Українські Спільноти центральної Лігурії Comunita` ucraine della Liguria centrale

З’їзд «Матерів в молитві». Від Генуї їдем до Болоньї

21-22 березня  цього року в м. Болонья відбулась друга молитовна зустріч «Матері в молитві» в Італії. Програма зустрічі була розрахована на два дні з нічними чуваннями.
Моє знайомство з самим містом Болонья відбулось чисто випадково і почалось із статті в журналі «Український голос в Італії»: «Болонья – рожеве та усміхнене місто», яку прочитала за кілька днів до поїздки. Так, що про портичі і вежі я вже була начитана.
Але коли поїхала на зустріч, то міста фактично не бачила, окрім вокзалу. Бо зустрічали і проводжали дівчата з Болоньї, за що їм дуже вдячна і хочеться з приємністю наголосити на цьому організаторам зустрічі. А коли зустрічають, то знайомишся, а проводжають – то найкращі друзі і тоді розмова не вщухає і забуваєш розглянути місто.

Коли в понеділок зранку я вийшла на роботу, то на запитання хазяйки що бачила і що сподобалось в Болоньї я відповіла: « О 12 годині дня в суботу я зайшла в церкву, зразу після вокзалу і об 17.30 наступного вийшла з церкви, щоб їхати на вокзал додому в Геную. Крім церкви я не була ніде і нічого не бачила. Але тепер знаю, що найкраща моя молитва була з 2 години до 5 ранку». Мене досить здивувало її: «Ті капіско», бо я її вважала за невігласа в цих справах.
Отже, все по порядку. Болонья до проведення зустрічі готувалася, скільки днів кипіла організаторська робота – невідомо, але зустрічали на всі 100.  Хто прибув, проходив реєстрацію, в холі можна було розглянути стенди під назвою «Ось твої діти, Господи», «За всіх ти молишся, Благая», у фотографіях були події року, місяця. Все це було продумано з великою любов’ю. Хто прибув відмічав на карті Італії з якого міста він приїхав, а на карті України – звідкіля родом. Особливе хвилювання виникло вже потім, пізніше під час молитов, запалені свічки ставились на карту України, символізуючи єдність нашої молитви з матерями і дітьми міст, з яких ми приїхали.
Привітання від Апостольського Візитатора для українських греко-католиків в Італії – Владики Діонізія, виголосив отець Андрій Жибурський, душпастир громади українців «Пресвята родина» м. Болонья церкви Santa Maria del suffragio, в якій ми всі зібрались. Це прозвучало також і на другий день з вуст пасторального координатора Олександра Супрунка з Риму. Було зазначено, що на рух «Матері в молитві» покладено великі надії. Адже  материнські молитви допомагають у відродженні нашої молоді, а отже нації.
Найважливіша справа для церкви, народу й родини, щоб діти були добре виховані. «Матері в молитві» отримують благословення і підтримку зі сторони Владики Діонізія.
Хочеться написати як отці церкви говорять про виховання наших дітей. « Якби батьки дбайливо виховували своїх власних дітей, то не треба було б ані законів, ані судів, ані помст, ані кар, ані публічних вбивств». (св. Іван Золотоустий).
«Щоб обов’язок виховання дітей як слід виконати, пам’ятайте про мою так часто повторювану раду: спільно молитися рано й увечері вголос, по змозі з Молитвослова. При вас і мала дитина, яка ще нічого не розуміє, привикне до молитви, вслухаючись в слова Отче наш і Символ віри. А кожне слово важливе, кожне слово є дверима до неба; воно підносить душу з болота матеріального життя і повсякденної злоби, біди й нужди до чогось вищого, святого, чистого – до Бога, до того життя, що нам його дає благодать Ісуса Христа. Тому кожне слово молитви нехай буде проказане голосно, виразно, з острахом Божим з глибоким переконанням, з душею, зверненою до неба та відверненою від гріха». (митр. Андрей Шептицький).
Координатором руху є п. Люба Диминчук, під керівництвом якої і організовано цю молитовну зустріч, на яку з’їхались керівники груп майже з сімнадцяти міст Італії.
Перед початком Божественної Літургії за усопших, отець Андрій вніс мощі св. Анни, над якими ми читали вервицю: «Свята Анно, навчи нас молитися». Було проведено посвячення кадила,  внесено хрест і покладено його на тетрапод. Мали час в роздумах поклонитися йому.
Хочеться зазначити, що сама атмосфера в  церкві просто чудова і сприяла молитві. Тепла, повна світла і чудового запаху ладана. Хоч і не висока, але враження було таке, що наш спів і молитва з легкістю пробиває неймовірної товщини стелю в нас над головою, і йде прямо до неба. Так, воно так і було! Це треба було відчути.
Після короткої перерви на каву, розпочалась духовна зустріч з Веронікою Вільямс. Гостями зустрічі були також координатор з Росії Галина Болковська і отець Мирослав з Польщі. Пані Вероніка розказала нам  про те, як народилась ідея молитися за дітей, як створились і поширювались групи. На сьогоднішній день вони існують в 92 країнах світу. Це все відбулось без публікацій, рекламних оголошень чи агентств. Господь найкращий рекламний агент.
Що вражає у виступах Вероніки так це те, що виступає без записів і підготовлених занотовок. Все йде з голови якою керує св. Дух. Про це вона попереджає перед виступом. Слова прості, не мудруваті, які лягають на душу легким серпанком невидимих ниток по легкості розуміння і спокою. Все так просто і легко головне довіритись, віддати вирішення проблем найвищому і чого тоді хвилюватись ?! Іноді здається, та ні, вона впевнена – що Бог іде слідом за нею з кельнею в руках і просить дозволу загладити тріщинки в її житті. Вдумайтесь в ці слова. Це стосується і нас з вами. Тільки треба дозволити йому це зробити.
Підкорення себе Богові – улюблена тема п. Вероніки. Покоряючись і дозволяючи Всемо-гутньому Богу увійти в наше життя, ми просимо Його керувати нами так, як цього хоче Він. Ми повністю дозволяємо йому ощасливлювати нас всім тим, що необхідно для повноцінного життя. Через цей дозвіл Він змінює нас самих і ми відповідаємо його зміни і задуми про нас.; Він вносить зміни в будь-яку ділянку нашого життя, щоб ми могли жити в мирі радості.
Царство Боже, Царя Царів, ми Його доньки, значить ми принцеси в його царстві. Можливо, ми не відчуваємо себе такими в теперішній момент, можливо в нашому житті існують речі, які нам стають завадою, перешкодою до повного відчуття спокою і щастя. Можливо, зараз ви відчуваєте, що ваше життя зайшло в тупикову ситуацію або проходить не так, як би нам цього хотілось. Можливо, ми себе відчуваємо невдахою, але не треба так думати. Він все про це знає і хоче допомогти нам повернутись на правильний шлях, який веде до щастя. Бог гаряче любить нас, у нього є свій план для Вас! Дайте Йому шанс, і ви не пожалієте про це.
Були задані питання п. Вероніці, як правильно молитись, що вона відчуває в тій чи іншій ситуації. Під час цього керівники груп знайомились між собою. Були серед приїжджих групи, які створились місяць тому. Також пролунали свідчення – відповідь Бога на наші молитви. Дуже багато свідчень у групах «Матері в молитві» з міста Болонья.
Потім у церкву було внесено велике дерев’яне розп’яття Ісуса Христа. Перед розп’яттям покладено терновий вінок. Скажемо, картина не нова – хрест, вінок. Але кожного разу це викликає неймовірне каяття і болісний жаль за свої гріхи, якими ми завдаємо невимовних страждань Ісусові. Як боляче, які гострі голки тернові.
Разом із отцем Іваном Куликом з Падови співаємо Акафіст до св. Духа. Всі присутні жінки написали свої терпіння і благання до Страж-дального Ісуса і листочки ці кожна з нас, підходячи до тернового вінка наколювала на терня. Зал співав в цей момент «Прийди, Христе, прийди». Потім пісню, написану в Італії «Моліться, батьки». Враження від побаченого і пережитого в ці хвилини неможливо описати. Також відчуття молитви в тиші, з другої ночі до п’ятої ранку. Сповідь проводять отець Іван і отець Андрій Черненко з Риму.
Молитва, роздуми… Сповідь. Молитва на вервиці… Розважання… Роздуми. І весь цей час пронизаний одним благанням – видихом, яке злітає раз у раз з моїх уст беззвучним криком душі – «Господи Христе, Сину Божий, помилуй мене. Прийми мене, що каюся».
Під ранок разом з отцем Андрієм співаємо Хресну дорогу ненародженої дитини. Отець зачитав з Євангеліє притчу про виноградник і виноградарів.  Виноградарі не мають права вирубувати або спалювати чужий виноградник. Так і в життя – один з великих дарів  Бо, ми не можемо втручатись. Не нам вирішувати долю дітей посланих нам Богом – народжувати чи робити аборт! Материнство дається Богом, і це ми повинні приймати як радість, скільки б разів у нашому житі це не сталось. А не бачити це як незаплановану нами вагітність, яка буде завадою і проблемою в нашому майбутньому.
Знову ранкова молитва, духовне слово священика. Перерва на обід.
Всі присутні після цих нічних переживань і молитов були як гранітна глиба, єдині в своєму бажанні – довірити своє життя Богові. Молитись безперестанку, довірити своїх дітей Богові. Була одна велика сімя, з незлічимою з кількістю матерів, українських матерів. Долею загнаних на чужину, на заробітки, Благословіням  Божим  зібраних в цій церкві і на цю зустріч, які потім рознесуть з собою цей молитовний дух в 17 міст сонячної Італії.
В неділю зранку прибуло багато нових учасниць зустрічі, так що вільних місць перед другим виступом п. Вероніки не було, люди стояли в проходах. Виступаючи вона майже не повторювалась. Зміст розмови – любов до Бога, повна покора і довіра йому знову були присутні, але приклади приводила зовсім інші. Мені сподобалась розповідь про одне з її видінь під час молитви. Діло відбувається в поїзді, який тимчасово із-за поломки застряв у тунелі.
В середині вагона, в одному із купе було двоє мужчини, які бурчали, метушились, підсилюючи своє хвилювання, то ходячи взад-вперед, то дивлячись на годинник. в міру  того, як йшов час, вони ставали  все більше роздратованими.
В іншому вагоні чоловік, який дізнавшись, що поїзд через поломку зупинився, зручно вмостився і чекав. Потім прийшов провідник і запропонував йому горнятко чаю. Все було спокійно. Коли поїзд  вийшов з тунелю, то виявилось, що тунель зроблений всього-на-всього з кришталю.
В нашому житті, ми дуже часто попадаємо в подібний тунель, який може бути довгим або коротким, і нам невідомо коли ми знову із нього вийдемо. Але в нас є вибір: ми можемо злитися, звинувачувати всіх і все в тому числі і Бога, або ж можемо розслабитися й дозволити Господу (подібно провіднику в вагоні) допомогти нам, в той час коли ми чекаємо, коли знову побачимо сонячний світ. І момент. Коли поїзд рухається не наступить швидше від хвилювання тих двох мужчин. Найтемніший тунель може стати дуже дорогим місцем, якщо ви запросите туди Бога, щоб він побув з вами. Тільки-но пані Вероніка закінчила розказувати про це, із залу піднялась жінка і вигукнула: «Я п’ять років була в темному тунелі, і тільки тепер вийшла з нього, зрозумівши, що він був з кришталю». У відповідь п.Вероніка, сміючись, сказала: «Чудово!» Запитання, відповіді. Невимушена бесіда. Лунає пісня «Неопалима купина». Готуємось до загальної спільної молитви матерів
Годі тобі вже ридати та голосити,
Хай очі твої сліз не проливають.
Є бо нагорода за біль твій, –
Слово Господнє, – вони повернуться
З ворожої країни.
Є ще надія для потомства твого,-
Слово Господнє, – діти твої
Повернуться у свої границі
Єр. 31,16-17
Ми єдині в цьому проханні про захист, прощення, єдність умів і сердець. Прослава Бога, подяка за материнство. Довіряємо наших дітей Господній опіці. Кожна мати робить це на колінах, залишаючи паперове сердечко-карточку з іменами дітей на столику перед Ісусом. Через деякий час формується з цих маленьких сердечок одне велике, яке забере з собою Вероніка до Англії, і буде молитись над кожним з них.
Церква людьми заповнена, як кажуть яблуку немає де впасти. Розмаїття вишиванок, узорів, кольорів на сорочках, спідницях. В повітрі відчувається урочистість заключного моменту зустрічі – Божественної Літургії. Серед п’яти священиків, які проводять службу – двоє італійських. Перехід з української на італійську і навпаки практично не відчувається. Перед Богом ми всі однакові. Духовний піднесення від побаченого, почутого і пережитого не покидає мене.
Думки хвилями набігають одна на одну. Забуваю закомпостувати квитк. Із стану задуми виводить голос по радіо, який об’являє про штраф безбілетних в розмірі 50 євро. Механічно думаю, хай діється воля Твоя, Боже. Здійснилось. Контроль проходить, пожартували трохи, запитали як поживає Генуя. Добре. Життя іде. Завтра до роботи. Тяжкий понеділок. Тяжкий робочий тиждень. Але це не так важливо. В четвер молитва нашої групи. І в неділю також. Як гарно, як хороше на душі.
Господи, Ісусе Христе, прийми молитву тих, що на тебе уповають…
Людмила Конопко
м. Генуя