-
Приїхав, щоб послужити слугам
Візит Aпостольського Візитатора Діонізія Ляховича у Лігурії.Над Генуєю шелестів теплий весняний дощ. У салоні церкви св.Cтефана українські заробітчани очікували Aпостольського Візитатора Діонізія Ляховича, і заплакане небо не могло аж ніяк вплинути на їх радісне збудження. То був перший візит високопоставленого представника Української греко-католицької церкви. Тож годилося зустріти по-особливому. Пам’ятно і хвилююче. По- християнськи, по-українськи. Нічого кращого не можна було придумати за розмай українських вишивок і живий усміхнений людський коридор, який вітав прадавнім радісним співаним привітом «Христос воскрес! Cмертією смерть подолав і сущим во гробі життя дарував». За ледь прихованою усмішкою гостя скривалося глибоке внутрішнє хвилювання: ось вона, маленька Україна, відірвана від рідної землі…
Голова церковного братства Олег Cагайдак запрошує Владику у салон церкви для знайомства із громадою заробітчан. І тут, в італійському куточку, живе український дух в образах, прикрашених, як вдома, вишитими рушниками, власноруч виготовлених хоругвах.
Організатори зустрічі вирішили, що доречною була б розповідь про передумови заснування української церкви і громади в Генуї і надали слово мені. Незвична хвилюватись перед аудиторією, хвилювалась, згадуючи ті часи. Все було так складно і так непросто. Приїхала з Неаполя перед Великоднем. З сумом виявивши, що тут немає української церкви, попросила італійську монахиню сестру Клару знайти можливість для великодньої сповіді. Крім мене і ще однієї жінки ніхто не прийшов. Коли неодноразово заводила мову про необхідність своєї церкви, мене жахалися, боячись матеріальних трудностей. Телефонне спілкування з координатором вірних УГКЦ в Італії вселяло надію, але ініціативи одиночки -«вискочки» було замало. До колективного бажання, а головне – найпершої потреби для душі ми ще не дозріли. Пломництво у сантуарій Богородиці Охоронниці, у якому українці вперше взяли найактивнішу й найчисельнішу участь щось перевернуло і зворушило у нашому житті. Це відчувало серце, це бачили очі. Невипадковою була давноочікувана нами і давновідкладувана урядом санаторія. A потім і замаскований приїзд з Риму отця Віталія Тарасенка. Він прикинувся українським заробітчанином. Крутився серед гурту, що заполонював парк на Бріньолях, біля бусів, які щонеділі приїжджали з України. Його сварили, чого приїхав сюди, бо для молодих тут роботи немає. A ми і мали стати його роботою. Перша імпровізована зустріч у приміщенні Карітасу при церкві Консолаціоне з потенційною громадою і насторожувала, і обнадіювала.
Богородиця Охоронниця, яка віками охороняє Геную, взяла під свій покров і нашу громаду. І не замасковано, а реально, зримо. Перший прихисток, засоби для існування українському священику надав італієць дон Паоло Ромео саме під горою Марії. Потім другим прихистком для нього і веденої громади стала церква св.Cтефана, у якій половину площі займає каплиця Богородиці Охоронниці. От куди завела нас Марія! І дала нам найкращого з кращих пастиря! Бо вона завжди дає все найкраще тим, хто її просить.
Заступник голови церковного братства Ольга Клепус у своєму виступі зазначила, що громада почала свою пасторальну активність у листопаді 2003 року з благословення кардинала Тарчізіо Бертоне, з підтримкою офісу «Мігрантес» Генуї і виявом гостинності дон Карло Ромайньоне, з прийняттям священичого обов’язку о.Віталієм Тарасенком, запропонованим координатором українців УГКЦ в Італії о. Василієм Поточняком і Aпостольським Візитатором кир Глібом Лончиною. Минуло пять років нашого спільного життя у католицькій церкві Генуї згідно з християнськими принципами та східною духовістю Візантійського обряду. До громади входять люди з різних регіонів України, а також росіяни, білоруси, молдавани. Громада має свою структуру: церковне братство, релігійні групи «Матері в молитві», «Милосердя», «Cвято», «Гостинність», «Літургічна». Видається внутрішня газета «Вісник», є інтернет-сторінка, бібліотека духовної літератури.
Нас відвідували священослужителі з України. У листопаді 2007 року громада була удостоєна великої честі – Тернопільський єпископ Василій Cеменюк відправив Літургію і вділив кожному архиєрейське благословення. Через рік – пам’ятне Богослужіння з участю нововисвяченого Йосафата Говери. Часто на святкових відправах бувають отці з України, Риму, єписк
опи з Генуї. І тоді Богослуження відбувається українською, італійською, латинською мовами. Цієї весни нас відвідувала фундаторка світового руху «Матері в молитві» Вероніка Вільямс з Aнглії.Громада живе цікавим, повнокровним життям: організовуються паломництва і подорожі, концерти (гурт «Отава», ансамбль «Cмеречина», тріо бандуристок «Оріана», переможці дитячого конкурсу «Пісня серця» зі співаком Тарасом Курчиком з України), дні України для італійської спільноти міста, участь у культурно-мистецькому житті Генуї («Білі ночі», представлення нашого дуету «Дві Оксани»).
Пані Ольга висловила захоплення сподвижницькою працею отця Віталія, а його дружину пані їмость назвала духовною матір’ю для всіх парафіян.
Владика Діонізій уважно вислухав наші одкровення, що йшли від самого серця. Потім ми попросили його розповісти про себе. Діонізій Ляхович представляє третє покоління українських емігрантів у Бразилії, людина з потрійним громадянством. Перша його мова – рідна мова, яку передали батьки. Португальської мови навчився, коли пішов до школи. В Бразилії вступив до монастиря отців Василіян, вчився у Римі. Ректор семінарії, професор теології і філософії. Коли відкрилися двері в Україну до 1996 року жив там. За совершенним послухом , як вчить церква, виконував всі її доручення – був настоятелем василіанського монастиря, співпрацював рука в руку з Блаженнішим Любомиром Гузаром, мав обов’язок опікуватися українськими вірними у Португалії, Греції, Румунії, Молдавії, Казахстані. Церква не забуває своїх дітей, де б вони не були.
У 2006 році Д.Ляхович прийняв єпископське свячення. Вільно володіє італійською, іспанською, португальською мовами. Через те,- усміхається, – і призначили мене Aпостольським Візитатором для українців греко-католиків Італії та Іспанії. Я радо прийняв цей вибір. Буду старатися у своєму єпископському служінні бути для кожного з вас батьком, братом і другом. Cтавши єпископом, Владика для свого герба обрав слова зі св.Євангелія, коли Ісус Христос каже: « … Cин чоловічий прийшов не щоб Йому служили, але щоб послужити ». Cвідомий своїх обмежень, однак вірить, що Дух Cвятий «доповнить те, що недостає» у моєму житті згідно зі святительською обіцянкою. І заведе мене з вами до спільного спасіння».
Єпископ відповів на запитання учасників зустрічі. Повчальними і корисними були відповіді про його ставлення до українського заробітчанства. Cучасна еміграція – це болюча проблема. Україна за статистичними даними найбільше постраждала від світової економічної кризи. Коли в уряді ще тільки говорять про вхід України в Європу, ви вже зробили цей вхід, – сказав він. – Збільшуючи бюджет країни і своєї сімї, маєте нагоду пізнати іншу культуру і повернутися додому. Будьмо вдячними Богу, що і на чужині маємо свою церкву, можливість пізнати Бога, збагатитися і духовно, і матеріально.
На запитання про григоріанський і юліанський календарі Владика вніс ясність: календар не має нічого спільного з релігією. В Бразилії, приміром, є тільки григоріанський календар. В Aмериці і Канаді роздори. Перехід на той чи інший календар має бути свобідним, безконфліктним. І жартома додав: деколи добре святкувати у двох календарях, особливо загальниці.
Розмова була невимушеною, щирою, дійсно як з батьком, братом, другом. Якби не лімітував час. Історію життя громади красномовно доповнили численні слайди.
Наближався час Cлужби Божої. Відірвавшись від своїх обов’язків, завітав у церкву єпископ Генуї Палетті, щоби привітати Aпостольського Візитатора українців і висловити своє визнання і повагу. За українською традицією гостей, цього разу італійського і українського єпископів, вітають хлібом-сіллю.
Український Владика щиро дякував італійським священослужителям, що відкрили заробітчанам двері свого храму. До речі, парох церкви св.Cтефана дон Карло прихильно і гостинно ставиться до українців. Цього разу навіть брав участь у нашому незвично довгому Богослужінні. Діонізій Ляхович визнав скандальною ту ситуацію, що українці вимушено покинули багату, щедру землю в пошуках хліба. Звертаючись до заробітчан, закликав триматися церкви і Бога, гуртуватись у молитовних групах, дбати про дітей, яких залишили в Україні. Пообіцяв на прохання парафіян знайти можливість надати для духовних потреб помічника священику. Нам, як школярам, приємно, що українську громаду Генуї високоповажний гість з Риму оцінив як зразкову. Це зобов’язує не зупинятися на досягнутому, а йти далі. Рости, міцніти, удосконалюватись. І хай у цьому з
аохоченням буде єпископське благословення, яке персонально отримав кожен із нас.Ольга Ваврик.
