Українські Спільноти центральної Лігурії Comunita` ucraine della Liguria centrale

Знати свою долю ніхто не може

На все, що стається в нашому житті – є воля Божа. І знати свою долю ніхто не може. Так як і ми заробітчани, не думали 10 років тому, що приїдемо до Італії, вивчимо мову і будемо працювати так довго тут. Хочу розповісти дивну історію одного життя. Про дивну людину, нашого співвітчизника.

Шевчук Валентин народився в с. Микитинці під Івано-Франківськом 15 жовтня 1920 року, в багатодітній сім’ї. Хіба 19- річний юнак міг подумати як повернеться його життя, як складеться його доля? Він нічим не відрізнявся від інших, хіба був на зріст високий. В 1941 році, коли почалась Велика Вітчизняна війна він, молодий солдат, пішов захищати Батьківщину. В запеклих боях під Москвою Валентин потрапляє в полон. Був ув’язнений в концтаборі в Польщі. Коли впадав у відчай згадував рідний край, хатинку, матусю, рідних і молив Бога допомогти йому. За короткий час вивчив німецьку і польську мови, бо мав добру пам’ять. А за те, що був високий і дужий кидали його на важкі роботи. Працював у Польщі, Австрії. В 1944 році перевезли його разом з іншими до Італії. Всі роки страшного полону шукав змоги втекти. І це сталось. Відробивши день, Валентин почув як розмовляли вартові про те, що цього вечора в таборі залишиться тільки охорона без начальників. Вартові раділи з цього, бо могли спокійно відсвяткувати день народження. Дочекавшись, коли фашисти захмеліли і заснули, Валентин і інші насмілились на втечу. Тікало їх 7 чоловік, четверо було зловлено і розстріляно. На те була воля Божа – зберегти життя хлопцеві, який простояв в холодній воді, не рухаючись день, та всю ніч. Потім ховався в горах. Згодом зустрів партизанів й продовжив війну під ім’ям Віллі в батальйоні Гарібальді – Піо дивізія Мінго.

В одному з бойових приміщень на пригірському лузі зустрів Віллі голубі очі італійської дівчини. І побачив в тих очах прекрасний світ, чарівне тепло, рідну душу. Немовби отримав все, що вважав втраченим, заблукавши в круговороті свого життя. Той погляд давав велике кохання, нескінченну радість, домашній затишок. Так зійшло благословення Господнє на дві душі і запалало кохання між високим симпатичним українцем і прекрасною італійкою Джузепіною Траверсо. Віллі став героєм між італійцями. Він був сміливий, розумний, нерідко йшов на ризик заради товаришів. Біля Волтаджіо, Моліні, Кравско і досі старі люди пам’ятають «Віллі руссо» як героя.

По закінченні війни Валентин одружився зі своєю коханою Піною. Залишився в Італії, збудував свою сім’ю, будинок. В їхній сім’ї народились дві дівчинки. Старшій ім’я дав тато, назвавши Оксаною, меншій мама – Анна-Марія. Обидві сестрички мають батькове прізвище Шевчук.

Це лише коротка розповідь про нашого співвітчизника, який брав участь у боротьбі за визволення Лігурії. Про нього згадували і писали в місцевих газетах та в книзі «Vento del tobbio” Franzone Allessio.

Підготувала Нікітіна Марина (Генуя)