Українські Спільноти центральної Лігурії Comunita` ucraine della Liguria centrale

Чому ж болить душа?

Від’їжджаючи закордон, чи не кожен з нас навіть не замислювався що ж він залишає вдома. Родину, дітей, батьків, коханих? А чи може щось більше? Відповідь проста. Часточку свого серця! Такого зболеного та змученого різними негараздами. Не кожен зможе це визнати та вилити біль. Бо ж сльози – ознака слабкої людини. А такій людині не місце закордоном. Чи не так?
Лише тут, далеко від батьківщини, дуже рідко можна зустріти справжніх друзів. Майже неможливо. Збираємось у церкві, ділимось своїми бідами та радощами, та все ж, кожен замкнутий у собі. Це й не дивно, бо всі ми не згуртовані та недовірливі. Сповідаємось, а й далі продаємо одна одній роботу. Посміхаємось, а поза очі осуджуємо інших. Думалось, що саме тут, на чужині, ми будемо добріші, кращі, мудріші, станемо прикладом української нації для іноземців. Та ні.
Заробляємо великі гроші, як для українських мірок, й надалі бідкаємось що бідні. Робимо все тільки за гроші. Витрачаємо їх на дороге взуття, прикраси, одяг для себе та дітей, а на пожертву для доброї справи шкодуємо кілька євро. Таку цінну для нас духовну енергію витрачаємо на пусті балачки, осуд, непотрібні слова. Ми забули, що для нас є дійсно важливим та цінним. Бо коли людина живе без будь-яких благ у підземеллі, то найбільшим щастям та скарбом для неї буде щира молитва та шматочок синього неба. Що ж робимо ми? Що найбільше цінуємо? Руйнуємось духовно та морально. Руйнуємо собор душі.
Чи змінимось? Щиро хочеться вірити в це. І ніколи не втрачати надію на краще. Давайте замислимось разом. Звернемось у щирій молитві до Бога. Змінимось з його допомогою і збережемо наші душі. Збережемо себе. Відродимось у молитві.
Nerina, м.Генуя.