Українські Спільноти центральної Лігурії Comunita` ucraine della Liguria centrale

З орієнтацією на небо не пропадемо на землі

Духовність.

Не хлібом єдиним живе людина. Від її духовного світу, мені здається, залежить чи буде той хліб корисним, пожиточним, на її власне добро. Непросто жити між землею і небом. Але з орієнтацією на небо неможливо пропасти на землі. Багато українців у Генуї з роками, з досвідом заробітчанства зрозуміли вартість і одного, і другого. Тому останнім часом спостерігається ненаситна потреба не тільки до духовного оновлення, а й до духовного зростання. В Італії, центрі світової релігії, засобів досягти це вистачає. Лиш би було бажання і мудрий провідник.
Незабутні враження від поїздки в Рим, у Мілан, яку здійснили навесні. А нещодавно вдалося побувати на півночі Італії у Павії .
Нас не стільки цікавило, що тут широко і багатогалузево розвинене промислове виробництво, є один із найстаріших університетів, як те, що у церкві святого Петра зберігаються мощі святого Августина.
Земний шлях Августина чимось нагадує шлях Магдалини. Язичницьке оточення і пристрасті штовхнули юнака до аморальної поведінки. Від природи він був наділений глибоким розумом і жадобою до пізнання. Мати – християнка Моніка 18 років молилася, щоби ці дари пішли на славу Божу. Людина сама по собі така далека від Бога, що її воля перебуває в оковах, вона вільна тільки для гріха, – прийде до висновку пізніше святий Августин. Прочитавши «Кортезія» Цицерона, в ньому вперше прокинувся порив до отримання істинної мудрості, але він ще не знаходив в собі сили відмовитися від багатства, честі і задоволення в почуттях. Професором риторики втікає, незважаючи на благання своєї матері, до Риму, а згодом переселяється до Мілану. Під враженнями проповідей святого Амврозія він занурюється в стан максимальної духовної боротьби. Усвідомлював, що життя до цього часу було помилковим. До нового високого ідеалу готовим не був. У цей момент почув слова, вимовлені немов голосом дитини: «Візьми і читай». Августин взяв послання святого Павла і в тиші прочитав той уривок, на який першим впав його погляд: « Як день, – поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей». На Пасху 387 року він був хрещений єпископом медіоланським Амброзієм зі своїм 16-річним сином. Історію свого духовного життя і важкого шляху до християнської віри св.Августин описав у книзі «Сповідь». Радимо кожному її прочитати і пізнати глибину Божого милосердя.
Св.Августин прославився як борець проти єресей. Він зробив величезний вплив на християнство як своїми творами, так і особистим духовним прикладом. Його численні твори донині перекладаються на всі мови світу. Він один із чотирьох найбільших отців Західної церкви, найвпливовіший і найзнаменитіший теолог християнства.
Ми мали велике щастя відправити Службу Божу на престолі, під яким зберігаютьсю мощі св.Августина. наш духовний провідник о.Віталій уділив кожному із паломників особливого благословення. Чи не кожна з нас бачила себе в ролі св.Моніки, молячись за своїх дітей в надії, що Бог за молитвами її Сина почує нас сьйогґодні обов’язково.
Друга частина паломницької подорожі – монастир чертозинців, поблизу Павії,
Зведений в епоху Відродження. Знайомство починаємо із церкви Чертоги – велична, гармонійна на споруда вражає своєю красою і довершеність. Тут направду думкам легко летіти до Бога. Отець Віталій ознайомив нас із життям монахів-чертозинців. Раз увійшовши в монастир вони вже ніколи не бачили світського життя. Кожен із 24-ох жив в окремому будиночку із 4-ох кімнат, укритому кам’яною огорожею з виходом у маленький ізольований дворик, криницею і городом. На першому поверсі дерев’яна стодола і майстерня, де чертозинець дві0-три години займався ручною працею. На другому – кімната призначена до молитви і житлова кімната із нарами, матрацом із кінського волосся, піч, стіл, стілець. У монахів день не мав ні початку ні кінця – вставали о 6-тій годині, але це не зовсім так, бо вони вже вставали ще задовго до півночі на Службу, яка тривала у церкві до 2-гої години ранку. Насправді монахи лягали о 6-тій годині вечора, але лише на 4-ри години. Сон в два прийоми, в повному одязі на жорсткому ліжку схожий на незатишний сон мандрівника. Чертозинець живе в самотності весь ден, але це не означає, що він вільний влаштовувати своє життя як йому заманеться. На це є пильний монастирський дзвін, яки видзвонює підйом, роботу, відпочинок, утреню. Єдина за день їжа – риба, овочі, компоти – просовувалась у віконце келії братом-монахом. Коли щось потрібно – записка на паличці віконця, ніякого спілкування. На їх гробах безіменні хрести. Разом із стінами келії і мовчанням, анонімність – додаткова охорона. Прославленні цервою монахи такого монастиря рідкість. Св.Бруно передав своєму ордену схильність до анонімності.
Цікава історія. Шкода, що цей монастир недіючий і залишилась про нього лише історія. Своїм святим життям чертозинці допомогли б світові стати кращим. Сьогодні всі 24 будиночки пустують. 8 монахів іншого монастиря проводять екскурсії, торгують різними травами, лікерами, крамелями власноруч виготовленими, із цього виживають. Було наостанок трохи сумно.
Повертаючись у Геную, ми вголос спільно молилися за збереження монаршого і священичого покликання. Ходить така легенда між людьми, що світ перестане існувати, коли останній монах перестане існувати.
Гарним спомином про паломницьку подорож стане для нас виготовлена для нас пам’ятна книжечка. У ній вміщені не тільки розповіді про св.Августина і монастир черозинців, але й декілька молитов св.Августина, пісня подяка св.Амврозія.
Наприкінці березня готуємось до Люрду. Серцем торкаючись святих місць, міцніємо душею. Те, що відчули ми, запрошуємо відчути і вас.
Ольга Ваврик, Генуя.