей. 15 000 парафіян нараховувала церква в той час, але тільки 50 діток ходили у школу катехизму, після його втручання записалися 700 дітей.

Хто зацікавиться  глибше, довідається про німецькі поселення, що жили біля церкви і мали свою каплицю. Про початковий вигляд церкви і вісім каплиць, які були в кінці XVIII ст. Про меморіальні дошки на яких закарбовані багаточисельні події з життя церкви.