-
Під крилом церкви
Час Великого Посту – це час покаяння, очищення, час змінитися на краще в очах Божих. Задумаймось, як кожен використав цей час. Той, хто в Генуї міцно тримався церкви, переконана, досяг багато у духовному поступі. Перша хвилююча подія, яка змусила радісно забитись серце – зустріч Чудотворної Матері Божої Зарваницької. Образ вшановували в салоні протягом тижня. У двогодинну обідню перерву до небесної неньки збігались заробітчанки, щоб побути з нею. І щодня служився Акафіст до Матері Божої Зарваницької. Скільки сліз пролито, скільки вдячних слів вимовлено. Хіба можна хоч на хвилину сумніватись, що Марія їх не почула.?
Наступної неділі – Неділі торжества Православія ми прощались з Чудотворною – її дорога пролягла до посестр у Савону. Образ під велелюдний спів винесли на церковне подвір’я. Кожен у руках мав ікони. Потім відбулось велике освячення їх. Матір Божа Зарваницька разом з нашими іконами благословила Геную, Італію, далеку любу Україну, нас самих.
Третя подія під час Великого Посту, яка залишила глибокий слід у пам’яті – день духовної віднови для церковного братства під інтригуючою назвою «Подорож у Пустиню». Цікавий, повчальний і корисний експеримент описаний детально у минулому номері «Вісника». Хоч ніякі слова не в силі замінити тих сильних емоцій, які пережили люди, максимально наближені до життя церкви.
Паломницьку подорож до Барі, Сан Джованні Ротондо і Лорето – всесвітньовідомих прощ – можна порівняти хіба що з теплим весняним, дощем для змученої, висушеної землі. Ми мали можливість торкнутися серцем святого Миколая, отця Піо, хати, де у Назареті Ангел благовістив Пречистій Діві зачаття Сина Божого.
Відчувалось, що з тобою направду діється щось велике, неземне. Сильна небесна енергетика високовольтним струмом пронизувала все твоє єство. І ти, хочеш чи не хочеш, вмирав для світу, щоб жити життям поруч зі святістю. А потім вже задумувався, що для цього потрібно.
У час Великого Посту з святою місією прибув з України отець Василь Філяк. У розмові із ним виявилось, що він входить до місійної групи ізтрьох чоловік при Івано-Франківській єпархії. За десять років провів понад 200 місій у західних і східних регіонах України, Польщі, Франції. Тричі отець відвідав Італію. Із благословення владики Гліба мав реколекції і місії у Болонії, Флоренції, Римі, містах південної Італії.
– Отче Василю,- не втримуюсь від запитання, – яке завдання місії?
– Допомогти вірним, а особливо невірним, пізнати Христа. Священик – це гралі, якими кидає Господь. Реколекційні заняття не що інше як час зустрічі з Богом і примирення з собою.
– А як примиритись з собою нам? Задля матеріального покинули сім’ї, родину. Важко…
Отець Василь глибоко зітхнув:
– Направду важко. Розумію вас. Хочу витерти ваші сльози.
Дивлюсь на нього зволоженими очима:
– І вам це не вдається. Як ви розчулюєте своїми життєвими історіями. Приміром, сільський листонаша інвалід Петро, який велосипедом розвозив газети, листи, пенсії. І на мізерну платню не міг собі дати ради з п’ятьма дітьми. Тож молився біля кожного хреста, каплиці. Люди з нього сміялись, глузували. А він вимолив своїм дітям і вщі освіти, і добру долю. І закордоном не був на заробітках. Нам добрий урок.
– Моя порода українським заробітчанам – триматися церкви, бути апостолами серед людей. Бо духовне набагато вище від матеріального: можна вчити дітей – і з них радості не мати, можна збудувати хату – і в ній не жити. Без Божого благословення на все – ні кроку, – так завершив нашу розмову місіонер.
У четвер він служив Акафіст страстям Христовим, давав обширну науку про гріх. Недільного дня С лужбу Божу відправляло аж троє священиків – отці Василій, Ростислав, Віталій. Потрійне благословення, потрійна благодать! Місіонер виголосив проповідь про Пресвяту Євхаристію. В пообідню пору він повів нас Хресною дорогою подружжя. Божа наука, життя і ми у логічній послідовності, мудрості і довершеності. Потім була наука про страшний суд. Ми живими постали перед Господом. Щоби карав чи нагороджував. Залежить хто на що заслужив. Мороз йшов поза шкірою.
На розмову про небо не залишилось часу. Ми мусіли поспішати до місць праці. Але тим, хто пройшов через усі заходи церкви протягом Великого Посту, і не обов’язково знати про небо. Вони небо вже відчули тут. В неволі, на чужині.
Направду щиро співчуваю тим, хто не знайшов часу чи можливості у дні оновлення і прощення побути під крилом церкви.Ольга Ваврик.
м. Генуя
