Українські Спільноти центральної Лігурії Comunita` ucraine della Liguria centrale

Великдень з Матір’ю Терезою

В Україні десь на повну силу б’ють великодні дзвони, святять паски, а я собі йду на вихідний. Ранкова Генуя ліниво й неохоче прокидається від сну. Тихо. Ні машин, ні людей. Повітря  настояне на духм’яному запахові трав і дерев. На всі лади виспівують пташині хори. Небесна височінь сьогодні глибока, бездонна і по-особливому врочиста. Та врочистість, небуденність торкається і моєї стомленої душі. Вдивляюсь у вікна німих вітрин, і бачу радісний блиск очей. Моїх очей. Невже отак просто і зримо сповнюється прохання промінитися Ісусовою радістю, де б я не була? З шумом проноситься 34-й автобус. Їде на Стальєно, відоме знаменитим цвинтарем. Я там ніколи ще не була. Подув весняного вітру переносить зате мене на цвинтар у рідне село в Україні.
Між деревами, квітами і могилами – люди, багато людей. Святкові, усміхнені. Дивно. Цвинтар – місце суму, розлуки. А тут радість. Гублюся в натовпі, не відстаючи від священика, який святить гроби і хору, що піднесено, без упину співає «Христос воскрес!

Смертією смерть поправ. І сущим во гробі живот дарував!» Я вже вся промокла, бо підсуваюся найближче де летять бризги води. Зате фіалки, принесені з лісу для бабки Катерини, яка їх так любила, не в’януть у руці. Ніяк не покладу на могилу, бо не можу пропустити й миті великої радості, розділеної на всіх. Немає смерті, є вічне життя! Набагато краще, ніж наше земне! Про це живі хочуть сказати мертвим, ніби вони самі того не знають. Виходить, кажуть самі собі. Щоб підбадьорити, додати сил йти далі аж до кінця. Кінця, якого немає. Бо Христос смертю своєю і воскресінням запевнив нам щасливу вічну будучність. Хіба може бути кращий привід для радості?
    Ця радість і цього року застане українських заробітчан в італійській Генуї. Буде врочиста святкова Літургія, свячення кошиків, дарування писанок. Жінки у прикладені до вуха мобілки кричатимуть далеко в Україну «Христос воскрес!» своїм рідним. Хай не буде сліз, хай не буде суму! Подумаєш, не розцілуєтеся з ними, не з’їсте свяченого яйця, домашньої ковбаси. Якщо Бог послав нас сюди, – значить так треба. Ви знаєте, я завжди боляче, з ностальгією зустрічала Великдень і Різдво. Напевне, з тих причин, що й ви. Відколи вишколюю себе підпорядковуватись волі Все-вишнього повністю, на всі сто відсотків, з довір’ям і повагою ставлюся до його рішень. Він настільки любить мене (і, звичайно ж, вас), що не може дозволити щось погане й некорисне.
«Страсті Христові завжди закінчуються радістю воскресіння. Тому коли відчуваєш у своєму серці Ісусові страждання, знай, що мусить настати воскресіння, – каже свята Мати Тереза. – Не дозволь, щоб смуток заволодів тобою, що забудемо про радість Христового воскресіння». Свята потішає, що Бог може нам допомогти й неодмінно прийде з допомогою. Те, що він може допомогти не підлягає сумнівам, бо він всемогутній. Те, що він охоче допоможе – очевидне, бо обіцяє нам це в багатьох місцях  св. Письма, а Бог несхитно вірний своїм обіцянкам» І святий Августин розраджує: «Як можеш сумніватися в тому, що Бог обдарує тебе добром, коли він захотів прийняти заради тебе зло?»
    Італія для нас, християн, правдивих християн, повинна стати не тільки країною, яка сприяє знайти і роботу, і гроші. Це ідеальне, повірте, ідеальне місце для духовного росту і духовного збагачення. Подумайте самі. Живемо в умовах, максимально наближених до монастирських, – ізоляція, одинокість, терпіння, умертвлення тіла, бажань, волі. Звільняючись від свого «я», наближмо Ісуса так, щоб він  думав у наших головах, працював нашими руками, бився нашим серцем, переплавлюючи ненависть у любов, упередженість – у безмежну довіру, сум – у радість. Зі всесильним Ісусом всесильними станемо і ми! Свята Тереза переконана, що святість дуже швидко зростає там, де є добро і що стати святою – означає позбутися всього, що не походить від Бога. Станьмо святими в Італії! Наша святість торкнеться дітей наших, рідних, України.
Рвемось додому. Птахами би злетіли. Будьмо чесними самі з собою: але чи то наш вічний дім? Наша Батьківщина – небо, де чекає на дітей своїх люблячий і справедливий батько. Якщо були добрими дітьми, – прийме в свої обійми. А якщо недобрими – буком пожене геть від себе.
Вибачте, що й наостанок процитую Матір Терезу. І знаєте чому? Бо вона, народившись в Албанії, працювала для Христа далеко за її межами. Та й ми, опікуючись дітьми, рідними на чужині у Богом даний спосіб, мусимо працювати на нього. Інакше – який сенс? Ось що радить свята.
Сьогодні, більш ніж будь-коли м