Заглиблюючись у минуле міста К’яварі

Є в Лігурії славне містечко над морем, що зветься К’яварі.
Про походження назви міста існують різні думки. Одна із них записана в давньому документі 980 року, де Клаваро (Clavaro) – К’яве (Chiave), що в перекладі означає ключ, вважається найбільш можливим варіантом. Очевидно, це пов’язано з тим, що розміщене на вході з чотирьох долин: Фонтанабуона, Стурла, Гравел’я, і д’Авето. Повідомлення про походження міста є в документах, які відносяться до 12 ст., коли територія належала республіці Генуя і складала залізничний альянс з республікою.
Між 1147 і 1178 рр. К’яварі починає будуватися, виростає міська стіна (1167). Стіна частково збереглась до наших днів і розміщена в історичному центрі міста. На одному з горбів була побудована фортеця як аванпост. Навколо неї розросталось місто, жителі якого постійно боролись проти династії феодалів Малоспіні. Династія була переможена у 1172 році генуезькими феодалами.
У 1243 році в місті формується муніципалітет під керівництвом генуезької республіки. Через століття місто було окуповане ще одним феодалом – Фієскі, який об’єднався з Малоспіні і зумів забрати муніципалітет з-під влади Генуї. Династія Фієскі керувала містом до 1332 року в цьому ж році генуезькій республіці вдалося відвоювати муніципалітет і створити центр з управлінням майже всією територією Тігуліо і долини Фонтанабуона. В цей період активізується економіка міста, ведеться будівництво – підносяться палаци, ростуть квартали, розвивається місцеве ремесло.
В 1656 році в К’яварі прийшла страшна хвороба середньовіччя – чума, що забрала багатьох людей, підірвала соціальний і економічний стан міста. Тільки у 18 ст. генуезьким наслідником зруйнована міська стіна, почали будуватися житлові квартали та вулиці, зберігаючи архітектурний стиль міста – галереї з колонами.
Історичне коріння К’яварі відносить нас у далеке минуле. Так під час будівельних робіт на вул. Мілло було знайдено останки древніх поселень VII – VII ст. до н. е. А останки Некрополя ведуть в дороманську епоху І ст. до н. е. Археологічні знахідки зберігаються в міському археологічному музеї.
Однією з окрас міста є храм Мадонни дель Орто, що був збудований на честь одноіменної чудотворної ікони. За розповідями місцевих жителів, ікона знайдена у 936 році одним ткачем, який ішов до К’яварі з Ровентто і побачив її на оливковому дереві. В цей же час вночі місцеві селяни бачили світло над верхівкою цього дерева. Тоді і прийняли рішення: побудувати в честь ікони святилище. Щороку місто проводить святкову церемонію в честь охоронниці міста – Мадонни дель Орто. Саме вона, вважають місцеві жителі, врятувала К’яварі від чуми.
К’яварі багате своїми традиціями, музеями, церквами. Діють музеї фізики, метеосейсмології, архітектурний, історії епохи Відродження, історичний, релігійного мистецтва.
У місті відома вілла Рокка. Тут часто проводяться масові заходи, чудовий парк – улюблене місце відпочинку молоді.
Цінителям архітектури впаде в око палац юстиції на площі Джузеппе Мацціні, побудований у 1886 році за проектом Д. Партіні. Це класичний зразок середньовічного стилю готики.
А ще місто славиться на всю Італію і за її межами своїм старовинним ремеслом по виготовленню стільців, які назвали к‘яваріно. Вони міцні, витончені і легкі (важить стілець не більше 700 грамів). Виробляють стільці з дерева черешні і білого клена. У 1807 році маркіз Стефано Ріварола, повернувшись до рідних місць з Парижу, був приємно здивований, побачивши у одного з місцевих майстрів стілець, що був надзвичайно елегантним і легким. Маркіз повіз його на виставку за кордон. Виріб к’яварського майстра визнаний одним з найкращих. По сьогоднішній день к’яваріно є одним з найсильніших секторів доходу в економіці міста.
За даними останнього перепису населення в К’яварі складає приблизно 27 тис. 865 жителів. Місто є одним з торгових центрів регіону. А ще воно багате своїми церквами.

Зупинимось на одній із них – церкві делле Кларіссе. У 1216 р. на березі р. Ентелла був побудований монастир. Його назвали Каде і належав монахам-франческанцям. Тут вони пробули до 1264 року, а згодом залишили монастир і перебрались до одного з найближчих. Документи свідчать,що Каде став притулком для пілігринів і бідних, був також госпіталем.
У 1455 році жителем К’яварі, шкільним учителем Паоло Кордемельоне побудована капела на честь св. Бернардіно з Сієни. У 1489 році капела дарується Третьому Ордену, що згодом дало можливість монастиреві стати церквою.
На початку 16 ст. на пожертвування Віченцо Ріварола був створений наф з підйомним клиросом. 1511 рік – освячення церкви головним вікарієм з Генуї Доменіком Вальдеттаро. Він дарує церкві святі реліквії. А в 1513 році монахи Третього Ордену приймають устав і затворництво.
1585 рік. Муніципалітет, боячись втратити монастир, що переходить з рук в руки, будує вежу св. Бернардіно. Потягом 17-18 ст. добудовуються інші споруди. Щоб задовольнити вимоги віруючих піднімається стіна для затворництва, яка закриває внутрішню частину монастиря. Історичні події 18 та 19 ст. примушують монахинь покинути монастир, але в 1945 році вони знову повертаються до обителі. Складні економічні умови змушують монахинь віддати частину монастиря до приватних рук. Останні монахині Кларіссе знову залишають монастир і переїжджають в Саранці (1987), очікуючи можливості знову повернутись до К’яварі.
В останні роки церква св. Бернардіно, яка в місті іменується церквою делле Кларіссе, відроджується заново (1984) завдяки художнику Джанфранко Дзапетіні. У 1990 році Міністерство культури Італії розширило художній комплекс монастиря. З 2007 року в церкві дозволено проводити Служби Божі українській громаді К’яварі і навколишніх міст і сіл.

За матеріалами Інтернету підготували:
Олена Юзвенко і Тетяна Селецька.