КАТЕХИТИЧНИЙ ПРАВИЛЬНИК УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

КАТЕХИТИЧНА КОМІСІЯ УГКЦ

 

КАТЕХИТИЧНИЙ ПРАВИЛЬНИК УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

 

ЛЬВІВ

МОНАСТИР МОНАХІВ СТУДИТСЬКОГО УСТАВУ ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ «СВІЧАДО»

1999

ІЗ5ВМ 966-561-163-1

Зміст

ПЕРЕДМОВА

ВСТУП

Частина Ї

КАТЕХИЗА В ЄВАНГЕЛІЗАЦІЙНІЙ МІСІЇ ЦЕРКВИ

Розділ 1.

ОБ’ЯВЛЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ТРОЙЦІ

Розділ 2.

ІСТОРІЯ СПАСІННЯ І КАТЕХИЗА

Розділ 3.

СЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ І КАТЕХИЗА

Розділ 4.

ПРИРОДА, МЕТА І ЗАВДАННЯ КАТЕХИЗИ

3. Природа катехизи
4. Мета катехизи
5. Завдання катехизи

Розділ 5.

ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД МЕТОДІВ КАТЕХИЗИ

3. Катехиза в Апостольській Церкві
4. Катехуменат (оглашення)
5. Великий піст

А. Таїнства християнського втаємничення: хрещення, миропомазання і Євхаристія

Розділ б.

ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД КАТЕХИЗИ НА УКРАЇНІ

Розділ 7.

СУЧАСНІ МЕТОДИ КАТЕХИЗИ

Частина Й

СХІДНА ДУХОВНА СПАДЩИНА І КАТЕХИЗА В УКРАЇНСЬКІЙ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ

Розділ 1.

БОГОСЛОВСЬКИЙ КОНТЕКСТ

1. Обожествлення, або Теозис

Розділ 2.

БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ

Розділ 3.

ДУХОВНИЙ КОНТЕКСТ

2. Молитва
3. Марія, Божа Мати — Богородиця

Розділ 4.

ІКОНА

Розділ 5.

ІНКУЛЬТУРАЦІЯ – КАТЕХИЗА

ЧЕРЕЗ НАЦІОНАЛЬНУ КУЛЬТУРУ

Частина ПІ

ОРГАНІЗАЦІЯ КАТЕХИЗИ В УКРАЇНСЬКІЙ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ

Розділ 1.

КАТЕХИТИЧНА ФОРМАЦІЯ

3. Відповідальні за катехизу
4. Осередки катехитичної формації
5. Катехитичні навчальні заклади

 

Розділ 2.

 

АДРЕСАТИ КАТЕХИЗИ

Діти

Молодь

Дорослі

У сім’ї

Старші особи

Особи зі специфічними потребами

Бідні

Принагідна катехиза

Розділ 3.

 

КАТЕХИЗА ТА ХРИСТИЯНСЬКА СОЦІАЛЬНА НАУКА

 

Розділ 4.

 

МІСЦЯ КАТЕХИЗИ

 

1. Сім’я

 

2. Недільні парохіяльні школи

 

3. Школи, засновані Церквою

 

4. Державні і приватні школи

(можливості співпраці)

 

Розділ 5.

 

ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

1. Програма розвитку і виховання у дусі

східного християнства

 

2. Програми для дошкільних закладів

 

3. Шкільні програми

 

4. Програми для вузів

 

2. Аудіовізуальні програми

Розділ 6.

 

СТРУКТУРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1.

На синодально-патріаршому рівні

митрополичому (крайовому) рівні

спархіальпому рівні

деканальному (районному) рівні

парохії

 

ЗАКІНЧЕННЯ

ПЕРЕДМОВА

 

1. Епохальний по своїй суті П Ватиканський Собор звернув особливу увагу на Східні Католицькі Церкви в окремому Декреті Схіоних Церков. Щоб відновити вселенський вимір християнства та уникнути небезпеки від виключно латинського сприйняття Католицької Церкви, Вселенська Церква сміливо проголосила східну ідентичність Східних Католицьких Церков, зокрема в їх літургійній, дисциплінарній та духовній спадщині, закликаючи: «Все це, отже, нехай з найбільшою вірністю зберігають самі Східні; вони бо повинні щораз більше зростати в знанні цих справ та набувати більшої досконалості в їх уживанні, а якщо б від них невмісно відступили, 3-за невзгодин часів чи осіб, нехай стараються повернутися до прадідніх передань»”.

 

2. П Ватиканський Собор також доручив приготувати «Правильник з катехитичного навчання християнського народу»? Ієрархи Української Греко-Католицької Церкви своїм рішенням на Синоді у жовтні 1996 рокуз

| Декрет про Східні Католицькі Церкви Східних Церков, б.

 

2 Декрет про пастирський уряд єпископів у Церкві Христос Господь, 44.

З Див. Рішення і постанови Синоду Української Греко- Католицької Церкви, 1996, ч. 34.

 

9

 

Божого, відповідаючи на вимогу Церкви і часу, постановили доручити Патріаршій Катехитичній комісії приготувати проект «Катехитичного правильника УГКЦ» і представити його на наступному Синоді. Такий документ був приготовлений і представлений нарозгляд Синоду в 1998 р. та прийнятий «адехрегітепіишт» терміном на один рік. Протягом останнього року за активною участю представників від єпархій в Україні та на поселеннях опрацьовано текст проекту правильника та подано на розгляд Синоду Єпископів УГКДП, який відбувся у вересні 1999 р.

Постановою Синоду, п.12, Катехитичний правильник Української Греко-Католицької Церкви було затверджено.

 

3. Залишаючись вірним Директивам Вселенської Церкви, які мають універсальний характер, «Катехитичний правильник УГКЦ» намагається:

— вказати місце катехизи в євангелізаційній місії Церкви;

— визначити специфіку катехизи в нашій Східній Католицькій Церкві;

— визначити історичні коріння катехизи в Українській Греко-Католицькій Церкві. Мета  «Катехитичного  правильника УГКЦ» — подати роздуми і принципи, що можуть служити підставою для розробки практичних вказівок при вишколі катехитівта застосуванні катехизи в Українській Греко-Католицькій Церкві.

Бін призначений єпископам, відповідальним за формацію в семінаріях та постійну формацію священиків, монахів і монахинь, керівникам Катехитичних центрів та відповідальним за формацію катехитів, а також видавцям катехитичних матеріалів.

 

4. «Катехитичний правильник УГКЦ» складається зі вступу і трьох частин.

Вступ представляє всю катехизу як таку, що зосереджується в Христі-Вчителі. Ісус є Вчителем і прикладом, адже вся катехиза починається і закінчується в Ньому.

 

Частина І має сім розділів. Вона пояснює природу, значення і мету катехизи. Ця частина включає історичний огляд методів катехизи у первісній Церкві та в Україні. Закінчується оглядом сучасних методів катехизи.

 

Частина П представляє деякі з основних елементів духовної і богословської традицій Української Греко-Католицької Церкви. Завданням цієї частини є подати матеріал для передавання віри у катехизі.

 

Частина ПП містить шість розділів. Вона визначає кого слід катехизувати, торкається різноманітних ситуацій та контекстів у катехизації. В ній також приділена увага формації катехитів та ролі програмного і структурного забезпечення в катехизі.

 

9. Сподіваємся, що публікація цього правильника стане новим поштовхом до поглиблення розуміння багатства нашої української католицької духовної та церковної спадщини.

 

ВСТУП

 

6. «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог.. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього.

У ньому було життя, і життя було – світло людей. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява… І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили — славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого… Від його повноти прийняли всі ми — благодать за благодать… Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив» (Йо. 1, 1-18).

 

7. Цитований вище уривок з Євангелія, який читається в час Пасхи або у Великодню

неділю, є фундаментом і підсумком усього східного катехизму. Тут прославляється Сло- во, яке стало тим, що привело нас назад до Бога. Св. Атапазій каже: «Бог став одним із нас, щоб ми могли стати богом». Людство, сотворене творцем, повинно було звернути все сотворене до Бога. Але тут воно потерпіло крах з космічними наслідками. Тільки Бог міг виправити те, що було зруйноване.

Воплочення свідчить, що первісний зв’язок між Богом і людством, між «образом і подобою» ніколи не розривався, навіть тоді, коли людство не змогло, відповідно до свого первісного покликання, звернути все сотворене до Бога. Тому воплочення Сина Божого було і є подією космічного значення. Віднов лення сотвореного через народження, життя і смерть Сина Божого повернуло людству попередній стан вищості серед усіх істот і його первісну відповідальність За світ.

 

8. Христос є Дорогою, Правдою і Життям.

Він прийшов, щоб об’явити нам Царство Отця. Він є Вчителем. Тому вся катехиза має базуватися на Його Особі. Ікона «Христос- Учитель», на якій зображена особа Христа, міститься в усіх катехизмах. Папа Іван Павло П відносно катехизи сказав так: «У такому значенні кінцева мета катехизи – це привести когось не тільки до зустрічі, але й до злуки, до близькості з Ісусом Христом: Він єдиний може вести до любові Отця в Дусі і може дати нам змогу брати участь у житті Святої Тройці»”.

 

9. Через різні історичні обставини багато українців сьогодні проживає поза межами України. Емігруючи до інших країн, вони понесли з собою віру своєї Церкви, виражену в звичаях, обрядах і традиціях своєї культури. Саме в цих нових країнах, пристосовуючись до їхніх умов, катехиза у своїй основі повинна залишатись вірною східній католицькій традиції та Київській Церкві.

 

10. Скрізь, де б християни не опинилися у плюралістичному світі, вони покликані до діалогу. Дорогою до Емауса Господь слухав і чув відповідь учнів. Слово катехита повинно бути «відлунням» Божого Слова. Християни вступають у діалог з людьми певної

 

4 Саїесрезі Ткадепаає, 5.
культури, щоб ті змогли відгукнутися на заклик Христа. Християнин закликає всіх розкрити свій дар у цьому діалозі. Устами християн говорить не тільки їх віра, а досвід прожитого життя, спрямованого на досягнення апостольської зрілості.

Частина І

 

КАТЕХИЗА В ЄВАНГЕЛІЗАЦІЙНІЙ МІСІЇ ЦЕРКВИ

 

11. «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28, 19-20).

За два тисячоліття християнства багато людей навернулося до віри, і розвинулася багата християнська культура. Однак на порозі третього тисячоліття місійна заповідь Спасителя не виконана до кінця. Більше є таких, які не чули про Христа, ніж таких, які повірили в Нього. Ознакою нашого часу також є те, що внаслідок секуляризації та процесу атеїзації цілі пароди і континенти потребують нової євангелізації і навернення (метаної).

 

Розділ 1.

Об’явлення Пресвятої Тройці

 

12. Катехиза бере свій початок у Пресвятій Тройці і в Ній завершується. Бог Об’явлення – це Отець, Син і Святий Дух, божественне спілкування Осіб. Таким Він відкривається при створенні неба і землі – Отець творить через Слово: «Нехай буде» (Бут. 1, 3), «Ним постало все» (Йо. 1, 3), «Все було Ним і для Нього створене» (Кол. 1, 16). Створена «земля ж була пуста й порожня… а Дух Божий ширяв над водами» (Бут. 1, 2). Тому все створене є Об’явленням

 

15
люблячого Бога: Отця, Сина і Духа Святого. Дух, «обновлюючи лице землі», спрямовує творіння до Сина, в якому все створене (див.: Йо. 1, 3), щоб у Ньому воно могло прийти до Отця: «Якже все Йому буде підкорене, тоді й сам Син підкориться тому, що Йому підкорив усе, щоб Бог був усім в усьому» (1 Кор. 15, 28).

 

13. Божественне спілкування Осіб Пресвятої Тройці закликає людину до сопричастя:

«Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу» (Бут. 1, 26). Образом Божим є Христос (див.: Кол. 1, 15), і на Його «образ» Отець творить людину і Духом Святим оживляє.

Народжена з Духа і поєднана з Христом, людина має можливість реалізувати своє первісне призначення в обожествленні. Відношення Отця, Сина і Святого Духа є взірцем усіх стосунків. Саме через зв’язок зі Святою Тройцею і в сопричасті з іншими людьми кожна особа здатна досягнути свого первісного (правдивого) образу.

 

14. Воплочення було в Божому плані спа-

сіння від самого початку. З моменту гріхо-

падіння Отець поступово готує творіння до

прийняття свого первородного Сина: «Бага-

торазово й багатьма способами Бог говорив

колись до батьків наших через пророків. За

останніх же цих днів Він говорив до нас

через Сина» (Євр. 1, 1).

 

Діва Марія з Назарету відкрила себе для

дії Святого Духа, і в «повноті часу» Син

Божий був зачатий в її утробі і народився

16

 

з Неї. Цей таїнственний Божий акт є даром

спасіння для кожної людини. Згода Пре-

святої Богородиці, Її готовність віддати себе

дії Святого Духа стали для всіх взірцем того,

як можна дозволити Божому Духові здійс-

нити преображення людини через її відкри-

тість і вибір.

 

Хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан

є об’явленням Пресвятої Тройці: «Ї ось

розкрилось Йому небо, і Він побачив Духа

Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов

на Нього. Ї голос пролунав з небес: «Це —

син мій любий, що Його Я вподобав» (Мт.

3, 16-17). Це теж катехиза про божество

Ісуса, «світло світу» (Йо. 8, 12).

 

Син, «Агнець Божий, який світу гріх за-

бирає» (Йо. 1, 29), відкриває правду про

людину, котра в Христі і через Христа з

невільника гріха знову стає «сином улюбле-

ним». Тому «Він понизив себе, ставши слух-

няним, аж до смерті, смерті ж — хресної»

(Флп. 2, 8). Як каже один із церковних

віршів: «Шукав Адама по цілій землі, а не

знайшовши на землі, зійшов аж до аду»».

Це — найбільший кенозис Бога.

 

У воскресінні Христа Бог підносить

людину з мертвих, у вознесінні Він прослав-

ляє її, а в зісланні Святого Духа Він робить

її богоподібною. Новий Адам — Христос,

піднімає старого Адама — людство, що впало.

У П’ятидесятниці нове творіння — Церква —

виринає з надр старого.

 

Кожна людина є свідком величних діл

спасіння люблячого Бога. Об’явлення можли-

 

5 .

2 Єрусалимська утреня, І статія, 25 стих.

 

17
вості нового життя у Христі є насправді Доб-

рою Новиною (Євангелієм) для людства, а

місія Христової Церкви — проголошувати ЇЇ.

 

Розділ 2.

Історія спасіння і катехиза

 

15. Анафора літургії св. Василія Великого

словами: «Ти бо створив людину, взявши

прах із землі і вдостоївши її образом Твоїм,

Боже», — розкриває весь план спасіння.

Розповідь про Адама і Єву згадується в

молитві: «Ти поставив її в достатньому раю…

Коли ж вона не послухала Тебе… Ї дала себе

звести зміїною приманою і вмертвила себе

своїми прогрішеннями». Людина не була

покинута напризволяще, тому що Бог плану-

вав «їй спасіння через відродження в самому

Христі Твоєму». Людство повинно було бути

готовим до зустрічі Месії, ії Бог «відвідував

його на всі лади, із-за милосердя милости

своєї; Бін посилав пророків, творив чудеса

через святих своїх, що в кожному роді добро-

втодили Йому». В частину плану входило

допомогти людству жити: «Ти дав нам закон

(Десять заповідей) на поміч». Кульмінацією

плану став прихід Месії, «будучи предвічним

Богом, на землі появився і з людьми спів-

жив; і, народившись з Діви святої, сам ума-

лив себе, вид слуги прийняв і став подібним

до тіла смирення нашого… І, поживши в

цьому світі, Він дав спасенні повеління,

відвернув нас від ідольської примани, привів

нас до пізнання Тебе, істинного Бога й

Отця… очистивши нас водою й освятивши

Духом Святим.. Зійшовши через хрест до

 

13

аду.. воскрес у третій день і простелив шлях

усякій плоті воскресінням з мертвих». Божий

план на цьому не закінчився. «А на спомин

спасенного свого страждання Він зоставив

нам це, що ми принесли за Його запові-

дями», і це — Божественна літургія.

 

16. Для обожествлення кожної людини і

прийняття нею спасіння у часі і просторі

Отець у своєму милосерді дав вічного Пер-

восвященика, який один раз і назавжди

(єфатас) приніс себе в Жертву на хресті,

щоб кожного разу (бсакіс), літургійно її спо-

минаючи, могли творити з Ним однє тіло,

Воплочена присутність вічного і божествен-

ного Слова є проявом тайни Бога, який в

обожествленій і прославленій людській при-

роді Ісуса, тобто Його Тілі — Церкві, продов-

жує через святу Трапезу Слова і пасхальний

бенкет — Євхаристію — подавати свою спаса-

ючу благодать. «Нас усіх, що від одного хліба

і чаші причащаємося, з’єднай одного з одним

на причастя єдиного Духа Святого» — мо-

лимося у літургії св. Василія Великого.

 

Розділ 3.

Євангелізація і катехиза

 

17. Блага Вість про «Бога, який став одним

з нас, щоб ми могли стати Богом»б, стала

основою євангелізації світу. Сьогодні це ж

джерело може бути використане для того,

щоб за допомогою відповідно підготовлених

учителів і проповідників, уповноважених

 

6 Св. Дтаназій, Про Воплочення Слова.
19
Церквою, проголосити Євангеліє цілому

світу”, Правом і обов’язком усіх учителів,

незалежно від того, чи це духовні особи, чи

миряни, є дотримуватися заповіді Божої:

«Йдіть, отже, і зробіть учнями всі народи»

 

(Мт. 28, 19).

 

18. Господнє доручення почало виконувати-

ся тоді, коли апостоли в день П’ятидесятниці

отримали Святого Духа і почали сміливо

проголошувати Добру Новину (див.: Ді. 2).

Апостольська керигма складалася з прого-

лошення пасхальної події (смерті і воскре-

сіння Ісуса Христа), особистих свідчень

очевидців цих подій, заклику до каяття і

навернення, а далі — хрещення. З керигми

почалася євангелізація світу.

 

Євангелія були написані з керигматич-

ною ціллю: «..щоб увірували ви, що Ісус –

Христос, Син Божий, а вірувавши, щоб мали

життя в Його ім’я» (Йо. 20, 31).

 

19. Можливість нового життя в Христі є

справді Благовістю для людства, а завданням

Христової Церкви є проголосити її через єван-

гелізацію. Апостоли були послані пропові-

дувати світові, виконуючи Божий план. Пер-

ший крок євангелізації — це «ЙТИ» і «звіщати».

 

Проголошення і проповідування ведуть

до зародження віри. Біра є від слухання.

Як увірують, якщо не почули, як почують,

якщо не буде проповідуватись (див.: Рим.

70, 14-17). Ще каже апостол Павло: «..горе

мені, коли б я не проповідував Євангелії»

 

7 Див: Кодекс Канонів Східних Церков, кан. 610 54.

20
(1 Кор. 9, 16). Другим кроком євангелізації

є виховувати і навчати.

 

Навернення, увірування, а потім хрещен-

ня приводять до того, що людина стає «уч-

нем Христа». Подальша євангелізація, яка

наступає після того, як людина повірила,

вводить її у християнський спосіб мислення,

життя та в християнську спільноту через свя-

ті таїнства та пастирську турботу. Третім кро-

ком євангелізації є приймати і об’єднувати.

 

20. Таким чином євангелізація поступово

переходить у катехизацію з вираженим вта-

ємниченням (ініціацією) в життя у святих

таїнствах і введенням (містагогією) в основи

правди віри?.

Катехизація повинна вчити всьому, що
заповідав Христос (див.: Мт. 28, 20). Така

організована і систематична катехиза відбу-

вається через передання науки Церкви від

покоління до покоління. Вона постійно су-

проводжує духовне зростання християнської

спільноти, що зміцнюється Божим Словом

і Євхаристісю, в лобові до Бога і до ближнього.

 

Розділ 1.

Природа, мета і завдання катехизи

 

і. Природа катехизи

21. Катехиза — це суто церковна діяльність,

бо Церква покликана бути вчителькою віри.

Церква персдає живу віру – джерело нового

життя. Діючи так, вона відкриває себе як

 

З Див. Інструкція застосування літургійних приписів

Кодексу Канонів Східних Церков, 30, 42.

Мати дітей, народжених у Бозі дією Святого

Духа. Церква вводить людей у свою велику

родину.

 

Катехизація — це впорядкований процес

вивчення Христової науки, щоденне зближен-

ня з Його Особою, завдяки чому віра стає

зрілою і формується Христовий учень?.

 

2. Мета катехизи

 

22. Мета катехизи — ввести людину у со-

причастя з Ісусом Христом. Це обов’язково

веде до поглиблення зв’язків з Пресвятою

Тройцею, а також через Церкву – “ТПло

Христове – з іншими людьми. Отже, кате-

хиза веде до духовної зрілості у Христі, до

обожествлення.

 

3. Завдання катехизи

 

23. Завданням катехизи є допомагати іншим

пізнавати і прославляти Христа. Катехиза

виховує літургійно для свідомої участі в

святих таїнствах Церкви, зокрема в Євха-

ристії, Вона також виховує морально в дусі

блаженств, проголошених у Нагірній пропо-

віді. Передача катехизи завжди відбувається

в атмосфері молитовного споглядання постаті

Вчителя,

 

Завданням катехизи є також ввести лю-

дину у спільноту, створюючи атмосферу

братньої любові. Місійна природа катехизи

виражена в заохоченні християн до активного

служіння у щоденному житті. Вони працю-

ють над створенням справедливішого світу,

ставлять себе на рівень з бідними та зне-

 

9 Див. Кодекс Канонів Східних Церков, кан. 617.

 

22

доленими, як це робив Христос. Катехиза,

чітко подаючи вчення власної Церкви, вод-

ночас забезпечує свідоме ставлення до інших

віровизнань і Церков з метою збудити праг-

нення до єдності. Кожне з цих завдань тісно

пов’язане з іншими і сприяє цілісному роз-

витку християнства.

 

24. «Ми будемо дотримуватися Святого Пи-

сьма і віри Святих Отців», – каже св. Ата-

назій!0,

 

Основне джерело катехизи — це Об’яв-

лення Отця, Сина і Святого Духа, передане

людству через Богом натхнених людей, Цер-

ква подає Об’явлення через Святе Письмо

і Священне Передання. Святе Письмо — це

богонатхнене записане Слово Боже. Святий

Василій Великий писав: «Ціле Святе Письмо

є богонатхнене і корисне, натхнене Святим

Духом з метою, щоб ми, люди, кожний

зокрема і всі разом, наче у спільній лічниці

для душ, могли вибирати лік по власній

 

потребі»,

 

25. Коментарі до Святого Письма Богом

натхнених авторів, праці Отців Церкви і

твори аскетів, схимників є ще одним джере-

лом катехизи. «Найліпшою дорогою, щоб

знайти те, що відповідне, є також розважання

над богонатхненими книгами, бо в них міс-

тяться і науки добрих діл, і списані життя

блаженних мужів, немов живі ікони Божого

життя. Вони вміщені на те, щоб ми насліду-

 

10 Св. Атаназій, А4о. Опіепіаіез, ад. ХІПІ.

“Св. Василій Великий, Гомілії на псалми, 10.

 

М» о
вали їх добрі діла» 12, Проповідуване слово

проникло у внутрішній світ людини, і Свя-

тий Дух пробуджував у ній прагнення по-

вернутися до Отця через життя у Христі

(притча про блудного сина).

 

26. Особливим джерелом катехизи є літур-

гійне життя Церкви. Духовно пробуджена

особа відповідає Богові словами і вчинками,

єднаючись з Богом та іншими людьми у

спільній Євхаристії. У богослуженнях слово

проголошується, його слухають, внутрішньо

сприймають і ним живуть.

 

27. Іконографія і агіографія також належать

до джерел катехизи. Створена на «образ Хрис-

та» (прототип усіх ікон), людина росте до

«повноти Христової», почитаючи ікони Христа,

Богородиці і святих. Людина зростає, не лише

споглядаючи зображення на іконах, але також

наслідуючи святих — живі ікони Христа.

 

28. Східне богослов’я і духовність мають

космічний вимір. Тому важливим джерелом

катехизи є споглядання творіння, в якому

відкриваємо Божу мудрість, могутність і кра-

су. «Небеса оповідають славу Божу, і діло рук

Його проголошує твердь небесна» (Пс. 19, 1).

 

29. Черпаючи з таких різноманітних джерел,

катехиза в Східних Католицьких Церквах за-

вжди намагалася бути інтегральною, органічно

поєднуючи дух та інтелект, слово та образ,

церковний та особистий духовний досвід.

 

12 Св. Василій Великий, Лист, 2.

 

24

Розділ 5.

Історичний огляд методів катехизи

 

30. «Щоб навчатися і виховуватися, слід

зрозуміти спосіб життя стародавніх людей

і йти їхнім шляхом, дотримуючись божест-

венних законів. Щоб відновитися при хре-

щенні, треба вести такий спосіб життя, який

всли ті, які були омиті» 13,

 

Історія Церкви першого тисячоліття слу-

жила основою такої катехизи, а Церква

третього тисячоліття може черпати зі щед-

рого багатства її досвіду. Первинною є необ-

хідність повернутися до давньої практики

катехуменату та містагогії. Тому так важливо

пізнати методи, які використовувалися тоді

і які значною мірою сприяли розквіту Церкви.

 

1. Катехиза в Апостольській Церкві
2. У першому столітті катехиза мала вели-

кий успіх. На початку це було усне пропо-

відування апостолів, а потім воно набуло

письмових форм. Прикладами останніх мо-

жуть бути Євангелія, послання святого апос-

тола Павла, Вчення Дванадцяти апостолів і

Символи віри.

 

Згодом катехиза набула організованої

форми катехуменату, метою якого було при-

готувати людей до хрещення через навчання

християнства. Людина, яка сповідувала хрис-

тиянську віру і застосовувала її в житті,

могла стати християнином.

 

ІЗ Св, Амвросій, Про Таїнства, 1, 1.

 

Мо

Мл

2. Катехуменат (оглашення)

 

32. У Церкві патристичного періоду широка

трирічна катехизація була необхідною перед-

умовою прийняття таїнства хрещення. Церк-

ва надавала Їй першорядного значення; Отці

Церкви були чудовими катехитами (св. Ки-

рило Єрусалимський, св. Йоан Золотоустий),

як видно з їх катехиз, що дійшли до нас.

Тогочасна катехиза мала динамічний та ін-

тегральний характер. Вона розглядалася як

духовний шлях від катехуменату через про-

свічення до містагогії.

 

33. Катехуменат починався з представлення

нового кандидата християнській спільноті,

яка збиралася в Церкві для служіння Євха-

ристії. Проголошувалось їм’я кандидата.

Якщо спільнота погоджувалась прийняти

кандидата, його оголошували її членом.

Спільнота починала молитися за нього під

час літургії, готуючи новонаверненого до

хрещення. Оглашенний діставав своє місце

в притворі храму. Притвор був зовнішнім

образом внутрішнього стану оглашенного: він

уже залишив світ, але ще не ввійшов у

Церкву, храм вірних. Тому оглашенні зали-

шали храм після літургії Слова.

 

34. Таким чином, для оглашенного центром

літургійного богопочитання було читання |і

слухання Божого Слова, до якого він готу-

вався молитвою, що відкривала його серце.

Тоді Боже Слово справді могло стати преоб-

ражуючим. Святі Отці залюбки коментували

Святе Письмо як у храмі, так і поза ним.

До нас дійшли їхні чудові коментарі, в яких

 

26

 

молитовно осмислене кожне слово Бідлії і

які склали основу святоотцівського передання Й.

 

35. Оглашенні відгукувалися на Боже Сло-

во, ставлячи запитання про християнську

віру під час зустрічей в катехитичних шко-

лах, з яких найвідомішими були Олександрі-

йська та Антіохійська. Саме там починається

богослов’я — як поглиблена відповідь на

питання людини про особисте спасіння.

Отлашенний входив у сопричастя з Хри-

стом не тільки через Слово Боже, але й

переживаючи основні подіє з життя Спаси-

теля під час свят церковного року. Трирічний

період катехуменату відповідав трирічному

слідуванню учнів за Христом під час Його

земного проповідування. За цей час огла-

шенні поступово дозрівали до рішення: йти

за Христом далі чи відійти. Отож, завдяки

катехуменатові Христова Церква могла успі-

шно уникнути релігійної поверховості чи

формального виконання церковних обрядів.

 

3. Великий піст
4. Па третій рік навчання на початку Ве-

ликого посту імена тих, що готувалися до

хрещення, другий раз оголошувалися в храмі.

Вони вже вважалися фотодзоменой — «ті,

що готуються до просвічення». Їх катехиза

зосереджувалася навколо Символу віри, який

вчив їх, у що треба вірити; молитви «Отче

наш», яка вчила, як і про що молитися;

Євангелія, яке вчить, як правильно жити.

Прикладом катехизи, що спирається на Сим-

 

А .

М Наприклад, «Шестоднев» св. Василія Великого.

 

21

 

вол віри, є хрещальні катехизи св. Кирила

Єрусалимського і св. Йоана Золотоустого.

Завершувалися ці катехизи у пасхальну ніч

останнім напутнім «Огласительним словом»,

яке й досі читається у наших храмах на

пасхальній утрені.

 

4. Таїнства християнського втаємничення:

хрещення, миропомазання і Євхаристія

37. Хрещення виражає таємницю смерті і

воскресіння Христа і вводить у неї; через

це воно є втаємниченням. «Хрещення — це

викуп полонених, відпутення гріхів, смерть

гріха, відродження душі, свята незатерта

печать, колісниця до неба, райська радість,

 

випрошення Царства, дар усиновлення» 12,

 

38. У хрещенні християнин стає сопричас-

ником Христового воскресіння, у миропома-

занні отримує печать дару Святого Духа, а

в Євхаристії обожествлюється через прича-

щання Тіла і Крові Христа. Як динамічні

етапи християнського втаємничення ці три

святі таїнства звершувалися під час однісі

і тієї ж хрещальної літургії: в притворі —

хрещення, у храмі вірних — миропомазання,

а поряд святилища — причастя. Протягом

цілого Світлого тижня, одягнені у світлі

ризи, новоохрещені скеровувалися до пов-

торного радісного відкриття Слова, смерті

і воскресіння їхнього Господа, в які ввів їх

Дух Отця!б,

 

І5 Св. Кирило Єрусалимський, Вступне повчання.

16 Див: Інструкція застосування літургійних приписів

Кодексу Канонів Східних Церков, 30.

 

28

 

39. Східні Церкви, в тому числі Й Київська,

зберегли основні елементи святоотцівської

катехизи до наших днів.

 

Розділ 6.

Історичний огляд катехизи на Україні

 

40. Живою і неповторною катехизою ново-

наверненої Русі-України була літургія з її

блиском і таїнственністю. Ця традиція гли-

боко увійшла в свідомість українського наро-

ду і стала одним з його духовних надбань.

Саме така катехиза є прикладом «інкульту-

рації» християнства при зустрічі з іншими

культурами.

 

Першими катехитичними творами в ук-

раїнській землі були переклади праць

Східних Отців, зібрані в окремі антології

(«Ізборник Святослава», «Житія Святих»,

«Патерікон», «Поученія»), а також літургійні

книги («Псалтир»), що стали настільними

у багатьох християнських родинах.

 

Основою катехизи Галицько-Волинського

князівства була проповідь у різних її формах.

Цей період відрізняється зростанням побож-

ності народу завдяки появі численних чудо-

творних ікон, Богородичних відпустових

місць, що згодом стали бастіонами східного

християнства проти латинського і протеста-

НТСЬКОГО впливів.

 

41. Рішення єпископів Берестейської унії

залишатись вірними східним традиціям, ви-

значило й нові перспективи для нашої кате-

хизи. Крім того, гострі полеміки з против-

никами унії і протестантами значно оживили

 

29

 

наше богослов’я, що зовсім занепало. Весь

післятридентійський період — це відчутне

оживлення на катехитичному полі. Поява

різноманітних катехизмів, в тому числі й на

Україні, здебільшого у формі західної моделі

«питань-відповідей»!7 це плід апологе-

тичних дискусій.

 

42. Наприкінці ХІХ ст. катехитика в Україні

включається в перелік богословських дисцип-

лін, основним стає «Пастирське Богослов’я»

вл. Юліана Пелеша. Завдяки діяльності Ка-

техитичного Товариства, а також внаслідок

жертовної праці провідних катехитів (Є. Гу-

зара 1 Ю. Дзеровича), початок нашого століт-

тя — це золота доба української катехитики,

 

43. Силою обставин Українська Греко-Ка-

толицька Церква в підпіллі не мала мож-

ливості видавати нові катехизми. Однак при

сприянні спільнот в еміграції катехитичні

підручники все ж таки публікувались і роз-

повсюджувались.

 

44. Божі правди незмінні, однак адресат і

спосіб їх передавання міняються. Тому, від-

даючи належне великій праці і зусиллям

наших славних попередників і опираючись

на багату історію, що виходить з джерел

Київської традиції, на вченні апостолів і

Східних Отців, слід будувати майбутнє нашої

катехизи.

 

Її Катехизм і Правила для священиків св. Йосафата

Кунцевича; Православне ісповідання віри і Требник

митрополита Петра Могили.

 

30

 

Розділ 7.

Сучасні методи катехизи

 

45. «Не вміти достосуватися до теперішніх

обставип – це озпака дитячого розуму»,

У наш час все частіше лунають голоси

про потребу постійної катехизації і катехуме-

нату для вже охрещених. Ці заклики є реак-

цією на певне зменшення ролі катехизи у

другому тисячолітті християнства.

 

46. У відповідь на потреби сьогодення, спи-

раючись на багату спадщину минулого, кате-

хиза в Українській Греко-Католицькій Церкві

опрацьовує сучасні методи. Серед них слід

виділити біблійну катехизу. ТІншим методом

є літургійна катехиза, яка бере за основу

літургійну молитву, церковний рік, іконогра-

фію та сакральне мистецтво. Ще іншим

методом є антропологічна катехиза з її тлу-

маченням життєвих ситуацій людей у світлі

Божого Об’явлення.

 

Слід пам’ятати про те, що основним

завданням катехизи є не тільки застосову-

вання Божого Об’явлення до людських по-

нять, а насамперед одухотворення і преобра-

ження цих понять для відповідного при-

йняття Божого Об’явлення.

 

18 Св. Василій Великий, Гомілії, 8.

 

Частина П

 

СХІДНА ДУХОВНА СПАДЩИНА

І КАТЕХИЗА В УКРАЇНСЬКІЙ

ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ

 

47. «В дослідженні об’явленої правди на

Сході і на Заході вживалися різні методи

та підходи для пізнавання та сповіщення

Божих речей… ці різні богословські форму-

лювання скоріше себе взаємно доповнюють,

 

ніж протиставляються» 19.

 

48. Українська Греко-Католицька Церква з

самих початків існування Київського христи-

янства мала два виміри: помісність і сопри-

частя у відносинах з іншими Церквами.

 

1. Помісність, Сюди входять: обряд, мова,

літургія, літургічні традиції, духовність і

благочестя, богослов’я і структура Церкви??,

Українська Греко-Католицька Церква повин-

на досліджувати, поглиблювати і розвивати

ці аспекти помісності Церкви.

 

2. Сопричастя. Воно може бути зразком

відносин з іншими церквами Заходу і Сходу.

«Сьогодні, після великого періоду поділу і

непорозумінь, Бог дає нам можливість вияви-

ти знову, що ми є Церквами- Сестрами,

незважаючи на перешкоди, які виникали на

 

нашому шляху у минулому»?”.

 

ІЗ Апостольський лист Світло Сходу, 5.

20 Й. Сліпий, Твори, т. 14, с. 273.

М Енцикліка Щоб усі були одно, 56.

 

32

 

Розділ 1.

Богословський контекст

 

49. Українська Греко-Католицька Церква —

це Київська Церква. З часів хрещення Київ-

ської Русі у 988 році вона прийняла свою

церковну традицію від Константинопольської

Церкви, яку дбайливо плекає і донині.

Богословська традиція Київської Церкви

розвивалася у світлі рішень Семи Вселен-

ських Соборів. Своє джерела вона бере у

Святому Письмі, Священному Переданні,

вченні Отців Церкви, зокрема Східних. Її

богослов’я виражене в літургійному житті і

в церковному правопорядку. Це все разом

визначає її богословську традицію.

 

1. Обожествлення, або Теозис

 

50. Бог сказав: «Сотворімо людину на напі

образ і на нашу подобу» (Бут. 1, 26). Східне

богослов’я вчить, що людство успадкувало

божественне життя навічно, при умові по-

стійного зростання в Божому житті. Навіть

коли людство відвернулося від Бога, Бог не

відвернувся від людства. Він вирішив по-

слати Спасителя і повернути людство до

його первісного стану. «Бог бо так полюбив

світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб

кожен, хто вірує в Нього, пе загипув, а жив

життям вічним» (Йо. 3, 16).

 

91. Обожествлення — це процес перетво-

рення і повернення до первісного дару бути

богоподібним і зростати в Бозі. Обожеств-

лення — це мета людського життя. Це вхо-

дило в плани Бога з моменту створення

 

33

 

світу. В Біблії часто говориться, що людське

серце прагне Бога: «Як лань прагне до вод-

них потоків, так душа моя прагне до Тебе,

Боже» (Пс. 42, 1). Це велике прагнення

свідчить про те, що людська природа ніколи

не була відірвана від Бога. Вся людська

сутність стала учасником триєдиного життя.

Людина наділена ласкою стати тим, ким є

Бог за своєю природою. Св. Атаназій сказав,

що Бог став людиною, щоб людина могла

стати богом. Мета життя людини — «Тож

будьте досконалі, як Отець ваш небесний

досконалий» (Мт. 5, 48). Саме Бог робить

людину досконалою, запрошуючи її бути

«учасником Божої природи» (2 Пт. 1, 4).

У той час, як досконалість може видатися

неможливою, «неможливе в людей, можливе

є в Бога» (Лк. 18, 27). Тут під досконалістю

мається на увазі не моральне життя, а безко-

нечну любов Бога, в якій людина повинна

брати участь.

 

52. Теозис — це саме те богословське понят-

тя, за допомогою якого Отці і візантійські

богослови пояснювали процес обожествлення

людини. Це, власне, об’явлення, яке було

дане Адаму при створенні і втрачене ним

внаслідок гріхопадіння, але воно було до-

ведене до свого найвищого ступеня нашим

Господом Ісусом Христом.

 

53. Обожествлення неможливе без воплочен-

ня. «Слово стало тілом і поселилося між

нами» (Йо. 1, 14), щоб ми мали життя в

повноті, Слово стало тілом, щоб ми могли

стати учасниками божественного життя. Як

 

34

 

писав св. Атаназій: «Він став людиною, щоб

разом з душею освятити і преобразити ті-

ло»22, Наші тіла, які є суттєвим елементом

нас самих, створені на подобу і образ Божий.

З моменту створення людина була образом

Божим. Подоба стосується божественного

синівства людства. Прийняття Христа у вірі

може розглядатися як шлях зростання у

богоподібності. Образ і подоба є метою і

завданням людини.

 

94. Святий Атаназій ніколи не цурався

повного значення воплочення і постійно

повторював, що людина є обожествлена через

Слово. Він також підкреслював, що обожес-

твлення є метою воплочення. Це означає,

що обожествлення є і завершенням вопло-

чення. Для того, щоб людина стала божест-

венною, воплочення потрібне не тільки тому,

що існував гріх, але й тому, що ліодина є

Божим творінням?3,

 

99. Бог бере участь у житті людства через

несотворену божественну природу, бо ніхто

не може повною мірою стати учасником

Божої сутності інакше, як через цю несотво-

рену енергію. Отці Церкви чітко розрізняють

сутність та енергію. Людські створіння не

можуть брати участі у Божій сутності, але

можуть брати участь у несотвореній енергії.

Енергія є зовнішнім виявом Пресвятої Тро-

йці перед творінням: це, наприклад, божест-

венна любов, божественна мудрість, божест-

 

22 Св. Атаназій, Про Воплочення Слова, 50.

23 Див: Св. Атаназій, Про Воплочення Слова.

 

чо

мл

 

венна правда тощо. Якби людина була поєд-

нана з сутністю Божою, вона не була б

 

більше творінням.

 

96. Бог піклується про нас. Бог хоче, щоб

ми не тільки були спасенні, але щоб ми стали

«дітьми Божими». Завдяки злуці з Христом

і благодаті Божій ми стаємо тими, ким Бог

є за своєю природою. Це план Бога щодо

людства, і це план Бога щодо кожного з нас.

Ось чому ми так молимося в молитві «Отче

наш»: «Хай буде воля Твоя». Тільки живучи

за Божим планом, ми можемо досятти спра-

вжнього щастя. Справжнє вічне блаженст-

во — це життя в безперервному плині Божої

любові, яка існує між Особами Триєдиного

Бога. Це – Царство небесне. Це — Царство

Боже, в якому людство стає єдиним у житті

та любові зі своїм Творцем. «Той, хто бачить

 

Бога, отримує все те, що можна досягти»,

 

57. Обожествлення включає тіло. «Оскільки

людина є поєднанням тіла і душі, а вопло-

чений Христос спас і визволив цілу людину,

з того випливає, що людське тіло є освяче-

ним одночасно з душею». У божественній

подобі, яку людина покликана реалізувати

в собі, тіло має своє місце. На повне освячен-

ня тіла все ж таки треба чекати Останнього

дня, тому що у даному житті слава святих,

як правило, є внутрішньою величчю; але

коли праведні постануть з мертвих і одягну-

ться в духовне тіло, тоді побачимо зовніттнє

вираження їхньої святості.

 

24 Св. Григорій Ніський, Про Блаженства, 6.

 

36

 

28. Упавши в гріх, людина втратила «славу

Божу» (Рим. 3, 23). З цього часу Бог виявляв

свою святість, відкриваючи і даючи своє ім’я,

щоб уподібнити людину до Творця (див.: Кол.

3, 10). Цей процес відкуплення здійснюється

з Божої ласки шляхом вибору людини. Як

писав св. Йоан Золотоустий: «Ми повинні

вибирати і бажати, а Бог повинен завер-

шувати і доводити до кінця», На літургії

св. Йоана Золотоустого ми молимося: «Ти

від небуття до буття нас привів, і, коли ми

відпали, ти знову нас підняв, і не перестав

творити все, поки нас на небо не привів і

будуче царство твоє дарував».

 

599. Климент з Олександрії вжив слово «си-

нергія», що означає поєднання божественної

енергії і людської волі. Найкращим при-

кладом такої співдії є згода Пречистої Діви

Марії. Таке поєднання існує між Богом і

людиною та у спілкуванні людей між собою.

Ми ділимося своїм життям у Церкві, яка є

джерелом божественної енергії. Ті, що на

землі, моляться разом з тими, хто на небі.

Ця спільнота святих єднає нас усіх разом у

любові. Ми просимо тих, хто на землі, при-

єднатися до нас у спільній молитві, так само

ми просимо тих, хто на небі, молитися разом

з нами.

 

60. Виходячи з писань та поглядів Капа-

докійських Отців, Східна Церква наголошує,

що Бог є абсолютно трансцендентним, і

 

25 Св. Йоан Золотоустий, Проповіді на Послання до

євреїв, ХІЇ, 5.

 

37

 

людський розум неспроможний пізнати і

визначити Бога. Говорячи про те, чим Бог

не є, вона говорить правду, тому що жодним

людським словом не можна визначити Бога.

Таким чином, Східна Церква молиться не

визначеннями, а величальними словами:

«Твоя влада несказанна і слава неосяжна,

твоя милість безмірна і чоловіколюбіє неви-

мовне», Це лежить в основі апофатичного

богослов’я. Це не означає, що Східна Церква

не визнає катафатичних форм богослов’я,

вона просто надає перевагу одній формі над

іншою.

 

Розділ 2.

Божественна літургія

 

61. Божественна літургія була основним

джерелом катехизи протягом століть. Розу-

міння літургії веде до коренів східної духов-

ності та богослов’я. В Декреті про екуменізм

П Ватиканського Собору говориться: «Всім

також є відоме, якою любов’ю східні христи-

яни признають літургійні священнодійства,

а передусім євхаристійні, як джерело життя

Церкви та завдаток будучої прослави, через

які вірні, об’єднані навколо єпископа, маючи

доступ до Бога Отця через Сина, воплочене

Слово, що страждав і був прославлений, у

сшесті Святого Духа, доступають спільноти

з Пресвятою Тройцею, ставши “учасниками

Божої природи” (2 Пт. 1, 4)»?1.

 

26 Молитва першого антифону, літургія св. Йоана

Золотоустого.

2 Декрет про екуменізм Возстановлення одності, 15.

 

38

 

62. Божественна літургія є джерелом духов-

ного життя східних християн. Літургія —

це місце богоявлення і преображення, місце,

де Бог зустрічається з людиною, коли вона

бере участь у тайні відкуплення. Місце, де

відправляється літургія, стає «раєм на землі»;

це місце, де можна «відкласти своє земні

клопоти і привітати Царя всіх»,

 

63. Світло — один із основних термінів

східної літургії – використовується для

представлення преображення нашого життя

в Христі. Йоанів образ світла переважає в

східній духовності і містицизмі. Св. Гриней

писав: «Бачити світло — це значить бути у

світлі і брати участь у його ясності»/?, При

кінці Божественної літургії св. Йоана Золото-

устого і св. Василія Великого ми молимося:

«Ми виділи світло істинне, ми прийняли

Духа небесного, ми знайшли віру істинну,

нероздільній Тройці поклоняємося».

 

64. Все літургійне життя східних християн

просякнуте воскресінням, Літургійний цикл

свят і постів цілого року невідривно пов’я-

заний з Євангелієм. Воскресіння надає жит-

тю нового значення. Воно займає центральне

місце у житті Церкви: кожна неділя є Пас-

хою, а кожна літургія святкує воскресіння.

 

65. Ісус Христос дав своїм учням обіцянку

воскресіння. У Символі віри говориться:

 

28 Божественна літургія св. Йоана Золотоустого, «Хо-

р вимська пісня».

7 Св. Іриней, Проти Єретиків, ГУ, 20, 5.

 

39

 

«Очікую воскресіння мертвих і життя будучо-

го віку». Воскресіння Ісуса вже є здійсненням

цієї обіцянки. Св. Павло пише: «..щоб, як

Христос воскрес із мертвих славою Отця, і

ми теж жили новим життям» (Рим. 6, 4).

 

Розділ 3.

Духовний контекст

 

1. Молитва
2. «Поза святими таїнствами і добрими

ділами нема іншої дороги до Божої благодаті,

крім молитви», Невід’ємною частиною інте-

гральної катехизи є передання молитовного

досвіду. Він є базою для інтелектуальної

катехизи, без нього катехиза виродиться в

теоретичне інформування. Молитовний до-

свід передається введенням у молитву серця,

зокрема Ісусову молитву: «Господи Ісусе

Христе, Сину Божий, помилуй мене грішно-

го». Постійна молитва серця дозволяє скон-

центрувати набуті в катехизі знання і з’єдна-

ти їх зі щоденним життям християнина. До-

ки розум не з’єднаний з серцем, доти знання

розсіюють людину, розпорошують її увагу.

Розум у серці – це катехиза, яка входить у

центр особи і там просвітлюється Духом

розуміння. Як казав Єваргій Понтійський:

«Знання – в розумі, розуміння – в серці».

 

67. Молитовність надає мисленню людини

теоцентричний напрям, дозволяє подолати

узвичаєну егоцентричність сприймання До-

брої Новини, дозволяє з’єднати дух і дутпу,

 

30 Митр. Андрей Шептицький, Прохання про мудрість.

40

 

серце і розум, любов і пізнання, релігію і

науку. Тому молитва не є оформленням,

рамкою для раціональної катехизи, вона є

духовним середовищем, в атмосфері якого

катехиза стає автентичною передачею віри.

Введення в практику безперервної молитви

є однією з найхарактерніших ознак східної

ідентичності катехизи.

 

68. Св. Григорій Ніський, коментуючи фра-

гмент Проповідника — «час мовчати» (3, 7),

писав: «Іоворячи про Бога, коли мова йде

про Його сутність, настає час мовчати. Коли

ж мова про Його дії, про знання, які можуть

зійти до нас, настає час говорити…» Роз-

думування про Бога — «краща частка: розду-

ми починаються з того, що ми стаємо у

Божій присутності і продовжуємо там пере-

бувати у мовчанці».

 

69. Цей скарб нашої Церкви знаходимо у

двох формах, кожну з яких слід підтриму-

вати і цінністю кожної ділитися з усіма

нашими вірними. Цими формами є «пус-

тельна» духовність св. Антонія та «євангель-

ська» традиція св. Василія. У нашій монас-

тирській духовності ми розглядаємо себе як

особи, що перебувають у певному процесі —

в паломництві. Найважливішим елементом

паломництва є молитва. Як зазначив Єваргій

Понтійський, «нам не було наказано працю-

вати, бути пильними і постити постійно, але

було вказано, що мусимо безперестанно

молитися». З тієї причини «молитва серця»,

відома також як Ісусова молитва, є важливим

елементом будь-якої катехизи про молитву.

 

1

 

2. Марія, Божа Мати — Богородиця
3. На Третьому Вселенському Соборі в

Ефесі у 431 році Марію назвали Богоро-

дицею. Бог став людиною, щоб спасти нас,

і зробив Він це через Марію. Тому, відпо-

вівши на Божий поклик, Вона стала невід’єм-

ною від особи і місії свого Сина. Вона є

Матір’ю воплоченого Слова, Матір’ю Бога.

Назва Богородиця свідчить про цілісність

Христа як Бога і чоловіка. Заперечувати

це — означає ділити воплоченого Бога на

дві особи і, таким чином, руйнувати зв’язок

між Богом і людиною. Тому ім’я Богородиця

займає центральне місце у воплоченні. Через

те, що обожествлення здійснюється в Сині

і через Сина, Вона стає Матір’ю всієї Церкви.

 

71. Церква проголошує Богородицю «чесні-

шою від херувимів і славнішою від серафи-

мів». Серед усіх Божих створінь Богородиця

є взірцем, возвеличеною, синергією, тобто

злукою між Божою волею та людською сво-

бодою. Коли Ангел звістив Їй, що вона стане

Матір’ю Всевишнього, Богородиця відповіла:

«Ось я Господня слугиня: нехай зо мною

станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38). Її

приклад повного підкорення волі Божій

надихав і надихає всі покоління християн.

 

72. Вчення про Богородицю повинно стати

частиною повної програми з катехизи, тому

що Вона є «живущим катехизмом, матір’ю

і взірцем катехитів»?!. Вона завжди вказує

на свого Сина, Боже Слово, яке стало тілом

і оселилося між нами.

 

31 Сатесрезі Ткадепаае, 73.

 

42

 

Розділ 4.

Ікона

 

73. Святі ікони пропонують очам вірних

зображення чудес, які Бог особливим чином

здійснив на землі через воплочене Слово, а

також через служіння святих 1 Церкви?2.

Споглядаючи ікону і добачаючи в ній образ

Христа, людина відкриває «образ Христа»

в собі, тобто власну гідність. Відкриваючись

на благодатний світ ікони, людина сповню-

ється благодаттю і переживає Бога як Світло,

що просвічує всі темні закутки внутрішнього

світу. Спілкування з іконою вчить людину

сприймати не тільки зовнішність, а й загли-

битися до пізнання «таємниці» кожної речі,

відкривати її глибше призначення. Таким

чином ікона виховує зрілу людину.

 

74. Катехиза східної традиції забезпечує

інтегральність сприймання Христа як Слово

і як Образ Бога. Для цього вона вводить у

світ ікони і вчить споглядати події спасіння

крізь «небесні вікна» ікон. У літургійних

богослуженнях це підкреслюється обкаджен-

ням ікон і людей, постійно нагадуючи нам,

що кожна людина є справжньою іконою

Христа. Споглядання їкон під час літургії

допомагає відтворити і закріпити ці події в

 

пам’яті тих, хто їх спогляда 93.

 

32 Див. Інструкція застосування літургійних приписів

Кодексу Канонів Східних Церков, 108.

33 Див. там же.

 

Розділ 5.

Інкультурація — катехиза

через національну культуру

 

75. Дві тисячі років тому Ісус Христос

проголошував свою науку в культурному

середовищі того народу, серед якого Він жив.

Святий апостол Павло проповідував грекам

те саме Євангеліє в контексті їхнього світо-

гляду. Завдяки дії Святого Духа в 989 році

це ж Євангеліє було прийняте в культурі

Русі-України. Український народ полюбив

нову віру, що знайшла своє вираження в

мові, пісні, мистецтві, музиці, звичаях… Укра-

їнська культура стала християнською. Емі-

груючи до інших країн, українці принесли

зі собою і свою віру в українських звичаях,

обрядах, традиціях і культурі. У нових краях,

у новому оточенні вони висловлювали віру

у традиціях Української Греко-Католицької

Церкви.

 

Сьогодні Церква повинна знайти засоби

передачі своєї віри через євангелізацію і

катехизацію, беручи до уваги культурне

середовище, в якому вона перебуває.

 

Частина ПІ

 

ОРГАНІЗАЦІЯ КАТЕХИЗИ В

УКРАЇНСЬКІЙ ГРЕКО-

КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ

 

76. Божий задум спасіння має характер

післанництва, а своє джерело і образ знахо-

дить у тайні Пресвятої Тройці і післанництві

Божих Осіб. Церква є місійною вже за своєю

природою, бо «аж до кінця віку» (Мт. 28,

20) й «аж до краю землі» (Ді. 1, 8) покли-

кана продовжувати місію Сина і Святого

Духа. У такий спосіб увесь Божий народ, а

зокрема катехити, беруть участь в апостоль-

ській місії і післанництві Христа, згідно з

Його заповіддю (див. Мт. 28, 19).

 

77. Апостол Павло служіння Слова бачить

як дар, прийнятий спільнотою (див.: ДІ. д,

14). Серед різноманітних дарів Божих Павло

називає також і дар навчання (див.: Рим. 12,

7). Церква потребує постійної присутності

катехитів; водночас служіння катехитів здійс-

нюється в спільноті. «І хто тото не знає,

що чоловік — це створіння товариське й

суспільне, а не дике й самітне. Нема речі,

яка більше відповідала б нашій природі, як

спільність життя і взаємна поміч, і любов

у людей!» 1

 

Митрополит Андрей Шептицький наго-

лошував, що «дуже важливе післанництво

 

ЗА «о – .

34 Св, Василій Великий, Ширші Правила, 3.

 

мають у Церкві Христовій катехити як для

дітей і шкільної молоді, так і взагалі для

Святої Церкви і світу»д9, Таке відношення

між спільнотою і катехитом вказує на потре-

бу відповідної систематичної та постійної

формації, яка здійснюється в Церкві.

 

78. П Ватиканський Собор приділив багато

уваги практичним пастирським проблемам

щодо організації і розвитку катехизи. У

Декларації «Про християнське виховання»

підкреслюється, що катехитичний вишкіл

«роз’яснює і скріплює віру, кормить життя

в дусі Христовому, провадить до діяльної і

свідомої участі в літургійному таїнстві та

 

побуджує до апостольської праці».

 

79. У Декреті «Про місійну діяльність Цер-

кви» підкреслюється потреба повернутися до

давньої практики катехуменату і містагогії» 7,

А про катехитів говориться як про помічни-

ків і співпрацівників священиків у релігійно-

му вихованні”? Завданням ієрархів є органі-

зувати відповідний вишкіл і навчання ка-

техитів, а тим, хто повністю присвячує себе

катехитичному служінню, вони повинні дати

 

винагороду і подбати про соціальний захист.

 

35 Львівські Архієпархіальні відомості, 25.11.1904 р.

М» 16.

 

36 Декларація про Християнське виховання Христи-

янське виховання, 1.

 

37 Див: Декрет про місійну діяльність Церкви До

народів послана, 14.

 

38 Див. там же, 17.

 

46

 

Розділ 1.

Катехитична формація

 

80. Метою формації катехитів є приготуван-

пя їх до реалізації потрійної місії: почути

Слово Боже, прийняти його і свідчити (див.:

1 Йо. 1, 1-4). Сприйняте Слово Боже пробу-

джує і розвиває віру, яка є основою христи-

янського життя. Митрополит Андрей Шепти-

цький наголошував на трьох основних прин-

ципах формації душтпастирів і катехитів:

— «Щоб духа віри і побожності через відпо-

відні духовні вправи старанно плекали», з

яких найважливішими є щоденне розважан-

ня, сповідь і річні реколекції.

 

— «Щоб з найглибшою покорою, безмежною

відданістю і великою любов’ю та бажанням

до святого причастя приступали..»

 

– «Щоб неустанно Господа Бога і за себе і

за других просили і під опіку Пресвятої

Матері Божої віддавалися».

 

81. Основним джерелом у катехитичній фор-

мації є Святе Письмо. Святе Письмо перед-

усім має бути джерелом молитви і життя,

якими катехит живе і передає їх іншим, а

не тільки як аргумент для підтвердження

катехизмових визначень. «Читання Святого

Письма має супроводжуватися молитвою і

бути тісно пов’язане з нею, тому що молитвою

ми очищуємося, а читанням навчаємося… коли

молимося, то ми говоримо до Нього, а коли

 

читаємо, це Він, що говорить до нас»,

 

39. Львівські Архієпархіальні відомості, 25.11.1904 р.

Мо 16.

40 Смарагд, Коментар до правил, 4, 56.

 

47

 

82. Завданням і метою літургійної формації

катехита є приготування до живої участі у

літургійних богослуженнях та святих таїнст-

вах, у яких всі охрещені мають право і

обов’язок брати участь”!. Митрополит Анд-

рей Шептицький вважав, що літургійні обря-

ди «повинні бути визнанням віри і наочним

зовнішнім проявом правд віри. Вони є типом

відношення людини до Бога, а тому — пожи-

вою для побожності», Тому катехит пови-

нен досконало знати літургійні богослуження

і втілювати їх у життя через святі таїнства,

щоб могти увести тих, яких катехизує, у

містагогію спасіння. «Блаженний, хто зі

страхом, трепетом і побожністю приступає

до пречистих таїнств Спасителя, будучи

свідомий, що приймає в себе вічне Життя»,

 

Для виконання такої важливої місії необ-

хідно бути людиною молитви, і в молитві

просити про успіх катехитичної праці. «До

знання, методики, власного ентузіазму му-

сить катехит додати ще багато молитви», —

навчав митрополит Андрей.

 

83. Послідовна катехизація вимагає, щоб

катехит досконало знав і усвідомлював реаль-

ність життя спільноти, у якій він чи вона

покликані виконувати свою катехитичну

місію, «Церква повинна завжди розпізнавати

знаки часу і пояснювати їх у світлі Сванге-

лія» Й, Божу присутність у людській історії

Ч Див. Конституція про священну літургію Священ-

ний Собор, 14.

 

че Андрей Шептицький, Правила для катехитів, 1905.

43 Єфрем Сирін, Про блаженства.

 

М Душшастирська конституція про Церкву в сучас-

ному світі Радість і надія, 4.

 

48

 

підтвердив факт приходу Ісуса Христа, який

своїм воплоченням наголосив на цінності

людського життя, а своєю смертю та воскре-

сінням надав йому нового спасительного

 

змісту (див. Йо. 12, 32).

 

84. Окрім обов’язків, канонічне право, зокре-

ма Кодекс Канонів Східних Церков, надає

катехитам такі права: щоб катехити, «надійні

співпрацівники священнослужителів, могли

якнайкраще виконати своє завдання в єванге-

лізації, а також у літургійній діяльності,

партикулярне право повинно подбати, щоб

катехити мали належну винагороду»; «ко-

місія для катехитичної справи повинна мати

також катехитичний осередок, завданням

якого є подавати допомогу… для погодженого

й ефективнішого виконання катехитичних

починань і служити також постійному виш-

колові катехитів»,

 

Бідповідь на цей поклик означає не

тільки бажання віддавати свій власний час

і талант, не тільки катехизувати інших, але

 

й самому зростати у вірі.

 

1. Відповідальні за катехизу
2. Катехит — це особа покликана, належно

шдготовлена, сформована та шіслана Церк-

вою для служіння Слова і виховання у вірі

Божого народу”!”. «Усі, що служать катехи-

зації, повинні пам’ятати, що вони виступають

від імені Церкви і послані голосити об’явлене

 

– Кодекс Канонів Східних Церков, кан. 591 52.

46 Там же, кан, 622 82.

47 Див. там же, кан. 624.

 

49

 

Слово Боже, а не власне; тому мають подава-

ти повну науку Церкви в спосіб, пристосова-

ний до тих, кого треба катехизувати, і відпо-

відно до потреб їхньої культури»,

 

а) Батьки

 

86. Першими катехитами, з якими зустріча-

ється людина в дитинстві, це її батьки. В

християнській сім’ї дитина приходить до

пізнання Бога через батьківську любов, через

сімейну молитву, добрий приклад та навчан-

ня основ християнства. «Якщо б батьки

дбайливо виховували своїх власних дітей,

не потрібні були б ні закони, ні суди, ні

помста, ані смертна кара»,

 

б) Хресні батьки

 

87. Батькам, як «домашній Церкві», допома-

гають в їх катехитичному служінні представ-

ники «великої Церкви» — християнської

спільноти. Приймаючи па свої руки повоох-

рещеного у хрещенні, хресні батьки беруть

на себе відповідальність за виховання дитини

у вірі і практикуванні християнського жит-

тя?1, Духовна опіка, посвячення в сакрамен-

тальне життя Церкви і підтримка в досягнен-

ні зрілості в літургійному і молитовному

житті хресної дитини є основою їх особли-

вого покликання. Вони відкривають для

новоохрещеного Церкву як духовну родину

 

18 Кодекс Капонів Східних Церков, кан. 626.

 

49 Див, Догматична Конституція про Церкву Світло

Народів, 11; Декрет про апостолят мирян Алостольську

діяльність, 11, 30; Саїесрезі Ткадепаае, 68; Кодекс

Канонів Східних Церков, канн. 618, 627.

 

50 Св. Йоан Золотоустий, Про виховання дітей.

 

9 Див: Кодекс Канонів Східних Церков, кан. 618.

 

50

 

у Христі, переживаючи це значно глибше,

тобто на рівні духовних батьків.

 

в) Ієрархія

88. Внутрішній ріст Церкви стає можливим

тоді, коли єпископи ставлять катехизу на пер-

ший план у своїх турботах, згідно з Божим

задумом: «Будьте певні, що, якщо катехиза

буде добре проводитися в місцевих Церквах,

все інше стане легшим»??, Єпископ, насліду-

ючи приклади апостолів, має бути у своїй

Церкві першим проповідником, учителем

Слова та вихователем віри, викликати і під-

тримувати правдивий запал до катехизи»,

г) Священики та диякони

89. Священики та диякони, як співробітни-

ки своїх єпископів, мають стати справжніми

вихователями віри? і пам’ятати, що всі

віруючі мають право на катехизу, а всі

пастирі зобов’язані її забезпечувати?2,

 

У першу чергу — це парох, що несе від-

повідальність за забезпечення катехитичних

потреб, виконання мети та пріоритету даної

 

92. Саїесйезі Ткадепапе, 63.

 

23 Див. Декрет про пастирський уряд єпископів у

Церкві Христос Господь, 12-14; Догматична Консти-

туція про Церкву Світло народів, 24, 25; СаїесПезі

Тиаенаає, 63; Кодекс Канонів Східних Церков, канн.

617, 623.

 

ЗМ Див. Догматична Конституція про Церкву Світло

народів, 28; Декрет про служіння і життя пресвітерів

Пресвітерського чину 4; Декрет про пастирський уряд

єпископів у церкві Христос Господь, 30; Декрет про

місійну діяльність Церкви До народів послана, 39;

Кодекс Канонів Східних Церков, канн. 619, 624).

95 Див. Саїеспезі Ткадепаає, 64; Рішення і постанови

Синоду Єпископів Української Преко-Католицької Церкви,

1996 р. Мо 40.

 

51

 

парохії. Він повинен керувати процесом кате-

хизації спільноти, заохочувати і підтримувати

покликаних до катехизації та контролювати

виконання основних Церковних настанов.

 

г) Монашество

 

90. Силою свого монашого покликання

євангелізація та катехизація є особливим

обов’язком монахів та монахинь. Численні

чини та згромадження нашої Церкви мають

особливу харизму для служіння Божому

Слову і для того, щоби живим прикладом

виховувати у вірі?,

 

Саме богопосвячені особи своїм життям,

навіть між нехристиянами??, мають свідчити

про присутність Христа чистого, вбогого,

слухняного, відданого молитві і місіїз8,

 

9) Миряни

 

91. Знаком нинішнього часу є дія Святого

Духа, що робить мирян щораз свідомішими

власної відповідальності за проповідування

Євангелія. Миряни, як учасники пророчого,

царського і священичого служіння Христа,

присвячують своє життя релігійному вихо-

ванню численних поколінь??, Діяльність

 

96 Див: Догматична Конституція про Церкву Світло

народів, 44; Декрет про пристосоване відновлення чер-

нечого життя Досконалої любови, 20; Декрет про місійну

діяльність Церкви До народів послана, 40); Апостольське

повчання Звіщення Євангелія, 69; Саїеспезі Ткадепаае,

65; Кодекс Канонів Східних Церков, канн. 410, 624.

97 Див, Догматична Конституція про Церкву (Світло

народів, 46; Папа Павло МІ, Апостольське повчання

двіщення Євангелія, 69.

 

98 Див, Догматична Конституція про Церкву Світло

народів, 44, 46.

 

99 Див: Кодекс Канонів Східних Церков, канн. 591, 624.

 

32

 

катехитів — мирян чоловіків, а ще більше

жінок, «часто скромна і непомітна, але вико-

нана з гарячою щедрою старанністю, є виз-

начною формою апостоляту мирян, особливо

важливою там, де з різних причин молоді

християни не одержують відповідного релі-

гійного виховання у своїх родинах»),

 

92. У своєму катехитичному служінні миря-

ни, покликані і післані для такої місії єпис-

копами, заслуговують на особливу підтримку

у своєму служінні; вони потребують духов-

ного проводу та опіки, всіх необхідних мате-

ріалів, економічного забезпечення, відповід-

них структур.

 

Катехитів слід вибирати серед спільноти.

Вони повинні бути відданими Церкві та її

вченню, провадити життя у вірі, бути актив-

ними учасниками молитовного життя Церк-

ви, особливо Євхаристії. Катехитам слід дати

не лише початкове виховання та знання, але

й надалі поглиблювати їх знання зі Святого

Письма, богослов’я, літургіки, катехитики та

духовності.

 

2. Осередки катехитичної формації

 

93. П Ватиканський Собор наголошує на

 

необхідності підготовки семінаристів до свя-

 

щеничого служіння перш за все у катехизі??.

 

Катехитичне формування у семінаріях має ста-

 

ти вирішальним елементом у навчальних пла-

 

нах під час постійної формації священиків”?.

 

50 Саїеспезі Ттадепаае, 66.

 

41 Див. там же, 63.

 

62 Див. Декрет про священицький вишкіл Бажане

всієї, 19.

 

53 Див. Загальний Катехитичний Довідник, 1999, 234.

 

53

 

94. Також монаші чини і згромадження,

зокрема ті, що мають окрему харизму слу-

жіння Божому Слову та виховання у вірі,

повинні бути забезпечені точною та система-

тизованою програмою катехитичного форму-

вання як складовою частиною постійного

формаційного плануб, «Богопосвячені особи

повинні бути якомога більше інтелектуально

відкритими та гнучкими, відповідно до пот-

реб нашого часу, у плануванні і виконанні

апостольського служіння і користуватися при

цьому культурними надбаннями»,

 

3. Катехитичні навчальні заклади

 

95. Жодна душпастирська ініціатива не

може мати успіху без добре підготовлених

і освічених осіб. Отже, для відповідного

формування катехитів необхідно організо-

вувати відповідні центри та заклади, як,

наприклад, єпархіальні катехитичні центри

та катехитичні інститути?8,

Відповідальність за катехитичний вишкіл

мають нести перш за все єпископи??, При

цьому єпархіальне катехитичне душпастир-

ство повинно надати абсолютну першість

формуванню катехитів-мирян?8.

 

96. Пеобхідно підтримувати і розвивати

парохіяльні ініціативи, метою яких є забезпе-

чення духовного зростання і постійна фор-

 

54. Див. Папа Іван Павло П, Богопосвячене життя, 69.

65 Див. там же, 71.

 

66 Див. Сагеснезі Ткадепаае, 71.

 

67 Див. Декрет про пастирський уряд єпископів у

Церкві Христос Господь, 14.

 

58. Див. Загальний Катехитичний Довідник, 23А.

 

54

 

мація катехитів. Це — школи молитви, духов-

ні зустрічі, реколекції. Такі форми праці

допомагають катехитам особисто і спільно

зростати у духовності та усвідомленні значен-

ня парохіяльної спільноти.

 

Розділ 2.

Адресати катехизи

 

97. Усі охрещені, оскільки вони покликані

Богом до зрілої віри, потребують і мають

право на відповідну катехизу. Тому основний

обов’язок Церкви — відгукнутися на це

відповідним чином?9.

 

98. Святий Триней говорить про божественну

педагогіку. Він називає її Божим «планом»,

тобто: все, що Бог чинив, чинить і буде

чинити, спрямоване на те, щоб об’явити нам

себе і увести нас у своє божественне життя.

 

З моменту сотворення світу Господь по-

волі, але рішуче планував підготовку люд-

ства до свого повного Об’явлення”?, яке

сягнуло вершини у воплоченні Слова Божого.

 

99. Складовою частиною цього плану було

зіслання на Церкву Святого Духа, який через

таїнства хрещення і миропомазання заме-

шкує у кожному з нас. «Кожний з нас, хто

отримав одного і того ж Святого Духа, є в

певному розумінні поєднаний один з одним

і з Богом. Бо це Христос разом з Отцем і

своїм Духом поселяється в нас. І хоча нас

 

69 Див. там же, 167.

70 Див: Св. Іриней, Проти єресей, 3.20.

 

чл

ул

 

багато, Дух — один і нероздільний, і Він

з’єднує разом дух кожного з нас»?! Саме

Святий Дух об’єднує нас у спільноту, хоч

ми і відрізняємося один від Одного.

 

Катехиза, відповідаючи на потреби кож-

ної індивідуальності, починається від одного

Бога і веде назад до Нього. З метою надати

відповідну і задовільну катехизу Церква

створює директиви і настанови для катехи-

зації людей у групах за віком.

 

100. Зразком для всієї катехизи, навіть якщо

маємо справу з віковими категоріями, є

Христос-Учитель. Ми покликані вчити так,

як це робив Христос. Він учив людей, вни-

каючи в їх власну ситуацію, потреби і здіб-

ності до навчання.

 

«Катехиза за віковими групами є особли-

вим завданням християнської спільноти»,

Різні етапи на шляху до віри повинні дбайливо

поєднуватися, щоб подальші фази катехизи

 

гармонійно доповнювали катехизу дитинство 73

 

1. Діти
2. Ісус сказав: «Пустіть дітей приходити

до Мене, не бороніть їм: таких бо Царство

Боже» (Мр. 10, 14). А в Євангелії від Матея

говориться, що наш Господь казав, що ми

повинні стати, як дитина (див. Мт. 18, 3).

 

102. Віра повинна бути представлена дітям

у позитивний спосіб, тому що всі діти,

 

71 Св. Кирило Олександрійський, Про Євангеліє від

Йоана 11.11.

 

9 Загальний Катехитичний Довідник, 167.

 

З Див. там же, 171.

 

56

 

створені на образ і подобу Божу, є добрі.

Цю доброту треба помічати, і на ній будува-

ти катехизу. Катехиза, яка говорить, що діти

(це також стосується молоді і дорослих)

мають прийняти віру через страх, суперечить

нашій традиції. Св. Василій Великий нагадує

нам: «Якщо ми відвертаємося від зла через

страх покарання, ми є в позиції рабів. Вреш-

ті, якщо ми маємо послух тому, що це є

добре і заради любові до того, хто керує, –

 

ми є в позиції дітей» 13,

 

103. Господь вчив дітей по-іншому, ніж

дорослих. Тож варто при навчанні катехизи

дітей використовувати сучасні виховні засо-

би, зокрема ті, що стосуються стилів навчан-

ня, вікових категорій, відповідних методів

навчання і ступенів розвитку віри. Оскільки

мета катехизації — духовна і психологічна

єдність і зрілість, – нам слід пам’ятати, що

віра впливає на розвиток особистості від-

повідно до культурного середовища, в якому

особа формується як християнин.

 

104. Коли дитину приводять до храму, Її

вводять у церковну спільноту. Це нам нага-

дує, що катехиза і зростання у вірі відбува-

ються в Церкві. Відповідальним за катехи-

зацію в церковній спільноті є парохіяльний

священик, завданням якого є забезпечити

відповідність катехизи основам віри і вченню

Церкви. Підготовка до будь-якого зі святих

таїнств має відбуватися в місцевій парохії чи

закладі, за погодженням з місцевим ієрархом.

 

“4 Св. Василій Великий, Кериває Кизіиз, ргої. 3.

 

57

 

2. Молодь

 

105. Молоді люди завдяки хрещенню стають

повноправними членами Церкви і мають

право одержати відповідну до їх віку катехи-

зу. Це означає, що їх катехиза повинна

відрізнятися від катехизи дітей і дорослих.

 

Зразком усієї катехизи є катехуменат.

Під час катехуменату Церква піклувалася,

щоб людина навернулася, і щоб це означало

зміну серця. Це було не просто інтелекту-

альне підкорення волі Божій, а радше повне

навернення серця до Бога. Цьому допомагали

не тільки катехитичні навчання, але й свід-

чення віри опікунів, хресних батьків, а особ-

ливо місцевої церковної спільноти. Процес

становлення особи у вірі був справою Церкви.

 

106. У катехуменаті євангелізація була час-

тиною катехизи. Євантелізація потрібна навіть

тоді, коли молоді люди вже є членами Церкви.

Прикладом для душпастирства 3 молоддю

може служити первісна Церква, до якої людей

заохочували живі свідчення свідка чи свідків

християнської спільноти. Євангелізацію мо-

лоді слід проводити під час занять спортом,

під час різних громадських заходів — скрізь

і всюди, де збирається молодь.

 

107. У сучасному світі є молоді люди, які

перебувають у таких місцях, де звичайно

євангелізація та катехизація не є місією

парохії. Церква повинна виховувати молодь

в армії, у вищих навчальних закладах, у

технічних закладах та інститутах, в’язницях,

притулках, реабілітаційних центрах для алко-

голіків та наркоманів, тобто всюди. Всі мають

58

 

право знати таїнства віри і Добру Новину

Христового дару спасіння, незалежно від

того, як далеко вони відійшли від Церкви.

Як приклад, Церква наводить притчу про

блудного сина, де батько, який чекав, вибіг

назустріч своєму синові з радістю, а не з

осудом.

 

108. Євангелізація проводиться через свід-

чення віри спільнотою, а також через нав-

чання. Водночас молоді люди як члени

Деркви покликані також євангелізувати один

одного. Молодь слід залучати до місійної

діяльності Церкви. Молоді люди можуть

служити біля вівтаря, співати в хорі, бути

катехитами, відвідувати хворих, одиноких та

перестарілих тощо.

 

109, Свідчити Христа перед молоддю є

обов’язком усієї спільноти, а не лише свяще-

ника і катехита. Справді, особливе Боже

покликання всіх членів спільноти — пропо-

відувати молоді.

 

Біра молодих людей, які стають щораз

самостійнішими, часто наражається на різні

випробування. Важливою поміччю для них

у цей час є підтримка віруючих батьків, які

своїм прикладом вказують на цінність їхньої

віри.

 

3. Дорослі
4. Життя — це паломництво, в якому

ми співпрацюємо з Богом на шляху до май-

бутнього Царства. Святий Григорій Ніський

порівнює це з підняттям вгору, коли кожний

день ми розпочинаємо наново. «Той, хто йде

 

59

 

вгору, ніколи не зупиняється, ідучи від

початку до початку, через початки, які не

мають кінця. Він ніколи не зупиняється,

бажаючи того, що вже знає». Маючи обме-

жені можливості, ми ніколи не можемо дос-

татньо пізнати і любити Бога. Як пише

Григорій Ніський, «християнське вдоско-

налення має лише одну межу, яка полягає

в безмежності»”5, Кожний дорослий повинен

усвідомлювати, що для спасіння необхідно

продовжувати виховуватися у вірі. Тому

обов’язок кожної помісної Церкви — забезпе-

чити дорослим можливість продовжувати

навчання, поглиблювати духовне життя і

свідчити віру.

 

111. Церква вказує напрям катехизації до-

рослих: катехиза для дорослих повинна

серйозно враховувати їх досвід, умови і

проблеми, з якими вони стикаються в житті.

 

А. У сім’ї

 

112. Сім’я є образом Пресвятої Тройці. Бог

благословляє створення сім’ї, яка є домашньою

Дерквою для всіх її членів. Батьки є першими

і найкращими катехитами, а їхні найкращі

уроки — це власне свідчення віри. Проте сьо-

годні під тиском сучасного суспільства переда-

вання віри опинилося під загрозою. Багато

християнських сімей піддаються спокусі по-

лишити християнські цінності. Покликання

Деркви — допомогти їм краще зрозуміти, що

дарів, які вони отримують у святих таїнствах,

є достатньо, щоб перемогти ці спокуси.

 

“З. Св. Григорій Ніський, Повчання про Пісню пісень, 8.

6 Св. Григорій Ніський, Життя Мойсея.

 

60

 

Людина покликана до створення сім’ї,

яка є основною суспільною одиницею будь-

якої організації людей, тому її слід підтри-

мувати. Всім членам Церкви необхідно пра-

цювати, щоб наголосити на важливості сім’ї

у суспільстві, а також зміцнити саму сім’ю

всередині спільноти.

 

113. Оскільки подружжя, сім’я є божествен-

ною інституцією, Церква повинна підтриму-

вати її. Одружена особа повинна пам’ятати,

що інша особа у подружжі є даром від Бога,

так само, як і їхні діти. Життя багатьох

святих може бути натхненням для сімей. У

сім’ї Василія Великого ми бачимо батьків,

які стали святими так само, як і їх діти.

Де свідчення того, що сімейне життя спов-

нене Божою благодаттю. Це — дорога до

неба, на якій чоловік допомагає дружині, а

дружина чоловікові. Через молитву, любов

і взаємоповагу вони стають для своїх дітей

втіленням любові Пресвятої Тройці.

 

9. Старші особи
10. Старші люди теж мають право на від-

повідну душпастирську опіку, зокрема і

катехизацію. Їх мудрість і життєвий досвід

є скарбом, який можна використовувати у

вихованні молодших поколінь.

Сім’ї, де є старші батьки, що потребують

опіки, потрібно вчити вмінитю цінити присут-

ність старших серед них.

 

6. Особи з особливими потребами
7. У нашій спільноті існують особи, які

потребують особливої допомоги через їхню

 

61

 

неповносправність. Завданням Церкви є за-

безпечити їм відповідну особисту формацію

як членам Церкви відповідно до їх можливо-

стей. Ця катехиза, хоча й специфічна, не

повинна ізолювати їх. Уся спільнота повинна

з любов’ю і турботою підтримувати такі

особи. Свідчення віри неповносправними

можуть послужити взірцем і стимулом віри

для більшої спільноти.

 

Катехити, покликані до такого служіння,

потребують відповідної підготовки.

 

7. Бідні

 

116. Брак матеріальних благ, попри свою

внутрішню негативність, може привести до

того, що людина у молитві починає усвідом-

лювати свою залежність від Бога. Водночас

бідність може призвести до втрати людиною

віри і впевненості щодо любові Бога до неї,

особливо тоді, коли вона не відчуває підтри-

мки зі сторони церковної спільноти.

 

Бідні і потребуючі особи мають право

на таке ж релігійне навчання, як і інші члени

Церкви. Педагогіка вчить, що перш ніж

приступати до релігійного навчання, треба

врахувати потребу людини в їжі і соціаль-

ному забезпеченні. Тому катехиза є частиною

соціальної діяльності Церкви: «Яка користь,

мої брати, коли Хтось каже, що має віру,

але діл не має? Чи може його спасти віра?

Коли брат або сестра будуть нагі й позбав-

лені засобів щоденного прожитку і хто-

небудь з вас до них скаже: «Йдіть собі з

миром, грійтеся та годуйтесь/,, і не дасть їм

потрібного для тіла, то що це допоможе»

(Як. 2, 14-16).

 

62

 

8. Принагідна катехиза
9. У сучасному урбанізованому суспільстві

важко часто збирати людей. Тому недільні

проповіді стають щораз важливішим засобом

катехизації. Такі проповіді, як, наприклад,

проповіді св. Йоана Золотоустого за Єванге-

ліями, слід принагідно використовувати як

форму систематичних катехитичних навчань.

 

118. Прийняття святих таїнств повинно бу-

ти приготовлене відповідною катехизою не

лише щодо самого таїнства, але відповідно

до потреб людини. Коли наші вірні, крім

недільної літургії, збираються разом і на інші

богослужіння, їх теж можна використовувати

з метою катехизації.

 

119. Окрім цього є ще багато нагод, коли

вірні збираються разом, а саме: на релігійні

святкування, паломництва чи інші події

релігійного або суспільного життя. Це також

створює можливості для катехизації. Кожну

таку нагоду особливо важливо використову-

вати, тому що багато із зібраних не є прак-

тикуючими християнами. Це — добра мож-

ливість для їх навернення.

 

Розділ 3.

Катехиза та

християнська соціальна наука

 

120. Ізраїльські пророки говорили людям

про існування особливого заповіту любові

між Богом і Його народом. Цей заповіт

лобові був також заповітом справедливості.

Новий заповіт, встановлений Христом під

 

63

 

час Тайної вечері, став сповненням усіх по-

передніх заповітів. Пророки піднімали свій

голос проти несправедливості по відношенню

до вбогих і слабких, Ісус же проголосив, що

Він прийшов «нести Добру Новину бідним,

звіщати полоненим визволення, сліпим про-

зріння» (Лк. 4, 18). Ісус ототожнював себе з

кожним із Його «братів найменших» (Мт.

25, 45). Ми, християни, повинні вбачати Ісуса

в кожній людині, особливо в обездоленій.

 

121. Оскільки кожна людина створена на

образ Божий, то має можливість, завдяки

божественній благодаті, зростати в уподібнен-

ні до Бога. Кожна особа від моменту зачаття

аж до моменту природної смерті, незалежно

від її соціального статусу чи будь-чого ін-

шого, вже за самою своєю природою заслу-

говує на повагу і має притаманну Їй гідність

і право на життя.

 

122. Катехиза повинна містити в собі важ-

ливі елементи християнського соціального

вчення. Кожен має фундаментальне право

до тих речей, які є гідними людини. Всім

членам Церкви необхідно працювати над

забезпеченням справедливої заробітної плати

і відповідних умов життя.

 

123. Кожен має певні обов’язки і покли-

каний звіщати присутність Христа. Де є

християнин, там перебуває Христос. Щоб

звістити Христову присутність у світі, всі

члени Церкви повинні працювати, бо їхнім

покликанням є оприсутнення Божої любові.

 

64

 

124. Праця, як даний нам Богом засіб під-

тримки нашого існування, теж має свою

гідність. Отож необхідно охороняти гідність

праці, а також поважати основні права робіт-

ників: право на продуктивну працю, на прис-

тойну і добру оплату, на приватну власність,

можливість бути організаторами і проявляти

економічну ініціативу. Кожен член Церкви

повинен усвідомити, що праця – це не

тільки засіб для існування, але наша участь

у Божому сотворенні.

 

125. Катехиза Української Греко-Католиць-

кої Церкви повинна готувати своїх членів

до відповідальності у суспільстві. Голосуван-

ня там, де є вибір, згідно з моральними

принципами, є показником відповідальності

всіх членів спільноти. Члени Церкви мають

право знати, як працювати для справедли-

вості, щоб створити світ любові. Катехиза

на всіх вікових рівнях повинна допомагати

членам Церкви виконувати свої обов’язки

по відношенню до суспільства і Бога.

 

Розділ 4.

Місця катехизи

 

1. Сім’я

 

126. Церква у своїй сутності є Божою ро-

диною. Від самого початку існування Її

основу складали ті, які «з усім своїм домом»

ставали віруючими людьми. А вони, відпо-

відно, прагнули, щоб через віру в Ісуса

Христа весь їх дім був спасений. Ці родини,

приймаючи віру, були оазисами християн-

ського життя в невіруючому світі.

 

65

 

Тому Церква повинна постійно допома-

гати і підтримувати такі сім’ї в реалізації

їх апостольства. Як первинна клітина Хрис-

тової Церкви, християнська сім’я є основним

місцем виховання в молитві. Заснована на

таїнстві подружжя вона є «домашньою Церк-

вою», де батьки перші проповідують віру

своїм дітям як словом, так і прикладом,

дбаючи про покликання кожної дитини.

 

127. Взаємна любов у сім’ї виховує у дітей

здатність любити ближнього і в кожній

людині бачити Христа. Спільна молитва

плекає побожність і відчуття приналежності

до християнської спільноти, Участь у бого-

служеннях цілою сім’єю виховує в дітей

любов до християнських традицій, обряду

та формує здатність визнавати віру.

 

128. Обов’язком батьків або тих, які право-

мірно їх заступають, є доступними методами

відкривати дітям у ранньому віці правду про

Бога і про основи християнської віри та, від-

повідно до їх розвитку і дозрівання, дбати

про поглиблення їх знань і вдосконалення

практики їх християнського життя. Таке від-

ношення до виховання дітей зобов’язує бать-

ків постійно дбати про власний духовний рі-

вень: поглиблення молитовного життя, пізнан-

ня правд християнської віри, вивчення Святого

Письма і духовної спадщини Христової Церк-

ви та впровадження їх у повсякденному житті.

 

2. Недільні парохіяльні школи
3. Метою катехизації дітей, молоді та

дорослих є розважання над Божим Словом

 

66

 

у молитві, актуалізації його в житті, а також

постійне одухотворення його в серці. Неділь-

на школа як форма навчання, створена зусил-

лями парохії з благословення правлячого

єпископа, покликана реалізувати цю мету

таким чином:

 

1) допомагати пароху у вишколі учнів через

посередництво в катехитичному навчанні та

євангелізації;

 

2) заохочувати учнів брати активну участь

у парохіяльному житті та у різного роду

християнських практиках;

 

3) ознайомлювати учнів з предметами гума-

нітарного циклу, необхідними для формуван-

ня цілісної особистості;

 

4) вести навчання згідно з програмою, зат-

вердженою церковною владою.

 

130. Подібно до інших католицьких навча-

льних закладів, недільні школи повинні

формувати цілісну людську особистість, пле-

кати християнські чесноти, сприяти розвит-

кові фізичних, інтелектуальних і моральних

якостей.

 

131. Учителі недільних шкіл призначаються

правлячим єпископом з числа духовенства,

а також відповідно підготовлених мирян, які

навчають від імені Церкви. Тому вони зобо-

в’язані будувати навчальний процес на основі

затверджених програм, одночасно виховуючи

в учнів на засадах екуменізму любов і поша-

ну до інших християнських конфесій.

 

132. Правлячий єпископ особисто або через

єпархіальні катехитичні структури здійснює

 

67

 

нагляд за діяльністю та станом навчання у

недільних школах. Духовенство та вірні

також повинні підтримувати починання Цер-

кви, спрямовані на організацію, керівництво

та утримання недільних шкіл.

 

3. Школи, засновані Церквою

 

133. Упродовж свого існування Церква

сприяла християнському вихованню. Крім

шкіл, утворених при монастирях, Церква

надихала до створення католицьких шкіл.

Це навчальні заклади загальноосвітнього

рівня, які надають пріоритет вихованню

учнів на основі християнської віри і христи-

янського співжиття, що забезпечується разом

з іншими формами навчання на основі хрис-

тиянської культури. Така форма навчання,

окрім забезпечення загальноосвітнього рівня,

сприяє вихованню християнської моралі,

любові до ближнього, до культури і традицій

свого народу.

 

134. Католицькі школи засновуються єпар-

хіальним єпископом або вищою церковною

владою, якщо вони не були засновані юри-

дичними чи приватними особами і визнані

 

церковною владою як такі?”

 

135. Завданням католицьких шкіл є духовне,

особистісне, гуманне і суспільне виховання

молоді, а також створення атмосфери сво-

боди і любові, сповненої євангельським ду-

хом, так, щоб уся людська культура була

зорієнтована на Добру Новину про Христове

 

77 Лив: Кодекс Канонів Східних Церков, кан. 632.

68

 

спасіння. Вивчення загальноосвітніх предме-

тів у католицьких школах проводиться за

програмою загальноосвітніх шкіл, затвердже-

ною відповідними органами державної влади

з врахуванням особливостей релігійного

виховання і навчання. Вчителі таких шкіл

призначаються правлячим єпископом з числа

відповідно підготовлених спеціалістів, які

своїм власним життям будуть служити взір-

цем як ревні християни.

 

А. Державні і приватні школи

(можливості співпраці)

 

136. Правом і обов’язком Церкви є дбати

про високе морально-християнське виховання

суспільства. Оскільки учнями державних і

приватних шкіл є діти з християнських

родин, Церква залишає за собою право спів-

працювати з цими освітніми закладами,

впливаючи на виховні процеси в них. Ця

співпраця повинна бути заздалетідь погодже-

на і офіційно підтверджена обома сторонами.

 

У випадках, якщо у державних чи при-

ватних школах ігноруються засади християн-

ського виховання, єпископ як особисто, так

і від імені батьків має право та моральний

обов’язок апелювати до державної влади.

 

Розділ 5.

Програмне забезпечення

 

1. Програма розвитку і виховання

в дусі східного християнства

137. Програма розвитку і виховання в дусі

східного християнства сприяє розумінню й

усвідомленню себе, створенню спеціального

 

69

 

східнохристиянського свідчення Євангелія,

яке буде нагадувати, оновлювати і представ-

ляти східне католицьке свідчення у спосіб,

властивий Київській Церкві, та промовля-

тиме до нашого сучасника. Програма викори-

стовує всі можливі засоби, щоб донести

християнське Передання до особи кожного

вікового рівня: малої дитини, підлітка, юнака,

молодої людини, дорослих, літніх, а також

людей, що потребують спеціального навчаль-

ного підходу.

 

Вказані в Катехитичному правильнику

програмні положення є лише загальними

принципами, спираючись на які кожна час-

тина Української Греко-Католицької Церкви

розроблятиме власні детальні програми в

контексті свого щоденного життя, врахову-

ючи крайові та регіональні особливості,

 

2. Програми для дошкільних закладів
3. Програма християнського виховання

у дошкільних закладах може бути складовою

програми державних дошкільних закладів у

країнах, де вона входить у прийняту програ-

му, або як основа цілого комплексу освіти

в християнських церковних дитячих садоч-

ках. Християнське виховання, побудоване на

принципах педагогіки, а також па засадах

вікової психології, спрямоване на гармоній-

ний розвиток дитини в атмосфері християн-

ської любові.

 

3. Шкільні програми
4. Метою шкільних програм є супрово-

джувати дитину в її зростанні, щоб це було

зростанням у вірі й благодаті та дозріванням

70

 

до свободи і відповідальності. Катехиза по-

кликана допомогти У становленні особи як

християнина і як національно свідомого

громадянина.

 

А. Програми для вузів

 

140. Катехиза у вищих учбових закладах

ставить за мету ввести студентів у християн-

ський світ, ознайомити їх з основними хрис-

тиянськими цінностями і дати їм глибоке

розуміння християнського світогляду. До

таких цінностей належать: поняття про Бога,

Церкву, людину і світ, свободу і гідність лю-

дини, вибір між добром і злом, любов і

подружжя, сім’я і суспільство, гріх та його

наслідки.

 

9. Дудіовізуальні програми

 

141. Засоби масової інформації є ознакою

часу і дають велику можливість для катехи-

зації. Крім випуску відео- та аудіокасет,

Церква працюватиме над виготовленням

допоміжних катехитичних засобів: катехитич-

них підручників, посібників, методичних

матеріалів, плакатів, розмальовок тощо. Все-

бічно використовуючи засоби масової інфор-

мації, Церква зможе значно розширити ви-

ховні та дидактичні можливості євангелізації

і катехизи.

 

Розділ 6.

Структурне забезпечення

 

142. П Ватиканський Собор та пособорові

документи чітко наголошують на конечній

потребі координації всієї душпастирської

 

“1

 

праці, щоб у цьому щораз краще віддзер-

калювалася єдність Церкви??,

Катехитична структура в Українській

Греко-Католицькій Церкві міститься у рамках

ієрархічної структури Церкви, формується

з дотриманням вимог Кодексу Канонів Схід-

них Церков і катехитичних директив Вселен-

ської Церкви та впроваджується на всіх

рівнях: синодально-патріаршому, митропо-

личому (крайовому), єпархіальному, дека-

нальному (районному), парохіяльному.

Всі катехитичні структури єрархічно

підзвітні та беруть участь у виконавчій владі

ієрархії через посередництво делегованих

прав, а також мають право законодавчої

ініціативи за посередництвом рад чи комісій.

 

1. На синодально-патріаршому рівні
2. Найвищим законодавчим та керівним

органом Української Греко-Католицької Цер-

кви є Синод Єпископів на чолі з Главою

Церкви. Для катехитичних справ, які вима-

гають підготовки і вивчення до вирішення,

Синод створює Синодальну Катехитичну

комісію, призначаючи її голову та членів’?,

Патріарша Катехитична комісія підпоряд-

кована голові Сиподальної Катехитичної

комісії? та бере участь у законодавчій владі

Синоду за посередництвом дорадчого колек-

тивного голосу. Складається Патріарша Кате-

 

“8 Див: Декрет про пастирський уряд єпископів у

Церкві Христос Господь, 17.

 

79 Див: Статут Синоду Єпископів Української Греко-

Католицької Церкви, арт. 13, ч. 1, 2.

 

30 Див. Рішення і постанови Синоду Єпискапів Укра-

їнської Греко-Католицької Церкви, 1997, ч. 3.1.3.

 

73

 

хитична комісія з Голови, який призначається

Синодом Єпископів, голів Митрополичих,

Єпархіальних і Екзархальних Катехитичних

комісійЗ! та інших членів з правом голосу,

доцільність праці яких у комісії визначає Її

Голова.

 

2. На митрополичому (крайовому) рівні
3. При потребі на рівні митрополій ство-

рюються Митрополичі (крайові) Катехитичні

центри, які мають таку ж структуру, що й

єпархіальні.

 

3. На єпархіальному рівні
4. На єпархіальному (екзархальному)

рівні, згідно з вимогами канонів 191 1 623

та рішенням Синоду Єпископів Української

Греко-Католицької Церкви 1996 року Ме 38,

створюється Єпархіальна (Екзархальна) Ка-

техитична комісія, яка є колегіальним дорад-

чим органом. Вона бере участь у законо-

давчій та виконавчій владі ієрарха. Голова

цієї комісії призначається декретом ієрарха

(Екзарха). Голова Єпархіальної (Екзархаль-

ної) Катехитичної комісії, силою свого уряду,

входить до душпастирської ради та інших

єпархіальних пастирських рад. До функці-

ональних обов’язків Катехитичної комісії

належать: координація та оперативне управ-

ління справами євангелізації, катехизації та

шкільництва, організаційними заходами, візи-

таціями, інспекціями, методичними нарада-

ми.. Єпархіальна (Екзархальна) Катехитична

 

81 Див. Рішення і постанови Синоду Єпископів Укра-

їнської Греко-Католицької Церкви, 1996, ч. 35.

 

73

 

комісія повинна мати Єпархіальний (Ек-

зархальний) Катехитичний центрі?. Бюджет

Єпархіального (Екзархального) Катехитич-

ного центру є обов’язковою частиною бюд-

жету єпархіального. Голова Єпархіальної

(Екзархальної) Катехитичної комісії, силою

свого уряду, входить до складу Єпархіальної

економічної ради.

 

А. На деканальному (районному) рівні

146. На деканальному (районному) рівні,

де такий існує, в ієрархічній структурі, згідно

з кан. 279 та главою ПІ Кодексу Канонів

Східних Церков, деканальний (районний)

Катехитичний осередок діє під проводом

протопресвітера (декана), який при потребі

призначає голову осередку.

 

9. На парохії

 

147. На парохіяльному рівні співпраця між

парохом та парохіяльною Катехитичною

радою реалізується аналогічно до деканаль-

ного рівня з тією особливістю, що уповно-

важений, відповідальний за катехизацію на

парохії, силою свого уряду, входить до скла-

ду Ради парохіяльного братства (церковного

комітету).

 

32 Див. Кодекс Канонів Східних Церков, канн. 622,

 

623.

74

 

ЗАКІНЧЕННЯ

 

148. Про важливість катехизи, про катехитів

та їх завдання Митрополит Андрей Шепти-

цький часто наголошував, навчав, заохочував,

давав напрямні. Його настанови є актуальни-

ми й у наш час, коли ми, як одна УКГ в

Україні та поселенні, спільно стараємося по-

дати в «Катехитичному правильнику УГКЦ»

напрямні для катехизи в нашій Церкві.

 

Слова великого духовного провідника та

пастиря Української Церкви і народу про

катехизу, які найповніше висловлюють мету

цього правильника і наші побажання в його

втіленні в життя:

 

«Не можна собі достаточно з’ясувати

того, як важною є наука катехизму для

дитини на ціле її життя. Одно слово з Божої

науки, висказане ревним катехитом, може

на ум і на серце дитини зробити таке вра-

ження, що не дасться затерти до старости.

Просто цілий напрям життя, найосновніші

поняття життя, усі чесноти християнина,

а звідти й ціла вартість його праці, зале-

жить від того, чи він замолоду перейнявся

наукою віри».

 

«Священик, катехити, навчаючи дітей

релігії, працюють над найкращим і най-

більшим ділом, над яким лише людині дано

коли-небудь працювати. Вони на душі дити-

ни, що має бути членом Церкви Божої і

громадянином. своєї Батьківщини, виробляє,

витискає знаки Христових чеснот, виробляє

в ній християнське життя».

 

8

 

«Як скульптор із глини формує постать

мистецького твору, так священик і катехит,

працею не менше мистецькою, у м’якому

воску дитячої душі виробляють образ і подо-

бу самого Ісуса Христа. Вони неначе малю-

ють Христову ікону й, очевидно, чим більше

в цю роботу вкладають старанности, вміння,

мистецького знання… почуття і потреб її

характеру, її похибок і пристрастей, чим

більше в цю роботу вкладають своєї молитви

й жертви, тим вищим і ліпшим виходить

мистецький твір їх рук»?».

 

«Любов до душ тих малих це — перша

їх прикмета. Вона навчить їх, як потрапити

до сердець, знайти способи, вислови, які діти

легше розуміють і приймають. Вона навчить

їх своїм словам надати те тепло, яке моло-

денькі серця порушує і єднає Христові. Вона

навчить їх науку релігії передавати з таким

життям, з таким пересвідченням, щоб вона

подобалася, потягала, загрівала, просвічувала,

щоб ставала життям та відкривала широкі

 

горизонти перед молоденькими умами».

 

«Катехит мусить, очевидно, знати всі

приписи катехитики й методики та присто-

совувати їх до життя. Без того буде він

постійно наражений на багато помилок. Але

крім того, мусить він вложити у катехизм

цілу свою душу і своє серце. Наука катехизму

 

88 Митр. Андрей Шептицький, Наука катехизму/ /

ЛАЕВ: 15 серпня 1934, с. 172-176.

84 Там же.

 

76

 

не може в його руках бути мертвою, бюро-

кратичною. Вона мусить бути мистецьким

твором. Тим вона стане для нього й радістю,

він нею перейметься і знайде в ній стільки

уподобання, що не опустить години релігії»’?.

 

Митрополит Андрей Шептицький усві домлював, що у своєму душпастирському служінні у катехизації самі священики та єпископи не зможуть охопити дітей та молодь, тому звертався до мирян та запрошував їх до співпраці у цьому важливому катехитичному служінні.

 

«Дорогі Брати й Сестри… Поможіть нам, священикам, поможіть мені, Вашому Архипастиреві, поширити між людьми, а передовсім поміж молодими, знання св. віри, знання катехизму. Це найліпший спосіб причинитися по своїх силах до душпастирської праці в Церкві, це найкращий спосіб виконати самим ділом християнську любов ближнього, а тим покажете також і найкращу та найбільшу любов до свого народу»??.

 

Дано при Архикатедральному Соборі св. Юра

у Львові, 1 листопада року Божого 1999, в

55-у річницю від дня смерті Слуги Божого

Митрополита Андрея — великого Пастиря та

Катехита.

З ЛЮБОМИР

єпископ-помічник

 

Глави УГКЦ

 

85 Там же.

36 Митр. Андрей Шептицький, До вірних. Про знання

катехизму// ЛАЕВ: квітень 1937, с. 41-46.

 

Підп. до друку 23.11.99. Формат З4х90/32. Папір офе.

Офс. друк. Обл.-вид. арк. 2,6. Ум. фарбовідб. 2,8.

Обл.-вид. арк. 2,2. Вид. М» 55, Зам.

 

Монастир Монахів Студитського Уставу

Видавничий відділ «Свічадо»

79005, Львів, а/с 808, вул. Винниченка, 22