-
Українська церковна громада при храмі св.Степана у м.Генуя почала ювілейні святкування 10 років свого активного життя
2-3 листопада 2013 року при храмі Св.Степана, що у м.Генуя, відбулося велике святкування знаменної дати 10-тиліття активної діяльності Української церковної громади під опікою єпископа кардинала Тарчізіо Бартоне, котрий у свій час передав це служіння теперішньому єпископу Анджело Баняско та під проводом священика з України УГКЦ о.Віталія Тарасенка при допомозі дружини Люби.
Святкування було явним вираженням єдності Христової Церкви. Преосвящений владика Діонізій Ляхович, апостольський візитатор для українців, розпочав святкування урочистою конференцією на тему “ВСТАНОВЛЕННЯ, ІНТЕГРАЦІЯ, ДІАЛОГ Української церковної громади в Генуї”, в якій взяло участь понад 10 доповідачів, представляючи загальну ситуацію наших вірних в Італію і підкріплюючи конкретними прикладами із життя місцевої церковної спільноти. По завершені відбулась урочиста Вечірня.
Наступного дня разом із єпископом Генуї, котрий водночас є головою конференції(синоду) італійських єпископів, була відслужена Архиєрейська Божественна Літургія св.Йоана Золотоустого. Таким чином в перше відбулось служіння двох найвищих духовних провідників для нашого народу в Італії. Архиєпископ Анджело Баняско підкреслив, що такий духовний досвід є дуже корисним для усіх, хто входить у цю Таємницю Божої Величі, яка так багато представляється в різних обрядах. Церкви мають ділитися скарбами, збагачуючи один одного і показуючи символ єдності.
Владика Діонізій від імені патріарха Святослава Шевчука та Синоду Єпископів подякував за опіку над нашими вірними, які мають можливість тут здійснювати заклик Синоду єпископів у творенні “Живої спільноти”, що є місцем живої зустрічі із Христом. Жива участь людей в парафіяльному житті була особливо відчутна, як в організації, так і в духовному пережитті цих святкувань.
Адже більша половина присутніх приступила до св.Сповіді, яку так радо уділив владика Діонізій, і прийняли святе Причастя. Особливо був відчутний дух єдності громади, що об’єднала в собі людей з різних регіонів України та з інших країн, незалежно від їхньої конфесійної приналежності.
“Небесний Отець збирає дітей Своїх і наше завдання виконувати Його волю. Ви дали життя цій громаді своєю постійною присутністю в продовж 10 років” – зауважив капелан звертаючись до людей. У Богослужінні взяло участь понад 300 вірних окрім шанованих гостей із Посольства України, Генрального Консульства України в Мілані, почесного консульства України в Генуї, представників місцевої влади, різних асоціацій та організацій, церковних спільнот інших націоальностей, були активно присутні церковні сестринські громади в міст Савона та К’яварі.
Чудовий церковний молитовний спів у двох мовах був виконаний двома хорами дорослих та молоді. Італійські священики: парох храму Св.Степана Дон Паоло Ромео, Відповідальний за імігрантів при єпархії Дон Джіякомо Мартіно, ректор семінарії у м.Савона Дон Піеро Джіяккоза, Вікарій Дон Піетро Арвіго були активними у Богослужінні, молячись своє мовою.
По завершені кардинал Баньяско отримав від імені церковної влади та вірних в дар ікону “Нерукотворного Спаса”, яка так вшанована у Генуї. Сокрушений таким простим і щирим жестом Його еміненція ще раз відзначив великий внесок Східної духовості у житті генуезької церкви, частиною якої є українська громада. Відтак два єпископа уділи загальне і окреме благословення усім вірним, а священики благословили святою олією.Після урочистого обіду і веселих святкувань на площі храму ще відбувся концерт духовної і класичної музики, та хорового співу у прекрасному залі “делла Гріда” у приміщені колишньої торгової палати.
Преосвящений владика Діонізій по закінченні благословив усіх на цей ювілейний рік і на духовний зріст громади в Любові до Бога, до ближніх та до України.
Спогади про прекрасні ювілейні дні прожиті разом
Дивна річ час… То біжить швидко, ніби галопом, втягуючи нас у свій вир, то пливе тихо та розмірено, непомітно змінюючи усе на своєму шляху. Рух – це його характерна особливість. Ми занурені у це часове море також рухаємося. Напрямки та характер такої подорожі кожен може вільно обирати. Маємо можливість залишатися самими, маневруючи між життєвими хвилями часового моря, а маємо нагоду об’єднатися у своїх зусиллях з іншими. Допомогти їм збудувати міцний човен, а потім разом долати шторми та буревії життя, разом відпочивати і радіти ясній днині.
Багатьох із нас життєві хвилі розбурханого моря закинули у цю далеку країну, Італію. Важко бути самому на чужині, протистояти усім негараздам, які так часто трапляються у теперішній час. Дуже легко знесилитися, піддатися негативу, розчаруватися у всіх і всьому. Та Благий Господь ніколи не залишає нас . Із Його Благословення 10 років тому у місті Генуя перші добровольці на разом з о.Віталієм та м.Любою розпочали будівництво такого рятівного човника – першої української церковної громади у Лігурії. Одному Богу відомо скільки труднощів та перепон довелося їм зустріти на своєму шляху. Та все ж крок за кроком, рік за роком, спільними зусиллями, громада росла та міцніла. Не одна самотня, зболена та замерзла душа знайшла тут притулок, оздоровлення, тепло, та найголовніше – Бога, що є Любов. Любов, яка ховається в очах звичайних людей, в розумінні, у добрій пораді, у співчутті або у такому простому та багатомовному дружньому мовчанні. Любов – така важлива у сучасному холодному світі.
Минуло 10 років в Любові. Рішили відзначити цей прожитий час і відсвяткувати дякуючи Богові та усім, хто долучився до цього шляху встановлення та утвердження.
Підготовка розпочалася завчасно. Церковне братство розробило «план дій». Кожен одержав свої обов’язки. Незадіяним не залишився практично ніхто. Усі від найменших, до найстарших парафіян внесли свою лепту допомоги. Підготовка була найбільш активною в останні дні. Господині – майстрині готували різноманітні страви, пекли смачнючі тортики і прикрашали оселю. Втомлені після роботи люди бігли з радістю до храму, щоби завершити приготування. З одної кімнати лунали голоси хористів, які репетирували святковий виступ, у другій метушилися клеючи плакати , в іншій діти готували танок … тут миють, там прибирають… всюди відчувався веселий передсвятковий настрій. Ще б пак! Пака подія відбувається раз у 10 років!
2 листопада о 16 годині у барвисто прикрашеній світлиці при храмі розпочалася святкова конференція. На запрошення приїхали високоповажні гості. Кожен із них мав свою доповідь про нашу громаду, якою вона була, якою бачать її тепер, висловлювали побажання та сподівання на майбутнє. Було приємно чути, що нас зауважили, в дечому хвалили, а в дечому звертали увагу. 10 років не пройшли даремно. Було ясно із свідчень італійських доповідачів, що завдяки діяльності громади східна духовність та українська культура стали відомими та полюбилися багатьом у Ліґурії. Слухачі були як українці, так італійські друзі. Також для гостей на великому екрані показували добірку фотографій, які розповідали про яскраві моменти народження та зросту церковної громади. Після конференції був маленька гостина, де гостей частували українською смакотою. Усі були переповнені емоціями, весело спілкувалися, ділилися враженнями від почутого.
О 18 годині того ж дня у храмі відбулася святкова вечірня. Це було щось надзвичайне. Тиха молитва, мелодійний спів, лагідне світло від мерехтіння свічок… дві мови, два народи, спільна подяка та прослава Господу. Частіше б збиратися отак, у мирі, забуваючи усі суперечки та відмінності, щоб тихо у покорі серця славити Бога і відчувати Його живу присутність.
Ось нарешті настала довгоочікувана неділя 3 листопада.
Основні святкування були заплановані саме на цей день. Скільки сил, переживань, були пов’язані із ним. Об 11 годині Архиєрейська Божественна Літургія. Святково одягнені люди один за другим заходять до храму. Багато італійських гостей, але наші українці не загубляться серед них, тому що кожен одягнений у барвисту, розшиту яскравою мережкою вишиванку. Як раді тут у цей святковий день усім гостям! На груди кожному при вході чіпають маленький яскравий букетик, із жовтогарячим соняхом та синьо-жовтими стрічками на знак української гостинності. Храм заповнений ущерть. Прибули довгоочікувані владики.
Розпочалася Свята Літургія. У ній об’єдналися дві християнські традиції, дві народності, які люблять та служать одному Богу. Кардинал Анжело Бан’яско та владика Діонісій Ляхович прибули щоб разом очолити ці Торжества, освятити та благословити цей знаменний час. Неперевершені і неописані почуття духу Літургії! Спільні молитви священників та вірних двох різних національностей зливаються в одну, яка підноситься у височінь, для подяки Господу за роки прожиті разом, поразки та перемоги, невдачі та досягнення, за усі Його благословення та допомогу. Як же було мило Господу Богу дивитися на Його дітей об’єднаних спільною молитвою, миром та радістю. Ці діти підходили із великим трепетом до єпископів і просили благословення для цілого свого роду. Владики молились і радо благословення. Слава Тобі Боже за все!
Окрилені після Богослужіння люди почали виходити шнурочком на площу перед храмом. Тут усіх гостей чекав сюрприз. Із лівого боку тягнулися довгі столи закладені найсмачнішими стравами, а з правого розташувалися із своєю замислуватою апаратурою справжні веселі українські музики. Спочатку усі чемно вистроїлися у чергу за апетитними закусками, а потім підкріпившись у силах пішли у запальний танок. Музики вигравали весело та дзвінко, що аж шибки у вікнах сусідських будинків дзвеніли. Усі цікаві зійшлися подивитися у чому справа. Людей було видимо – невидимо. Стрибали, сміялися та фотографувалися. Навіть, наш священик, о.Віталій, виводив веселі хороводи. Приїхали гості із К’яварі і Савони, співали пісень та розказували гуморески. Діти були щасливі, як ніхто, адже така була прекрасна нагода побігати та повеселитися. Навіть заспівали дві пісеньки і дуже раділи від оплесків. Дорослий хор заспівав своїх запальних пісень. Було весело – превесело, жаль що десята річниця буває тільки раз у десять років…
Багато всього було, але це ще не було завершення. Попереду – великий концерт у солідному залі. Після усіх розваг та веселощів, вистроївшись у колону на чолі з українським прапором, хрестом та хоругвами, а також духм’яним хлібом на розшитому рушничку, усі рушили через у напрямку центральної площі De Ferrari. Йдучи дорогою, разом із представниками послольства та консульства співали українських пісень. Пішоходи зупинялися, щоб подивитися на яскраву та веселу процесію, а машини давали дорогу.
У розкішному, великому та світлому залі “Делла Гріда” зручно розмістилось багато гостей та друзів. Ведуча запрошувала артистів, які одні за одними показували перлини української культури глядачам. Солов’їні голоси дорослого хору, душевні пісні молодіжного ансамблю, чудові твори у виконанні вокально – інструментального тріо, віртуозна гра на фортепіано, захоплюючий танець у виконанні дітей та надзвичайне соло «Аве Марія» у виконанні матушки Люби – усе це викликало захоплення глядачів та бурхливі оплески. До слова запрошувались високоповажні гості. Панувала тепла та душевна атмосфера. Час сплинув непомітно, не хотілось покидати цей гостинний зал. Остання сценка у повній тиші про творення нашої громади. Прощальні слова, побажання, подяка, «Многая літа» для усіх…
… Ось і все. Такий довгожданий день добіг до завершення. День, що як кордон розділив минуле і майбутнє, «До» і « Після».
Всі розходяться по своїх домівках та місцях праці. Хтось поволі прямує у натовп і зникає серед італійського народу, а хтось спішить до автобуса, щоб знову влитися життя італійської сім’ї. Стало трошки сумно. 10 років… такий довгий шлях залишився за плечима. А що чекає далі? Які нові дороги та повороти долі? Не знаємо…
Знаємо, що віруючим людям немає причин сумувати. Адже 10 – це лише початок! Далі із Божою допомогою будемо святкувати 15, а там і до 20 – и ліття рукою подати. Головне бути разом, згуртованими, спільними зусиллями, а не в самоті долати усі шторми та бурі у нашому житті.
P.S.Велике спасибі отцю Віталію та матушці Любі за те, що всі ці роки присвятили на служіння у далекій чужій країні загубленим у великому морі життя людям. За їхню любов, доброту, терпіння, розуміння, поради, недоспані ночі та переживання. За те, що із чужих зовсім людей змогли згуртувати велику родину, яка об’єднана навколо Господа Бога. За те, що храм став другим домом, куди кожної неділі здалека дуже спішать прочани, щоб разом помолитися, подякувати Богу за одержані ласки та попросити підтримки у важкі хвилини. Дякуємо за Живу Церкву, яка незважаючи на холодні кам’яні стіни 1000-літнього храму, живе у душах вірних.
“Спаси Боже” і нам усім вірним за просту і активну присутність.
І тобі Боже, слава, честь і поклоніння, разом із Пресвятою Богородицею і св.Степаном та всіма святими
Дякуємо Тобі Боже за все!
Оксана Косовська,
Генуя.
Фото Оксана Косовська.
