Народження Ісуса Христа відбувалось так: «Марія, Його мати, була заручена з Йосипом, але перед тим, як вони зійшлися, виявилось, що вона вагітна від Святого Духа. Йосип, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайком її відпустити», – пише святий апостол Матвій. (Мт. 1, 18-19).
Перш ніж приступити до аналізу даного уривку, вважаю за доцільне висвітлити деякі аспекти устрою тогочасного суспільства, манер поведінки та поглядів на життя, що панували у ньому.
У старозавітні часи період заручин у євреїв тривав один рік і заручені називались чоловіком і жінкою, як у подружжі. Стосунки їх відзначались непорочністю, незайманістю, тілесною чистотою та святістю. А зараз ще одна суттєва деталь.
Про представництво жіночої статі у суспільстві існувало особливе піклування, турбота. До одруження дівчиною опікувався батько, після одруження – чоловік, після його смерті (не виключені випадки) вдовою опікувався син, якщо такого не було і вдова залишалась самотньою, то вважалось, що нею опікується сам Бог.
Та все ж повернемось до продовження висвітлення нашої теми. І так, майбутнє Материнство Марії. Обставина, яка надзвичайно схвилювала, збентежила Йосипа, адже вони не є такими, якими були на момент заручин. Йосип розумів, що Марія зі Своїм Сином не належить йому більше, як дружина, адже вона є Божою обраницею і перебуває в абсолютному володінні, власності Бога. І він, Йосип, не має жодного права визнати дитину своїм сином. Яка складна та заплутана справа. На серці неспокій, протиріччя роздирають сумління. Як поступити? Яке рішення буде вірним? Якщо Бог призначив Марію бути Матір’ю Свого Сина, то, мабуть, буде справедливо, коли Йосип залишить Її у Божих руках. Але з іншого боку, Марія після заручин стала частинкою Йосипового життя. Він не зможе жити більше без неї, смиренної та покірної, розумної та вродливої, і, насамперед, дівчини – сироти. Ось дилема. Зникнути назавжди, залишити Марію з дитям (але що з ними буде?), чи зробити крок, сповнений благородства та саможертовності, взявши турботу, швидше тягар для вже немолодого, хоча й поміркованого старця, про життя Марії та дитини на свої плечі.
І ось, коли він думав про це, ангел Господній з’явився йому уві сні та й мовив: «Йосипе, сину Давидів, не бійся узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Духа Святого. Вона породить Сина і ти даси Йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх». (Мт. 1, 20 – 21).
Втручання Самого Бога в образі небесного гостя, небесної особи – ангела Господнього змінює хід Йосипових думок та його дій. І пригадав тоді Йосип рядки Святого Письма: «Ось Діва зачне в утробі і народить Сина, і дадуть Йому ім’я Емануїл, що означає: з нами Бог».(Іс.7, 14; 8, 10). А ще Божі слова пророка Натана, звернені до Давида: «Твій дім і твоє Царство переді Мною повіки існуватимуть, так і престол твій закріпиться повіки». (2 Цар. 7, 16).
Отож, він, Йосип, мусить турбуватися про долю святої Марії та майбутнього дитяти – Спасителя та Відкупителя роду людського.
Як і Марія, Йосип дарує, посвячує своє подальше життя Богові, відгукнувшись на Його поклик. Йосип розуміє, що Бог не пояснює, не оправдовується, Бог кличе, Його воля є святою і завжди мусить бути прийнята зі смиренням, вірою та любов’ю, навіть, якщо іноді вона здається неприйнятною, якщо болить серце та кровоточать його рани.
Користуючись нагодою, хочу закликати вас, шановні, якщо хтось із ваших близьких (діти, онуки чи інші члени родини) захочуть присвятити себе Богові, обираючи шлях священства, монашества або цивільного служіння, не перечте, пам’ятаючи слова Господа, що великою буде ваша нагорода на небесах.
І так, Йосип прийняв Марію у своєму домі. Не втеча, не відмова, не зречення. Ні і ні. Марія – його дружина, а хлопчик – Маріїн Син, стає Сином Йосипа. Він визнає хлопчика своїм сином, як це робили всі одружені чоловіки. Йосип є офіційним, законним Ісусовим батьком, хоча й не фізіологічним. Отож, Ісус Христос – Воплочене Слово, Месія, будучи Сином Божим, стає Людським Сином Марії та Йосипа – Його земних батьків.
А зараз розглянемо питання про обов’язки і права Йосипа – батька. Як йшлося вище, маючи Божественні ідентичність та походження, Ісус – Єдинородний Син Бога – Отця, стає Його офіційним представником на землі, покликаним втілити у життя Його святу волю, тобто Божі обітниці. А роль Йосипа у житті Ісуса, якою ж є вона, який її характер?
Згідно з постановою, ухвалою Господа Бога, Йосип є обрамленням, останнім штрихом у стосунках Марії та Бога. Він входить у них у якості Давидового сина, вплітаючи, прилучаючи, таким чином, Ісуса – Месію до царського роду.
Отже, Йосип є земним опікуном Ісуса Христа. Ісус є благословенний Богом плід Маріїного лона, а Йосип стає Маріїним чоловіком після непорочного зачаття Нею дитини. І так, Ісус є сином непорочності, тілесної чистоти обидвох – Марії і Йосипа. Подружжя, яке має Божественні основи, союз та узи єднання. Подружжя, яке відзначилось повною довірою до Бога, цілковитим послухом. Подружжя, яке символізує добро та святість, на противагу Адаму і Єві, які, відзначаючись непослухом, стали джерелом смерті для кожного із представників роду людського.
«Пресвята родина» – називає їх Церква Христова. Безперечно, Йосип є святим, а його особа займає унікальне місце у справі спасіння людства. Його місія є встановлена, ухвалена Богом. Він служив Божому Синові та Його Матері. Заради них він жертвував собою, своїм життям. Він віддав їм свою любов, своє серце. Месія зростав у його домі.
«Ісус же зростав мудрістю, літами і ласкою у Бога та людей», – пише святий апостол Лука.(Лк. 2, 52).
Лія Березюк,
Хмельницький – Генуя.