Українські Спільноти центральної Лігурії Comunita` ucraine della Liguria centrale

Заробітчанський гумор

    Ви робіть як треба, а там якось буде
На одній із недільних проповідей о.Віталій тих, хто має проблеми із прощенням заохочував згадати про святого Степана – першого мученика за Христа. Його каменували, а він молив Бога не карати роз’ярений натовп. В той час у тому натовпі був і Павло. Якби не Стефанове прощення, хтозна чи навернувся би він і став одним із стовпів Христової Церкви.
Часто заробітчани не в силі простити своїх кривдників. І тоді священик не має права дати їм розгрішення. Одна жінка, довідавшись про таке, настирливо наполягала:
-Ви, отче, робіть як треба, а там якось буде!..

    Невдала відповідь
Старість  вже стукає до завжди «молодої »  Лідії. Починає небога відчувати болі під тиском років. Бажання жити в гармонії з природою привело її до нового лікаря. Пам’ять потроху починає «зраджувати»  невдаху:  нова робота, незнайомий представник Гіппократа.
– Ваша адреса? – чемно запитує італієць .
– Вулиця Гарберо-  не задумуючись відповідає.
– Ви помиляєтесь. То моє прізвище, – каже лікар, – багатозначно розглядаючи нову пацієнтку.
    Професореса котячих наук
Вдома, в Україні, ми не були баданте. Навіть не підозрювали, що в світі існує така професія. Марія, приміром, вчителювала. В Генуї стала доглядальницею старої і хворої сеньйори. Свіже повітря для неї – перший лік. Та от відкривати вікна стало небезпечно, відколи зелену терасу облюбував кіт з сусідського будинку. Він тут із задоволенням справляв свої фізіологічні потреби. Італійці сварилися, ворогували, викликали адміністраторів. Кіт нікого не слухав.
Марія, як вчителька, взялась за виховання шкідника. Для початку вичистила терасу, продезинфікувала. З боку кота – нуль реакції. Українка на межі двох терас поміщає гарну кольорову коробку, та ще й з піском. Хвостатому вона теж сподобалась і він відразу перетворив її на власний туалет. Але ж і туалет потрібно чистити. Поміняла кілька разів пісок. Кіт явно не приховував задоволення від такого сервісу, безкоштовного до того ж. Та у вчителів, навіть якщо вони баданте, нерви не залізні. Підстерегла Марія коли звірюка вилізла із коробки і як жбурне нею вслід. Кіт від несподіванки і страху видерся на дерево, верещить. Розгавкались довкола з будинків пси, повиходили на балкон перелякані сеньйори. Це був останній раз, коли кіт шкодив на сусідській терасі.
    Хитрий стратег
Телефон, коли ми далеко від дому – надійний  засіб зв’язку. Через нього довідуємось як живе і чим займається наше сімейство, чи виходить, нарешті, Україна із кризи за 20 років, бо Італія вже зайшла. Пора би повертатися нам на рідні оновлені терени. Коли вичерпується потік інформації і ще є гроші на телефоні – говоримо про погоду, сусідські проблеми. В основному телефонуємо ми, щоби вдома гроші на теревені не тратили.
Недавно телефонує з Тернопільщини чоловік жінці (яка дивина)! І починає розпитувати як поживає її сеньйора, що робить і чи добре їсть. Від здивування та оторопіла. Як? Про неї не питає чи здорова і може терпіти вредну бабу? Потім чоловік доклав нащо пішли передані гроші минулого місяця. Розчулився, що у нас все дороге.
Телефон, нарешті, замовкнув.
Механічно виконуючи хатню роботу, в голові ще звучали почуті слова. І раптом прозріння: та ж мій чоловік – хитрий стратег, знає, що моє здоров’я і заробіток залежать від сеньйори. Якщо вона спокійна, добре їсть, то ще буде жити, а значить – додому гроші надходитимуть.
    Що з тобою говорити …
Хто працює з людьми хворими на Альцгаймер, знає, що пам’ятають вони лише минуле, а події, які щойно відбулися – для них не відбулися. Особливо, якщо мова про обід. Тільки встали з-за столу і запитують коли, нарешті, буде щось поїсти. І то не смішно, бо затрачаються додаткові резерви і підопічні в одяг не влазять. Говорити з хворими на Альцгаймер не треба, вони скажуть за тебе, і за себе. От сеньйора, приміром, розповідає який мудрий її тато, на скільки лір він продав роверів. А мама зварила такий добрий соус.. Піду, каже, подивлюся де вони.
– Далеко йти, – їй на те бадантка. – Вони, напевно, в райському саду відпочивають.
– Мій чоловік зранку сидів отут за столом і нема. Де дівся?
Вдруге запитує:
– Та ваш чоловік теж в раю …
Сеньйора не здається:
– Що з тобою говорити, коли в тебе всі мертві.