-
Люрд – місце духовної віднови для українців Італії
з 31 травня по 2 червня тривала паломницька подорож українців Італії з міст Генуя, Савона, К’яварі. 105 прочан подолали велику відстань, щоб духовно відновитися у святому місці.
Слід зазначити, що українські заробітчани з Італії та з інших країн віновили паломництва української іміграціїдо Люрду. За часів тоталітарного режиму не було можливості відвідати чудотворні місця в Україні. Тоді ті, хто виїхав закордон, вирішили відвідувати найбільше чудотворне місце в Європі – Люрд. З незалежністю України відновилась моливість вільного почитання Зарваниці, Гошева, Крехова, Уніва, Почаїва. Кількість українських паломників у Люрді зменшилась. З появою явища заробітчанства знову чисельно з’явились паломники з України. Причина залишилась та ж сама – з різних причин неможливо відвідати чудотворні місця на рідні землі.
Хоча, будучи у Люрді, не усвідомлюєш, що ти на чужій землі. Тут є всі національності, чуєш різні мови, маєш повагу на рівні зі всіма. Дім Богородиці – це дім кожного.
Це відчула наша паломницька група неодноразово. Ми мали можливість молитись на Божественній Літургії “за Здоров’я” у Крипті Базиліки біля самої печери, де об’явилась Богородиця.
Пройшли “Хресну дорогу” із роздумами для паломника. Взяли участь у вічірньому свічковому поході, занурились у води святого місця, любо стояли біля печери і молились.
Духовне очищення отримали також і у св.Сповіді з допомогою о.Петра Гая і нашого духівника о.Віталія.
Залишаючи Люрд, багато дивились у сторону чудотворного місця і тихо в молитві повпорювали “До зустрічі… чекай мене мамо, я вернусь”Хто був у Люрді повертається знову…
За вікном мигають вечірні вогні, десь там залишились сеньйори з їх хворобами, характерами, звичками, примхами, а ми їдемо поклонитись і помолитись Матінці Божій в Люрд. Нас більше сотні, два автобуси. Ми різного віку: від 4,5 рочків до 67 років, переважно жінки. Всі об’єднані вечірньою молитвою. Ловимо кожне слово пані їмості. Такі звичні молитви, але звучать для нас сильніше, змістовніше. В автобусі настає надзвичайна атмосфера доброзичливості і очікування. Після перших молитов молодь роздає несподівані подарунки від наших керівників: отця Віталія і пані їмості. Спочатку книжка «Свята Бернадетта» (Люрд. Життєвий шлях, об’явлення Богородиці) українського автора Богдана Савчука. Не можу не нагадати як появилась вона серед нас. Наші керівники довго шукали її, але марно. Нарешті, вийшли на автора і з його допомогою пан Віктор, якого добре пам’ятають в нашій церкві за його добрі справи і пожертви, купив ці книжки в Україні і відправив в Геную. А потім п. Марія сама їх від наших бусів донесла додому аж на площу De Ferrari. Ці два комплекти були дуже важкі з площі до церкви ми несли їх у 4-х і часто відпочивали. Окрім цієї книжечки кожен отримав ще збірки, які підготували і видрукували наші керівники. Несподіванки не закінчились. Ми отримали футболки кольору нашого весняного неба, з дуже гарною емблемою – золотисте зображення Матері Божої і надписом “comunita Ucraina”. Але, як ми привикли все гарне берегти, то кожний сам по собі вирішив одягнути лише в Люрді. Однак на одній із зупинок побачили, що о.Віталій вже її одягнув, то через 5хв. ми всі теж були членами комуніти і раділи як діти. Це одне з кращих одягань, які я пам’ятаю.
Але я захопилась. Ми ще в дорозі. Наші науки і пізнання незнайомого продовжуються. Прекрасний фільм про Люрд. Ми подивились його на одному подиху. Вже малі діти були наділені Господом великою мужністю, терпінням, наполегливістю, для долання всіх перешкод на дорозі до зустрічі з Матінкою Божою. Ми ж їдемо в зручному автобусі, з смачними канапками в багажнику. Як міняються часи! Але випробування добром є важче, ніж бідою. Господи, не дай зачерствіти нашим серцям, покритися плівкою байдужості до чужого горя, не дай затьмарити наші очі грошима. Дай нам бачити справжні цінності.
А потім був ще один фільм. Про воду. Про звичайну воду. Якої в нас 80% і навколо нас дуже багато. Цей фільм настільки вразив нас, що прочанки розповідали групі «Матері в молитві» вже тут, в Генуї в перший же четвер.
Паломництво до Люрду продовжується. Ми трошки подрімали і ось пані їмость оголошує, що через годину будемо на місці. Сну як не бувало. Ми вже так близько.
Ось готель. Поряд на сонці виблискують золоті куполи української церкви. Вслухайтесь добре в ці слова. За тисячі кілометрів від рідної України, в далеких Піренеях на висоті 400 метрів, в знаменитому на весь світ Люрді живе українська церква. І править у ній службу священик о.Петро. Приїхав з Австралії, вивчив українську мову і посвятив своє життя служінню українській церкві, а значить і нам, українцям. Низький уклін Вам, отче Петре.
Зустрічі і приємності продовжуються. Ми з своїми сумками заходимо в готель і на наше “Buon giorno” чуємо: «Добрий день. Як доїхали?». Може, це сон? Ні це господарка готелю пані Катерина. Дуже елегантна гарна і моложава, розташовує нас в готелі. А супроводжує до кімнат ще одна українка, яка вже давно працює тут. Хто все ж таки не бажає забути італійської спілкується з п. Джузеппе, чоловіком п. Катерини, а приємна і тепла усмішка тендітної француженки (розуміє по-українськи) доньки п. Катерини доповнює враження, що ми вдома.
Хвилини на розташування і дзвоник чути по всьому готелю. Це о.Віталій нас всіх збирає разом і ми, нарешті, йдемо до печери, де Матінка Божа з’являлася малій дівчинці Бернадетті.
Величну триповерхову церкву видно здалеку. По одному з мостів переходимо на інший берег переповненої річки Гави. По всьому видно, дощі не обминають цих місць. Але сьогодні Господь подарував нам гарний сонячний день. Наші сині футболки перекликаються з синім небом, а на грудях українських прочан виблискує золотом Матінка Божа. З трепетом заходимо до церкви, стіни якої заповнені записами про чудові зцілення та інші чуда. Служба Божа завершується мируванням святою олією. Вже в котрий раз в цих святих стінах лунає спів нашого хору. Тут він звучить особливо.
Помолившись у церкві, йдемо до гроти, де було явлення Матінки Божої і звідки б‘є чудотворне джерело. Людей дуже багато. Пересуваємось повільно. Зустрічаємо і там українців, але не прочан, туристів.
Потім Хресна Дорога. На всіх стаціях слухаємо і молимось. Можливо, втомлені, в когось навіть опухли ноги, але ніхто про це не чув, не згадував, бо переповнені відчуттями болю і страждань Ісуса. Почав накрапати дощ, а на останній стації обрушився суцільною стіною. О.Віталій жартує, що замовив цей дощ, як одне з випробувань нашої волі. А в нас жевріло сподівання, що, може, дійшли наші молитви до Господа і, це був добрий знак. Всі поділились плащами і парасольками. І хоч через свою легковажність залишила в готелі плащ і дві парасолі, теж була під накриттям. Яке було наше здивування, коли в готелі ми застали гарячі батареї, які через пару хвилин вже сушили наше взуття.
Потім… Потім святково сервіровані столи, прекрасна вечеря, щасливі гарні обличчя і розмови, розмови. Все переповнене в нас: душа, мозок, нерви і навіть…. шлунок.
Короткий туалет, купуємо свічки, і йдемо приймати участь у факельному традиційному поході. Про цей похід треба було б написати окремий репортаж. Уявіть собі футбольне поле, заповнене вогниками, котрі рухаються. Це враження здалеку. А коли подивитися зблизька, то багато інвалідів в візочках, навіть в ліжках, з допомогою волонтерів, монахинь пересуваються. Йдуть групи подібні до нас. Багато дітей в супроводі монахинь. І над тисячами голів звучить єдина молитва. Звучить на різних мовах. А коли голосом п. Оксани звучала молитва на українській мові, очі наповнились слізьми. Це звучить наша мова. Її чують прочани з усього світу. Це наші два жовто-блакитних прапори і табличка «Ukraine» рухається в єдиному потоці. Таке забути неможливо.
Другий день почався дуже рано: о 5.30 о. Петро вже чекав нас у сповідальниці. Служба Божа, церква повна-повнісінька. Пані Оксана одягнена урочисто в український стрій. Інші прочани або в синіх футболках або у вишиванках. Ми знову в стінах твоїх, наша українська церквице. Молимось і сподіваємось, що настануть часи, коли перефарбують тебе у світлі, радісні кольори.
Після святкового сніданку йдемо займати чергу на купелі і придбати сувеніри. Когось вразить, що я часто використовую слово «свято», «святкове» очищення, величне, світле. І ми поступово очищаємось або намагаємось очиститись.
Ми так рано пішли займати чергу на цілющі купелі, що навіть заспали, коли запускали ранішню групу, а ми залишились за бар’єром. Але науки отця Віталія, що тільки спільна молитва, наша доброзичливість, любов, покора і віра проложать нам шлях до цілі, наповнила нас впевненістю і ми продовжували спокійно молитись.
А наші співучі соловейки завоювали таку симпатію у волонтерів, що обслуговують купелі, що вони робили все, щоб ми успішно і вчасно пройшли купелі. Пані їмость була завершальною в нашій групі, то з нею прощались, як з рідною.
Обід в готелі, піднесений настрій, «Многая літа» для п. Катерини і її родини. І ми в автобусі. На вулиці п. Катерина, о. Петро сестри-монахині довго махають нам руками.
А ми … Ми, але інші повертаємось до праці, когось може здивувати, чому я написала репортаж, а не враження. Нема слів, щоб описати наші враження, наші почуття. Це треба пережити. Правий п. Джузеппе, котрий сказав: «Хто був у Люрді, – повертається знову».
І на підтвердження хочу сповістити: п. Марія Кулик записалась на наступний рік, а п. Галя Стадник замовила 5 місць.
Одна з прочан із найкращими побажаннями
Вельможна Надія, м. Генуя
