Родовід Ісуса Христа

Родовід  (генетичне дерево) Ісуса Христа подається у двох книгах Нового Завіту: у Євангелії від Луки та Євангелії від Матвія. Святий апостол Лука описує Ісусів родовід, починаючи від Адама. Матвій же розпочинає його від Авраама.
"Книга родоводу Ісуса Христа, сина Давидового, сина  Авраамового" -  розпочинає своє Євангеліє Апостол.
І так, Ісус і Авраам. Пригадаймо з цього приводу деякі факти із життя Авраама. "Послання до євреїв",  прославляючи віру патріархів, благочестивих людей  стародавніх часів, звертає особливу увагу на віру Авраама. "Вірою Авраам скорився поклику іти у країну, яку мав потім отримати у спадщину, пішов, не знаючи, куди йде". (Єв. 11,8). Вірою він жив як чужинець та скиталець   у обіцяній землі. "Вірою Сара (дружина Авраамова) дістала силу прийняти насіння, дарма, що вже була похила у  літах, бо вважала вірним Того, Хто дав обітницю. Тож, від одного, та ще й омертвілого, народилося так багато, як зір на  небі, як піску край моря, без числа" (Євр. 11, 11-12).
Вірою випробуваний Авраам згодився принести у жертву Ісаака, свого єдиного сина, бо залишався вірним обітниці, що від Ісаака народиться потомство. Він знав, що Господь має силу воскрешати із  мертвих, тому й одержав назад свого сина, як нагороду за віру, як знак, символ Божої вірності.
Авраам закарбував у серці своєму слова: " І благословляться у тобі всі племена землі", тобто у цьому народі з часом народиться обіцяний першим людям Спаситель.
Слід зауважити також, що всі праведники старозавітніх часів, включаючи Авраама, не дочекались сповнення обітниць Божих, вони бачили їх лише здалека і у вірі очікували на прихід Царя-Месії, на звільнення від рабства гріха, очікували царства, архітектором та будівничим якого є Бог, готуючись до грядущої зустрічі людини з Величною Особою – Воплоченим  Богом.
Втім, воскреслий Господь наш Ісус Христос, спустившись до підвалин пекла, першими ввів їх, "оправданих вірою", у Своє царство істини, любові і добра.
Отож, завдяки такому скріпленню з Господом Богом вірою, Авраам став "батьком усіх тих, які вірять" (Рим. 4, 17).
І так, нащадками, спадкоємцями Авраама є не лише діти, народжені від його тіла: Ісаак, Яків, Юда, Фарес і т.д., згідно з родоводом, але й всі інші, тобто не його тілесні діти, а діти обітниці Божої, які згідно з вірою, прийняли її, ставши одночасно й Божими дітьми.
А ось із приводу віри Ісусові думки. На запитання юдеїв: "Що нам робити?", Господь відповів: "Ось діло Боже, щоб ви вірили у Того, Кого Він послав" ( Ів.6,28-29). Отож, віра в Ісуса Христа – Бога, Царя, Суддю, Законодавця, Пастиря, Спасителя та Відкупителя – Страждальця. Перебуваючому у сумнівах Хомі було сказано: "Блаженні ті, що не бачили, і увірували" (Ів. 20,29).
З причини відсутності віри Господь не зміг здійснити жодного чуда у рідному  Назареті.
Та все ж, для чого потрібна віра? Безперечно, для спасіння, хоча відповідь є досить банальною. Віра – це шлях до Бога, це – повсякчасний пошук істини, це – духовна сила християнина, це – впевненість у тому, що лежить поза межами людського пізнання, це -  вічний пошук абсолютної чистоти, святості та Любові. Слід усвідомити, що лише у Вічній, Нетлінній Красі людське серце знаходить свій спокій. Віра – це досвід, який завжди вінчається успіхом. Праведники прагнули неба і воно прийняло їх. "Наблизьтесь до Бога і Бог наблизиться до вас" – закликає святий апостол Яків.(Як. 4,8). Лише вірою можна ходити дорогами Божої всемогутності. Віра, що притаманна немочам, притягує Божу  благодать: "Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються" (Мт. 9,2). "О жінко, велика віра твоя; нехай  станеться за бажанням твоїм" (Мт. 15, 28) – багаторазово наголошував Ісус.
Генетичне дерево Ісуса святий апостол Матвій умовно ділить на три етапи. "Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида – чотирнадцять; від Давида до вавилонського переселення – чотирнадцять; від вавилонського переселення до Христа – чотирнадцять. Христос – Помазаник грецькою мовою; Месія – єврейською; "З нами Бог" або Спаситель у перекладі на українську. Отож, всіх поколінь (родів) від Авраама і до Ісуса – сорок два, на що знадобилось приблизно 20 століть, тобто дві тисячі років згідно з біблійною хронологією.
Зазначу, що кожне генетичне дерево або родовід ведеться завжди по чоловічій лінії, чого й дотримується автор. В даному випадку з Божого Провидіння дещо змінюється.
"Яків родив Йосипа – мужа Марії,  з якої народився Ісус, що зветься Христос". ( Мт. 1.16).
Ісус є Сином Божим і тілесним Сином Марії і був зачатий не звичайним природнім шляхом , тобто не від чоловічого сімені. Ось чому останньою  ланкою родоводу виступає жіноча постать Діви Марії. Йосип же, як Маріїн чоловік,  вплітає Ісуса у свій родовід. Тому-то Ісус є нащадком або сином, як вказує Святе Письмо, Авраама та Давида. Стосовно ж Давида, то йому було сказано: "Престол твій стоятиме вічно" тобто, з його роду вийде Спаситель світу Христос, який царюватиме у віках. Давид, натхненний Духом  Святим, називає Його Господом: " І сказав Господь моєму Господеві : Сядь праворуч Мене, доки Я не покладу  ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх" (Пс. 110,1).
Ще декілька слів хотіла б присвятити питанню віри, Маріїної віри. Діва Марія реалізує її у найдосконаліший спосіб. Вірою Марія приймає  добру звістку й обітницю, сповіщену архангелом Гавриїлом, даючи свою згоду: "Ось я Господня слугиня: нехай зі мною станеться по твоєму слову (Лк.1, 38). Ще пригадаймо Єлизаветине привітання: "Блаженна ти , що повірила, бо сповниться сказане тобі від Господа".  (Лк. 1.45). У Марії Церква вбачає найчистіше сповнення віри. Та, що прийняла Бога спочатку у своє серце, прийняла Його й у своє лоно.
Пройшовши сторінками нашої земної історії у людському образі, Ісус ще з Маріїного лона знав, що Він – Бог  і досконало усвідомлював ціль свого Воплочення, що Він є Очікуваним  Месією з царського роду і Його місія на землі є частинкою Божою плану – Провидіння. Отож, Він Сам, Ісус Христос, Єдиний святий здійснював, реалізовував спасіння та відкуплення роду людського. Він – сповнення Божих обітниць.
І так, ціль життя кожного християнина полягає у тому, щоб спрямувати розвиток своїх здібностей у напрямку до досконалості чеснот, тобто до святості, що досягається постійною  напруженою увагою до свого душевного стану та зусиллям волі людини впродовж тривалого часу при неодмінній, невід’ємній допомозі Божої благодаті, що дається, насамперед, по вірі.
Лія Березюк, Генуя – Хмельницький.