-
Кожен помолодів, хто на Андріївських вечорницях вареників поїв
Світлиця церкви святого Степана була в передчутті радості, сюрпризів, новизни. Андріївські вечорниці! Поволі жіночки широко, по-дитячому усміхаються, коли на великих підносах виносять вареники. І кожен, хто їх їсть – красивішає і молодіє. Ото дива! Бо у тих вареничках приховані несподіванки. В якому перець, в якому гірчиці додали «до смаку», а в якому і сіль. Але в більшості – картопля, капуста ще зверху грибова поливка. Кому попав вареник із особливим смаком – сигнал: пора розкомплектовуватися.
Старша сестриця, Ольга Клепус, робить своєрідний екскурс в історію, пригадуючи, хто такий був св..Андрій. Рідний брат Симона (Петра), його Ісус першим покликав у апостоли і який згодом після смерті Спасителя першим приніс християнську віру в Україну. Андріївські вечорниці з особливою увагою і любов’ю пригадують цього сподвижника.В Україні споконвіків зимовими вечорами дівчата і хлопці забавлялися, особливо на Андрея, приглядали собі пару на подружнє життя. Генуезьким заробітчанам, яких пари «застряли» в Україні, вже нема на що претендувати. Хоча вибір був. Ми мали аж 4-ох представників чоловічої статі. Серед них головний – наймолодший Андрій. Він і першим змагався із Романом, хто швидше і спритніше здує з тарілки паперові гроші із зав’язаними очима. Хлопці надувалися, наливалися кров’ю, щоби ті куп’юри першими розлетілися з тарілки. Але ж дівчата, хитрі і збиточні, підгнили тарілку з мукою, коли ті дули. Розв’язали їм очі, які тільки через те, що були зав’язані, не були в борошняному пилу. А тоді наказують Андрієві обцілувати всіх присутніх у залі. Він чесно і добросовісно виконав приказ. Так що мука розлетілась по всіх.
Потім бажаючі знайти пару клали в тарілочки з водою перстень і хлопці по черзі мали витягти його губами. Вдалось Романові ощасливити Світлану. Клацає – фотоапаратом – буде пам’ятка для «парочки».
На довгий шнур насилені бублики дівчата мали надкусити. То не просто – висота приманки, здається доступна, але коли наближаєшся, вона стрибає в гору, або тремтить над самим ротом. Кому не вдалося вкусти – дає фант. Таких було чимало. Хлопці виявилися спритнішими, кусаючи калача. Андрій із зав’язаними очима судить фанти – кому гумореску розказати, кому заспівати чи з’їсти фант, закукурікати. В залі регочуть зо сліз. Тай загадки не так легко було відгати. Той, хто загадував, вказував на того, хто має відповісти. Не відповів правильно – давай фант, за який згодом звісно, треба виконати присуджене Андрієм. Самому Андрієві випало залізти під стіл і гавкати 4 рази, ще й грошовий викуп дати. Але закладені під факт ключі вартували цього.
Жінки згадували Андріївські вечорниці із своєї молодості, і своїх дітей. З почутого. У Марійчині хаті пригощали хлопців наперед, щоби не крали брами. За той час, коли ті були за столом, інші хлопці таки викрали браму. Викуп мусів бути чи перед Андрієм, чи після. Хтось згадував як вікна знадвору затуляли снопами кукурудзянки і в хаті ставало темно. Спали допізна. Хтось розповідав, що в ніч на Андрія вкрали пса з будою, висадили козу на солом’яну покрівлю. Що закрили комин і дим йшов на хату.
Було весело. Ми й забули, що й не вдома. На завершення «Многая літа» всім організаторам т учасникам давнього гарного передріздвяного дійства.
Мо-лод-ці!
